Спаськ-Дальній

Перші переселенці, першопрохідці Спаського району, списочно були зараховані на «Зеленоклинове» оселення ще в 1885 році. Це були жителі виключно з Чернігівської губернії.

Навесні 1886 року партія переселенців пливла на пароплавах добровільного флоту «Санкт-Петербург», «Цариця Росії», «Цар», «Владивосток», «Кострома». Шлях тривав 44-49 діб — з Одеси через Порт-Саїд, Суецький канал, Коломбо, Сінгапур, острів Формоза, Нагасакі, у Владивосток.

Умови переселенців на кораблях були дуже тяжкі. Переселенці містилися в трюмах. Їжу, вартість якої входила в ціну квитка за проїзд, готували погано. Не було належного забезпечення питною водою, душно, волого, тісно. Лікарі обходи трюмів майже не проводили. Скарги переселенців повисали в повітрі.

У цій партії з Одеси прибуло 1858 осіб. Під час морського переходу народилося — 9, померло — 47.[4]

Село Спаське було засноване першопрохідцем Е.Я. Кузьменком та 23 українськими родинами (150 осіб) у червні 1886 року на річці Сантахеза на 40-й версті на північ від Чернігівського ділянки. 14 дворів розташувалося вздовж берега. «Місце дуже зручне як за кількістю так і за якістю орних земель і сіножатей, стройовий кедровий ліс в сусідстві» — писав в 1887 році Федір Федорович Буссе, авторитетний і досвідчений чоловік в справах переселення і проштовхування селян в Південно-Уссурійському краї.

Незважаючи на важкі умови першобазування, Спаське поповнювалося прибулим народом. Осінньої партією 1886 року прибуло 17 сімей, 89 осіб, за 1887 — 25 сімей, 185 осіб, 1888 — 4 сім'ї, 23 осіб, 1889 — 6 сімей, 32 осіб. За перші сім років з дня утворення Спаське населили 113 сімей або 747 осіб обох статей.

23 травня 1891 року в Спаську зупинився на нічліг «царський поїзд» спадкоємця Цесаревича Миколи Олександровича (Романова), майбутнього імператора Росії, зі свитою і адміністрацією Приамурського краю. До його приїзду на вокзалі була побудована святкова арка і прокладена дорога, пізніше — Миколаївська. На цій вулиці він зупинився поблизу одного з будинків біля колодязя, щоб попити води. Господарям цього будинку цесаревич подарував срібну чарку, а жителям села дарували грошей. Селяни вирішили витратити їх на виливок дзвонів для храму.

Спаським селянам було висловлено подяку за гостинність і теплий прийом. На згадку відвідування Спаського спадкоємцем Російського престолу сільське суспільство отримало дозвіл назвати одну з вулиць Миколаївською, а побудовану у 1910 році церковно-приходську школу — Спасько-Миколаївською.[5]

В 1898 році, коли начальник Південно-Уссурійського округу А. В. Суханов надіслав перший вулик селянинові Г. Дудко розпочалась медова промисловість Спаського. Мед продавали по 46 рублів за пуд (2,80 руб. за кг). Швидко освоювався лісовий промисел — виготовляли діжки, вози, сани, колеса, дуги та ін.

На 1 січня 1901 року в Спаському налічувалось вже 29 бджолярів.[6]

Ярмарок на Трійцю у Спаську. 1910 рік

У селі почали розгортатися дуже важливі за місцевими умовами промисли: маслобійну справу, круподерну і фабрикацію віялок-сортувальниць. З відкриттям недільних базарів в Спаську почала розвиватися ринкова торгівля. На Спаські ярмарки приводили коней, худобу, вели торг мануфактурою, чобітними товарами, борошном, харчами, зерновим хлібом, необхідним інвентарем для облаштування переселенців округи. Спасці давали 50-60 тисяч рублів товарообігу. В Спаське приїжджають микільські і владивостоцькі купці та привозять сюди сіль, чай, цукор, ситці, посуд, залізні вироби, плуги та інше, так що Спаське завдяки своїм недільним базарах грає роль міста, де чоловік може продати і купити все, що йому треба.

