Погребище

На місці сучасного населеного пункту було місто Рокитня, перша письмова згадка про яке датується 1148 р.

На початку XIII ст. після монголо-татарської навали від нього залишилися самі погреби, тому мешканці, що відбудували місто, стали назвати його Погребищем.[3]

На початку XVI ст. землі Погребища уздовж річки Рось опинилися в руках українських князів Збаразьких.[4] У 1580-х рр. споруджується замок, про існування якого нагадує назва гори — Замкова.

Після Люблінської унії 1569 р. Погребище перейшло до Речі Посполитої. Воно стало користуватися Магдебурзьким правом.

Письмова згадка за Погребище польським мандрівником Еріхом Лясотою в його щоденнику за 1594 рік «…червень, 17-го. Через Рось, 1 миля. Погребище (місто і замок на Росі)».[5]

У 1629 р. Погребище налічувало понад 6 тис. жителів, коли у Вінниці на той час було 9 тис. жителів.

У 1591–1593 рр. населення міста брало участь у козацькому повстанні на чолі з К. Косинським. У 1595 р. селянсько-козацькі загони під проводом Г. Лободи захопили фортецю.[6]

Місцеві мешканці взяли участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. У 1653 р. Погребище було вщент зруйновано каштеляном Стефаном Чарнецьким[7], що відступав із-за Дніпра під натиском Б. Хмельницького.

Чарнецький взяв приступом Погребище і винищив поголовно все населення: 700 полонених повісили, 300 посадили на палі, причому князь дав жовнірам наказ: «стратити їх так, щоб вони відчували, що вмирають»; на шляху через ліси, «він прикрашав сосни, вішаючи на них полонених». Поляки «палили села і рубали голови»; полонених піддавали тортурам і катували вогнем[7]

У 1736 і 1768 рр. у Погребищі перебували загони повсталих гайдамаків.

Маєток Ржевуських, де народилась Е. Ганська, дружина Оноре де Бальзака. Акварель Н. Орди

З XVIII ст. Погребище перетворилось на осередок торгівлі та ремесел.

У XVIII–XIX ст. містечко було родинним гніздом Ржевуських, у якому народилася Евеліна Ганська, друга дружина відомого французького письменника Оноре де Бальзака.

Наприкінці XIX ст. на землях графа Адама Ржевуського збудовано залізницю і станцію, яку названо на його честь — «Ржевуська».

На початку ХХ ст. містечко нараховувало 943 дворів, 5807 мешканців, дві церкви (мурована Успенська і дерев'яна Михайлівська)[8], дві церковнопарафіяльні школи, шість круподерень, завод шипучих вод, два водяних млини, 10 мануфактур, 30 бакалійних і м'ясних лавок[8]. Граф Микола Павлович Ігнатьєв розпочав будівництво цукрового заводу.

У 1921 році було відкрито агрошколу. В 1923 р. — організовано перше колективне господарство ім. Т. Шевченка. З 1927 р. у місті працює маслозавод, який на сучасному етапі виробляє масло, твердий сир, морозиво та іншу продукцію. У 1929 р. на території Погребищенськоі сільради проживало 2299 осіб[9].

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 237 жителів міста[10].

Німецькі війська окупували місто 21 липня 1941 р. У часи окупації у Погребищі діяла підпільна група опору, яку очолював вісімнадцятирічний М. Д. Копецький. 30 грудня 1943 р. місто звільнила 65 мотобригада 1-ї танкової армії генерала М. Катукова. У пам'ять про цю подію в місті встановлено танк часів війни ІС.

Понад 6 тисяч воїнів-погребищан залишились на полях битв. Семеро уродженців району удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Це А. Бурлачук, В. Кравченко, А. Москальчук, А. Пономарчук, М. Сьомак, І. Слободянюк, В. Терлецький. У братській могилі, що розташована в центрі міста, поховано 653 воїнів[11].

Майже із 100 воїнів, що проходили службу в різних гарячих точках світу, з афганської війни живими додому не повернулось шість погребищан: І. Кумчак, В. Іващук, О. Харченко, Є. Мельник, О. Шевчук, В. Іщук. У міському парку встановлено обеліск пам'яті, їх іменами названі солдатські поля.

У 1966 р. відкрилося медичне училище (з 2006 р. — медичний коледж). Також цього року відкрито і музичну школу, яку в 2000 р. переведено в капітально відремонтоване приміщення. У 1985 р. відкрило двері професійно — технічне училище (нині — вище професійне училище-42). Тут щороку навчається близько 600 майбутніх спеціалістів сільського господарства^{[джерело?]}.

За останні 20 років проведено газифікацію м. Погребище, з'явилися багатоповерхові будинки.

Євреї з'явилися у містечку в першій половині XVII ст. Тоді ж була побудована дерев'яна синагога. У 1648  р. козаки на чолі з Максимом Кривоносом знищили всіх місцевих євреїв[9]. На початку XVIII ст. євреї повернулися до Погребища. У 1765 р. у містечку нараховувалось 664 єврея, у 1847 р. — 1726, у 1897 р. — 2494 (40 % всього населення)[9].

Після Жовтневого перевороту 1917 р. з 1918 р. в Погребищі активно діяв великий і добре організований загін єврейської самооборони, проте в серпні 1919 р. загін роззброїли петлюрівці. Після їх відходу війська Зеленого влаштували єврейський погром, що тривав з 18 по 21 серпня[9]. Було вбито близько 400 чоловік (з них близько 200 жінок), сотні поранені[9]. У 1920-х р. була створена Погребищенська єврейська сільрада.[9]

У 1926 р. єврейське населення Погребища становило 9881 осіб (80 % усього населення), у 1939 р. — 1445.[9]

Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання та подальших репресій[16]. У середині жовтня 1941 р. 5-та німецька оперативна команда розстріляла в Погребищі все єврейське населення — майже 1360 осіб.[9]