Попівка (Звенигородський район)

Попі́вка ( вимовафайл) — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради. Населення — 565 чоловік, дворів — 317 (2009).

село Попівка
Країна  Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Звенигородський район
Рада Попівська сільська рада
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 17 століття
Населення 565 чоловік (2009)
Територія 39,908 км²
Площа 4,12 км²
Густота населення 137 осіб/км²
Поштовий індекс 20236
Телефонний код +380 4740
Географічні дані
Географічні координати 49°04′22″ пн. ш. 30°48′22″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
197 м
Відстань до
обласного центру
98,9 (фізична) км[1]
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Звенигородка
Відстань до
залізничної станції
25 км
Місцева влада
Адреса ради с.Попівка,
Сільський голова Бондарчук Віктор Олександрович
Карта
Попівка
Попівка
Мапа

Село розташоване за 12 км на захід від районного центру — міста Звенигородка та за 25 км від залізничної станції Звенигородка.

Історія

За переказами, село утворилося у часи Руїни наприкінці XVII століття, коли місцеве населення ховалося біля хутора одного з вільховецьких священиків. Звідси і походження топоніму — Попівка. У «Сказаниях о населенных местностях…» Л. Похилевича за 1864 рік сказано, що в Попівці Звенигородського повіту проживає 1 614 жителів «обоего пола».

На першому етапі примусової колективізації у 1927 році у селі створено чотири об'єднання (комуни, артілі). Але вже у 1929 році вони об'єднались у два колгоспи: ім. Молотова (голова Горобченко) та ім. Шевченка (голова Лаптіонов). Через два роки, у 1931 році, головою колгоспу ім. Шевченка став Йосип Бадака. Земля у колгоспах оброблялась кіньми, волами. Лише у 1934 році з'явився перший трактор «Універсал». На початку 30-х років у селі проживало 2 604 жителі та налічувалось 637 дворів.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.

Під час голодомору 19321933 років у селі померло близько 1000 людей (за свідченнями уродженця села І. А. Лавріненка).

272 мешканця села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 140 з них загинули, 50 нагороджені орденами й медалями. Село було окуповане німецько-нацистськими військами 1 серпня 1941 року. У 1942 році у селі утворилась антинацистська група, члени якої, маючи детекторний приймач, повідомляли жителів про фронтові події. У 1943 році група переховувала юнаків і дівчат, яким загрожувало вивезення до Німеччини. 26 січня 1944 року, у ході Корсунь-Шевченківської операції, у село ввійшли розвідники 1-го Українського фронту. 5 лютого радянські війська ввійшли у село і проголосили Радянську владу. Створено сільську раду, частину населення мобілізовано у армію. В березні 1944 року завершилось визволення Попівки. Воїнам, що полягли в боях за село, встановлено пам'ятник.

Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу імені Кірова, за яким було закріплено 1,8 тисяч га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1,5 тисячі га орної землі. Господарство вирощувало зернові і технічні культури, було розвинуте тваринництво.

Також на той час працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека з фондом 7 тисяч книг, медпункт, комбінат побутового обслуговування.

В селі знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи.

Сучасність

У селі функціонують сільська бібліотека, Будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, церква, відділення зв’язку, філія Ощадбанку, два продовольчі магазини. У 2007 році село газифіковане. У 2010 проведено освітлення центральної вулиці.У 2012 проведено капітальний ремонт братської могили.

Див. також

Персоналії

В селі народились:

Джерела

Примітки

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.