Зростає хлібна торгівля села. Так Федоров, один зі скупників хліба в Спаському, в 1899 році скупив і відправив до Владивостока, Микольськ-Уссурійського і Хабаровська 200 вагонів хліба, всього ж село Спаське відпускає хліба до 300,000 пудів (4,914,000 кг).

Спаським землевласникам доводилося добувати свій добробут у впертій і тривалій боротьбі з місцевим кліматом, природними умовами, фізико-географічні знання набувалися при нагальних темпах колонізації. З 1883 по 1894 рік на 8 врожайних років було 4 неврожайних. Літо 1889 року було настільки посушливим, що пересохли місцеві колодязі. Навесні 1891 року паводок затопив великі простори ріллі і сіножатей Спаська, але урожай був вище середнього. Влітку 1893 року навалилася чума на худобу і коней. 1896 рік — повені і т.д. Так, у вічній боротьбі українським поселенцям протистояли — тайфуни, бурі, повені, «п'яні хліба», смерть худоби, тиф та скарлатина.

У 1894 році відкрився тимчасовий рух поїздів по Уссурійської залізниці від Владивостока до Муравйова-Амурського і були відриті поштові станції (в т.ч. в селі Спаську) на новому тракті протяжністю в 162 версти від Чернігівки до Буссе.

«Село Спаське все більш і більш розростається, в ньому тепер уже є близько 20 крамниць, в яких можна дістати майже все необхідне. Щотижня по неділях буває базар, з навколишніх сіл на базар доставляють селяни птицю, рибу, яйця, сметану та інші предмети місцевого побуту... Село розташоване в відкритій місцевості, як би в улоговині. Завдяки оточуючим сопках захищене від вітрів. Сопки ці вглиб покритті хорошим стройовим лісом, завдяки чому тут розвинена значна торгівля лісовими матеріалами. З великих лісопромисловців слід вказати на громадянина Хрущова, у якого власна парова лісопилка, прокладені в різному напрямку до місцевостям, де видобувається будівельний ліс, рейки, і його невеликі паровозики раз у раз снують туди-сюди, доставляючи дошки, колоди, бруси, дрова. До приходу кожного поїзда на станції можна знайти підводу для поїздки в село...»

— 6 січня 1907 року. Газета «Далекий Схід», Владивосток

1900 року було створено Спаську волость, відбулось закріплення сформованої адміністративно-територіальної одиниці, географічної номенклатури кордонів населення майбутнього Спаського району.

17 липня 1909 року Спаська волость увійшла в новостворений Іманський повіт. У Спаську розташовувалися: квартири селянського начальника пристава Спаського стану, благочинного Владивостоцької єпархії, волосне правління (старшина І. С. Морозов), лікарський і фельдшерський пункти, сільська лікарня на 6 ліжок, сільська аптека, скотобійця (не пізніш 1908 року), акцизні та митні чиновники, ярмарок, базар, хлібозапасні магазин. Головне заняття жителів — землеробство, скотарство. Породисту худобу і коней купували на ярмарках, які були завезені з Самарської і Томської губерній.

У господарствах Спаського з'явилися різноманітні, складні, вдосконалені сільськогосподарські знаряддя і агрегати, які дозволяли замінювати ручну працю і разом з тим підняти продуктивність і інтенсивність в рослинництві і тваринництві.

Восени 1912 року військовий губернатор Приморської області М. М. Манакін затвердив клопотання Спаських селян про відкриття народної бібліотеки-читальні. Бібліотека за рішенням зібрання відкрилася в Спаському громадському будинку, фонд її складав 1500 книг.

У 1914 році Спаське сільське зібрання нарешті винесло вирок про перейменування села в місто і про виділення для майбутнього розширення його під вигін 1800 десятин землі, в цю кількість не ввійшла площа, зайнята самим селом, рівна 500 десятин.

