Прип'ять

Довжина 775 км (на території України — 261 км), площа басейну 121000 км². Долина Прип'яті у верхів'ї виражена слабо, у пониззі чіткіша. Заплава розвинута на всій протяжності, виділяють дві надзаплавні тераси. Ширина заплави у верхній течії 2—4 км і більше; в окремі роки затоплюється на кілька місяців. У пониззі ширина заплави сягає 10—15 км. Річище у верхів'ї каналізоване; нижче — звивисте, утворює меандри, стариці, багато проток (однією з них сполучена з оз. Нобель); є піщані острови. Ширина річки у верхній течії до 40 м, у середній — 50—70 м, у пониззі 100 — переважно 250 м, при впадінні у Київське водосховище — 4—5 км. Дно піщане та піщано-мулисте. Похил річки 0,08 м/км. Живлення мішане.

Для водного режиму характерна тривала весняна повінь, короткочасна літня межень, що порушується дощовими паводками та майже щорічними осінніми підняттями рівня води. На весну припадає 60—65 % річного стоку, вода підіймається на 1—4 м, на ділянках зі звуженою заплавою — на 7 м. Пересічна витрата води в гирлу 450 м³/с. Замерзає на початку грудня, скресає наприкінці березня. Колір води визначається переважанням у басейні річки торфово-болотних ґрунтів. Судноплавна на 577 км, Дніпровсько-Бузьким каналом сполучена з р. Мухавцем (бас. Західного Бугу).

Прип'ять біля міста Мозир (Білорусь)

Прип'ять біля села Невір (північ Волинської області)

Бере початок поблизу с. Голядин Шацького району Волинської області. Тече переважно Поліською низовиною на схід, у пониззі — на південний схід.

Сточище Прип'яті має добре розвинуту гідрографічну сітку (10,5 тис. річок та струмків). Більшість приток повністю або частково каналізовано. Правобережні притоки течуть, в основному, територією України, лівобережні — територією Білорусі.

• праві: Тенетиска, Вижівка, Турія, Стохід, Веселуха, Стир, Вибій, Горинь, Ствига, Уборть, Митва, Словечна, Жолонь, Уж.
• ліві: Піна, Ясельда, Бобрик Перший, Цна, Лань, Случ, Бобрик Другий, Птич, Тремля, Іпа, Віт, Брагінка.

На Прип'яті — міста Пінськ, Мозир (Білорусь), Прип'ять, Чорнобиль (Україна).

• 1986 у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС річка та її сточище зазнали радіоактивного забруднення; уздовж берегів Прип'яті споруджено десятки кілометрів дамб для захисту річки від радіоактивних речовин.

В межах Рівненської області (20 км) рибне населення річки представлене 34-ма видами риб із 9 родин і одним видом круглоротих — міногою українською (Eudontomyzon mariae Berg, 1931), яка внесена до Червоної книги України у категорії зникаючих видів. Окрім міноги, охоронний статус в іхтіофауні річки мають ялець звичайний (Leuciscus leuciscus L.), карась звичайний (Carassius carassius L.) та минь річковий (Lota lota L.) у категорії вразливих, а також бистрянка російська (Alburnoides rossicus Berg, 1924), гольян озерний (Eupallasella percnurus Pallas, 1814), марена дніпровська (Barbus borysthenicus Dybowski, 1862) у категорії зникаючих. Здебільшого трапляються поодинокі екземпляри рідкісних видів, окрім карася звичайного, який трапляється часто. А найчисленнішими у річці є щука, плітка, краснопірка, верховка, верховодка, плоскирка, лящ, в'юн та окунь звичайний. Поодиноко трапляється інвазивний вид — головешка ротань (Perccottus glenii Dybowski, 1877).

Існує багато версій щодо походження назви річки Прип'ять. Ось декілька з них:

• Корені пр та стр мали однакове значення — вода, річка, та часто вживаються в українській та інших мовах. Багато слів з цими коренями означають швидкий рух, наприклад: спритний, прудкий, прагнути. Тож присутність кореня пр може свідчити про те, що слово означає текуча вода, або просто річка.[2]
• Первісний корінь пр маємо також у словах прати (у давнину прали переважно в річці), періщити (про дощ), порскати, пирскати, бризкати, очевидно, й у назві бога Перун, який нашими предками-хліборобами мислився як такий, що посилає дощ. Наведені слова дають підстави вважати, що елемент прь колись означав «текуча вода, річка».[3]. Передбачуваною первинною формою слова могло бути слово *припеть, від праслов'янського pri-pe-ti, що має значення притока.
• В. А. Жучкевич пов'язує назву з дав.-рус. припечь — у значенні «піщаний берег річки, не покритий чагарником, те ж саме, що і пляж»[4]. Ця ж версія трапляється й в інших білоруських дослідників топоніміки: Від слова припічки — тобто піщані коси, які припікає сонце. Оскільки Прип'ять намиває перед собою дуже багато мілин, впродовж неї існує багато таких ділянок, що могли називатися «припічками»[5].
• Від слів три на п'ять. Вважалося, що в Прип'ять впадає п'ятнадцять річок. П'ятнадцять в старовину означало три на п'ять. Згодом словосполучення три на п'ять могло перетворитися на Прип'ять.
• Від скіфського слова Пората, що перекладається як «велика вода, море».
• Від давньоіндійського падати, лити. Імовірніше, в основі назви індоєвропейське швидко рухатися[6].

• Бужанський А. Ріка Прип’ять та її допливи. Старі водні шляхи між доріччям Чорного моря і Балтиком (географічно-археологічна студія). — Вінніпег : Інститут дослідів Волині, 1966. — 40 с., мапа
• Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — 578 с.
• Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
• Prypeć // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 115. (пол.)
• Кадастр іхтіофауни Рівненської області / Гроховська Ю. Р., Воловик Г. П., Кононцев С. В. і ін.; Під ред. Мошинського В. С. і Гроховської Ю. Р. — Рівне: Дока-центр, 2012. — 200 с.
• Фініковський Ю., Солом'янюк Л. Річка Прип'ять: географічні характеристики та історія дослідження // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Любомль та Любомльщина в українській та європейській історії. Науковий збірник. Випуск 63. Матеріали Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, 24 — 25 жовтня 2017 року, м. Любомль. Упоряд. Г.Бондаренко, О.Остапюк, А.Силюк. — Луцьк, 2017

• Прип'ять на мапі OpenStreetMap