Правило дев'ятки

Пра́вило дев'я́тки — правописне правило української мови.

Мовознавство
Мови світу
Лінгвістична карта світу
Портал

У чинному правописі забороняє писати літеру «і» в запозичених загальних назвах після 9 приголосних, а саме: д, т, з, с, ц, ж, ш, ч, р — перед наступною літерою, що позначає приголосний звук (крім «й»): сигнал, динамо, режим, дизель, зиґзаґ, принтер тощо — а не сігнал, дінамо, режім, дізель, зіґзаґ, прінтер.

Якщо після і в іншомовному слові йде літера, що позначає голосний звук, то правило дев'ятки не діє. Наприклад: діадема, діоптрія, тіофен, станція, адажіо, Чіо-чіо-сан. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів також пишеться літера «і»: колі́брі, парі́, фрі, таксі́ (але таксист).

Чинний Український правопис[1] до правила про правопис літери і в іншомовних словах подає такий виняток до «правила дев'ятки»:

З и, а не з і пишуться також слова церковного вжитку: диякон, єпископ, єпитимія, єпитрахиль, камилавка, митра, митрополит, християнство тощо.

Проте сучасний Орфографічний словник української мови (Київ, 1999) подає як нормативні архієпископ, архієрей, архімандрит, клір, клірик та ін. з літерою і відповідно до правила «дев'ятки».

У низці слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після, б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимови и: бурмистер (але бургомістр), вимпел, єхидна, імбир, кипарис, лиман, миля, мирт, нирка, спирт, химера та ін., а також у словах, запозичених зі східних мов, переважно тюркських: башкир, гиря, калмик, кинджал, киргиз, кисет, кишлак (§ 90, примітка 1 до п. а.5 чинного правопису).

На власні назви «правило дев'ятки» не поширюється — після д, т, з, с, р пишуть і (Дізель, Тіто, Зімбабве, Міссісіпі, Грімм).

Вживання літери И у географічних назвах

Правопис географічних назв відбувається за дещо відмінними від «правила дев'ятки» нормами.

Літера и вживається:

  • У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида; Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика.
  • У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.
  • У географічних назвах зі звукосполученням -ри- перед приголосним: Велика Британія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро.
  • У низці інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет[2]

Вживання літери И у прізвищах

Чинний Український правопис у § 104 п. 6-в рекомендує передавати російську літеру «и» українською «и» після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв; Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан, але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан.

Історія

Вперше «правило дев'ятки» для правопису слів іншомовного походження було сформульовано 1913 року авторами «Граматики руської мови» С. Й. Смаль-Стоцьким і Теодором Ґартнером за зразком аналогічного правила польської орфографії[3].

Після букв на позначення приголосних т, д, с, з, ц, р пропонувалося писати и (партия, поезия); після букв на позначення приголосних п, б, в, м, ф, ч, к, х та у сполученні з о — писати і (патріот). Однак воно дещо відрізняється від подібного правила в сучасній орфографії, бо вимагало написання и не тільки перед приголосним, але й перед й (партийний)[джерело?].

Але вже у Правопису 1919 р. воно набуло сучасного вигляду. Також це правило закріпилось у Правописі-1929 і вціліло після його ревізії у 1933 році.

У виданні «Українського правопису» 1993 р., що істотно не відрізняється від попередніх і є чинним сьогодні, правило передавання іншомовного і через и після обумовлених «дев'яткою» приголосних поширено на низку власних назв (Аргентина, Сирія, Чилі). Також зазнав зміни правопис деяких загальних назв, які належали до винятків: бравісимо, фортисимо, піанісимо (до 1993 року було бравіссімо, фортіссімо, піаніссімо)[4].

У проєкті правопису 1999 року пропонувалося поширити «правило дев'ятки» на правопис решти іншомовних власних назв: Аристотель, Едип, Сизиф; Занзибар, Сиракузи[5], Міссисипі, Си́дней[6]. Проте проєкт не схвалили. Згідно з чинним українським правописом треба писати: Арістотель (УП, § 90, п. 5, а, 3), Едіп, Сізіф; Занзібар, Міссісіпі, Сідней, але Сиракузи (УП, § 90, п. 5, в, 5).

Мнемонічні фрази

Є мнемонічні фрази, які можуть знадобитись для простішого запам'ятовування літер правила «дев'ятки»:

  • «Реве та стогне Дніпр широкий, човни з циганами жене»
  • «Чия це жінка заспівала „Реве та стогне Дніпр широкий“?»
  • «Де ти з'їси цю чашу жиру?».
  • «Зося і Шура — це чужі діти».

Виноски
  1. § 90 J // Український правопис. — К.: Наукова думка, 2015. — 288 с.
  2. Електронний підручник з сучасної української мови
  3. Масенко Л. Т. Мова і політика. — К.: Соняшник, 1999. — 100 с. — Укр. мов. Додатковий тираж 2003 р.
  4. В. В. Бондаренко, В. В. Дубічинський, І. О. Оржицький, В. М. Кухаренко, В. В. Турчик. Ділова українська мова. Харків. Архів оригіналу за 16 вересня 2011. Процитовано 20 липня 2011.
  5. Приклади цитуються за: Анкета для опитування фахівців. Пропозиція 12 // Історія українського правопису XVI—XX ст. Хрестоматія. — К., 2004. — С. 565.
  6. Приклади з проекту (§ 101. I, Y та ин.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.