В червні 1917 року Тимчасовим урядом утворено місто Спаськ-Приморський, в який увійшли село Спаське, Спаська слобідка, селище станції Євгенівка, гарнізон і селище цементозаводу.

1914 року у Спаському вже діяв український драматичний гурток. У 1917—1922 роках у Спаську існувала українська Громада, культурно-просвітній гурток «Просвіта» (диригент — В. Каузе), український споживчий кооператив «Україна» (зареєстрований 16 травня 1921, уповноважений — Макаренко).

«Збори громадян села Спаського, обговоривши питання про перехід влади до Рад селянських, солдатських і робітничих депутатів, постановило: влада на місцях повинна належати волосним, повітовим і обласним земським управа, а верховна влада в державі - тільки Установчих зборів. Перехід же влади до Рад в даний час створює двовладдя і викликає міжусобну війну»

— 29 грудня 1917 року. Газета «Народне слово»

В листопадi 1918 року на теренi Iманського повiту Приморської області була створена Іманська Українська Окружна Рада до якої увійшло і містечко Спаське. Місто стало складовою Української Далекосхідної Республіки.

8—9 жовтня 1922 року бійцями Народно-революційної армії штурмом був узятий Спаський укріпрайон. 13—14 жовтня у взаємодії з червоними партизанами на підступах до Микільськ-Уссурійського були розгромлені основні білогвардійські сили, а 19 жовтня війська НРА вийшли до Владивостока, де все ще перебувало до 20 тисяч японських військовослужбовців.

25 жовтня 1922 року частини НРА і партизани вступили до Владивостока. Залишки білогвардійських військ евакуювалися за кордон. В краї була остаточно встановлена радянська влада. В боях за місто загинуло 20 жителів Спаського — червоноармійців.

Після цього радянською владою була ліквідована Іманська Українська Окружна Рада, а її члени заарештовані.

У 1929 році Спаськ-Приморський перейменований в Спаськ-Дальній. Спаськ-Дальній — єдине місто Приморського краю в басейні озера Ханка. Тут сучасна індустрія будівельних матеріалів унікальним чином є сусідами з природним місцем існування реліктових видів Дауріо-маньчжурської флори і фауни. Багаті родовища нижньокембрійских вапняків, цементних і цегельних глин, будівельного піску і підземних вод Спаського артезіанського басейну сприяли створенню центру будіндустрії Далекого Сходу і Примор'я.

Під час переведення політики українізації (1931—1932) Спаськ — центр Спаського українського національного району. В цей період на українську мову було переведено Спаський педтехнікум, у місті виходила українською мовою районна газета «Приханкайська правда», планувалося відкриття українського педінституту. Спаськ було визначено базою Українського Державного пересувного театру.

В 1932 всі українські установи було остаточно ліквідовано, а мову навчання змінено на російську.

У роки Другої Світової війни в місті була сформована 87-а стрілецька дивізія. У боях під Сталінградом брали участь воїни 98-ї стрілецької дивізії, сформованої в Спаську, спасчани билися на Орловсько-Курській дузі, в Прибалтиці, брали участь в битвах за Житомир, Шепетівку, Варшаву, Берлін, Прагу. Втрати спасчан в роки війни склали 4258 осіб. Також під час війни у місті на підприємствах і організаціях працювали над військовою промисловістю для забезпечення армії.

У жовтні 1989 року місто відвідала делегація українських письменників. У 1991—1995 роках у місті діяло Спаське товариство української мови «Зелений Клин», у 1995—1999 роках — товариство «Зелений Клин-Черемош». У 1991—1992 навчальний рік за підтримки завідувача районним відділом народної освіти Миколи Крилова у середній школі № 12 відбувалося викладання української мови.

У квітні 2005 року в місті відбувся ІІ Далекосхідній фестиваль української культури «Наша дума — наша пісня».

У 2000—2010 діяла Спаська національно-культурна автономія «Джерела України». В 1999—2009 на місцевому радіо виходила щомісячна художньо-музична програма «Джерела України».