Присяжнюк Настя Андріанівна

Настя Присяжнюк народилася в багатодітній сім'ї бідного чинбаря Андріана Івановича Присяжнюка. Сім'я мешкала на околиці містечка, досі відомій як Нові Садиби.

У рукописній «Автобіографії» Настя Андріанівна писала:

Народилася в селянській хаті без підлоги, колисали в колисці на мотузяних вервечках. Малою сиділа на печі. Була в батька дванадцятою дитиною. До восьми років не мала ні взуття, ні одежі. Влітку сорочка — і все.

Із восьми років Настя стала заробляти. Спочатку доглядала дитину. А коли підросла, працювала в панській економії, а взимку — на Спичинецькій цукроварні. Настя Присяжнюк згадувала:

Спробували мене віддати до школи. Стою в коридорі, а паняночки штрикають під боки: „3верху — пані, а під сподом — мужичка“.

До школи Настю не прийняли, бо «місць не було». Та попри убогість своєї велелюдної родини їй згодом все-таки вдалося закінчила двокласну школу.

Ще в ранньому дитинстві в Насті проявилося тяжіння до народної творчості. Пізніше, вже працюючи вчителькою, Присяжнюк захопилася й історією рідного поселення. Її старший брат Агафон був добре знайомий зі збирачем українських пісень професором Київської консерваторії Климентом Квіткою — чоловіком Лесі Українки. Він повідав йому про захоплення сестри. Климент Васильович написав листа Насті Андріанівні і попросив її вислати якомога більше зібраних пісень.

За участь у революційній боротьбі тричі була під арештом царської влади.[1]

Товаришувала в дитинстві та юності з Матвієм Довгополюком (помер у 1944 у таборах ГУЛАГу, педагог, агроном, поет. Член літературної організації «Плуг», автор поетичної збірки «Дні неволі»).[1]

у 1917 у Києві склала екстерном іспити на звання вчительки. З цього часу працювала у школі.[1]

Провчителювавши понад 10 років, Настя Андріанівна 1927 року вступила до Кам'янець-Подільського інституту народної освіти (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). 1930 року вона закінчила його, а далі продовжила навчання в аспірантурі, була визнаним фахівцем з філології, готувалася до захисту кандидатської дисертації при кафедрі української мови Київського університету.

Брала участь в укладанні першого за радянської роби українського правопису, працювала із професором Харківського університету Олексою Синявським (безпідставно заарештований і страчений 1937-го). Була знайомою з академіком Агатангелом Кримським, також знищеним тоталітарним радянським режимом.[1]

Арештована в 1932. Перебувала на засланні до післявоєнного часу. Мабуть тому й не склалося особисте життя — зосталася неодруженою.[1]

Пізніше знову вчителювала в рідному Погребищі. 1957 року вона вийшла на пенсію.

1967 року за багатолітню педагогічну й збирацьку працю Присяжнюк нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. 1970 року її відзначено ювілейною медаллю «За доблесну працю».

За життя Настя Присяжнюк устигла зібрати і записати понад 6000 народних пісень, 6100 прислів'їв і приказок, 125 плачів і голосінь, 4600 казок, переповідок, бувальщин. Переважна більшість цих записів стала надбанням Академії наук України і зберігаються в фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України.[1]

1976 року у видавництві «Наукова думка» вийшла книга «Пісні Поділля», в котрій видрукувані тексти близько тисячі пісень, записаних Присяжнюк у Погребищі упродовж її фольклорно-етнографічної діяльності у 1920–1970 роки.[1]

Видала також збірники:[1]

• «Колядки та щедрівки», 1965;
• «Жартівливі пісні», 1967;
• «Танцювальні пісні», 1978.

Настя Андріанівна також автор монографії «Українське весілля в Погребищі — сучасне і колишнє», досліджень «Рось — ріка-трудівниця», «Історія Погребища», про народне харчування, про походження прізвищ і прізвиськ земляків, про сни та їхнє тлумачення, про прикмети погоди.

Поет Платон Воронько писав після відвідин фольклористки:

Я в захопленні Вашою творчою стійкістю і послідовністю. Ви просто свята людина в своєму безмежному любовному пориві до свого народу, до його пісні, до його творчості.

Іменна зала Н. А. Присяжнюк в районному краєзнавчому музеї імені Н. А. Присяжнюк у Погребищі, липень 2020

у 2010 у Вінниці вийшла друком книга Ганни Волошенюк «Народної ниви жниця Настя Присяжнюк».[2]

У 2012 році в школі-інтернаті в Погребищі було відкрито кімнату-музей славетної фольклористки.[1], яка згодом отримала статус районного краєзнавчого музею, що носить ім'я Н. А. Присяжнюк, і має спеціальну іменну залу, що розповідає про життя і творчі успізи славетної землячки-фольклористки.

У 2013 вийшла збірка Валентини Козак «Барвінок на три голоси. Хронікально-документальний поезофольк». — Київ: Преса України, 2013. — 128 сторінок, ISBN 978-966472-151-3. Ця збірка присвячена 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка та 120-річчю подвижниці фольклористки Насті Присяжнюк, репресованої за любов до української пісні.

• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с. — С.25.
• Гальчак С., Савчук В. Присяжнюк Настя Андріанівна // Краєзнавці України (сучасні дослідники рідного краю): Довідник. — Т. 1. — Київ — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 178—179.
• Настя Присяжнюк: До 100-річчя від дня народження (22.12.1894 — 8.06.1987): Бібліографічний покажчик / Вінницька державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва; укл. О. Г. Ніколаєць. — Вінниця, 1994. — 25 с. — (Наші видатні земляки).
• Страшний Василь. Надросянськими стежками — до Насті Присяжнюк // Кримська світлиця. — 2004. — 25 червня.