Провалов Костянтин Іванович
Костянтин Іванович Провалов (рос. Константин Иванович Провалов; 11 червня 1906, Заімка Бабушкіна — 10 грудня 1981, Москва) — радянський військовий діяч, командувач Південної групи військ, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу (25.10.1938). Депутат Верховної Ради УРСР 6-го скликання (1963–1967 роки). Депутат Верховної Ради СРСР 7-го скликання.
| Костянтин Іванович Провалов | |||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| рос. Константин Иванович Провалов | |||||||||||||||
 | |||||||||||||||
| Народження |
11 червня 1906 Заімка Бабушкіна (нині Іркутська область) | ||||||||||||||
| Смерть |
10 грудня 1981 (75 років) Москва | ||||||||||||||
| Поховання | Новодівичий цвинтар | ||||||||||||||
| Країна |
 СРСР | ||||||||||||||
| Рід військ | піхота | ||||||||||||||
| Освіта | Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації | ||||||||||||||
| Партія | КПРС | ||||||||||||||
| Звання |
 Генерал-полковник | ||||||||||||||
| Війни / битви |
Битва на озері Хасан Німецько-радянська війна | ||||||||||||||
| Нагороди |
| ||||||||||||||
 Провалов Костянтин Іванович у Вікісховищі | |||||||||||||||
Біографія
Народився 11 червня 1906 року в селі Заімці Бабушкиній (нині село Бабушкіно Черемховського району Іркутської області) в селянській родині. Росіянин. Закінчив 7 класів. З 1927 по 1928 рік працював землевпорядником, головою Бабушкінської сільської ради.
У Червоній Армії з вересня 1928 року. У 1929 році закінчив полкову школу 117-го стрілецького полку 39-ї стрілецької дивізії. Член ВКП(б) з 1930 року. У 1931 і 1938 роках закінчив піхотні курси в Іркутську, в 1933 році — Омське військове училище. Служив у 117-му стрілецькому полку 39-ї стрілецької дивізії Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії — курсант, помічник командира взводу. У 1929 році брав участь у бойових діях проти китайських військ на Китайсько-Східній залізниці, був поранений. З грудня 1931 року в тому ж полку командував взводом і ротою, був командиром окремої кулеметної роти дивізії. З листопада 1937 року — начальник штабу, а з липня 1938 року — командир 120-го стрілецького полку 40-ї стрілецької дивізії 1-ї Окремої Червонопрапорної армії. Учасник боїв біля озера Хасан, розгромив противника в районі висоти Заозерної і успішно виконав бойове завдання. У бою був двічі поранений, але продовжував керувати боєм до повного розгрому ворога. Незабаром після боїв йому було присвоєно позачергове звання полковника.
За вміле командування полком, героїзм і мужність, проявлені в боях з японськими мілітаристами, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1938 полковнику Провалову Костянтину Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна, а після заснування знака особливої відмінності йому вручена медаль «Золота Зірка» за № 95.
У квітні 1939 року направлений на навчання і у 1941 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе.
Радянсько-німецька війна
На початку радянсько-німецької війни з серпня 1941 року К. І. Провалов формував 383-ю стрілецьку дивізію в Сталіно. Потім командував цієї дивізією в 18-й армії Південного і Північно-Кавказького фронтів, в 47-й армії Чорноморської групи військ Закавказького фронту і в 56-й армії Північно-Кавказького фронту. Вивів частини дивізії з «котла» у жовтні 1941 року, брав участь в оборонному і наступальному боях за Ростов-на-Дону, з боями відступав через Дон і Кубань влітку 1942 року, обороняв Кавказ на Туапсинському напрямку. У 1941 році був поранений, в 1942 — контужений. З 27 березня 1942 року — генерал-майор.
З червня 1943 року — командир 16-го стрілецького корпусу в 56-ї армії Північно-Кавказького фронту (з листопада — Окремої Приморської армії), активний учасник Керченсько-Ельтигенської десантної операції, боротьби за Керченський плацдарм в листопаді 1943 — березні 1944 років, розгрому німецько-румунської 17-ї армії в квітні—травні 1944 року в Кримській наступальної операції (корпус генерала Провалова відвойовував Керч, Феодосію, Алушту, Ялту, Алупку, Балаклаву).
З травня 1944 року командир 113-го стрілецького корпусу 31-ї армії 3-го Білоруського фронту, брав участь у Вітебсько-Оршанській наступальній операції. З липня 1944 року до Перемоги — командир 36-го стрілецького корпусу в тій же 31-й армії 3-го Білоруського фронту, який під його командуванням відзначився в ході Мінської, Білостоцької (липень 1944 року), Гумбіннен-Гольдапської (жовтень 1944), Інстербурзько-Кенігсберзької (січень—лютий 1945 року) операцій. У квітні 1945 року корпус разом з армією був перекинутий на центральну ділянку фронту і встиг взяти участь у Празькій операції у складі 1-го Українського фронту. Під командуванням К. І. Провалова корпус отримав почесне найменування «Неманский» і був нагороджений орденом Червоного Прапора.
Повоєнні роки
Після війни, з липня 1945 року командував 3-м гвардійським, з квітня 1947 по грудень 1948 року — 9-м гвардійським стрілецькими корпусами. З 11 травня 1949 року — генерал-лейтенант. У 1950 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова.
З лютого 1952 року працював в 2-му Головному управлінні Генерального штабу, з грудня 1952 року — начальник Управління бойової та фізичної підготовки Закавказького військового округу. З грудня 1953 року — командир 13-го стрілецького корпусу, з квітня 1956 року — командир 31-го особливого стрілецького (з жовтня 1957 року — 31-го армійського особливого) корпусу. З січня 1958 року — командувач 4-ю армією. З червня 1959 року — перший заступник командувача військами і член Військової ради Прикарпатського військового округу.
З 9 травня 1961 року — генерал-полковник. З вересня 1962 року — командувач Південної групи військ, що знаходилася на території Угорської Народної Республіки.
З жовтня 1969 року — перший заступник Головного інспектора Міністерства оборони. З серпня 1973 року — військовий консультант Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.
Автор книги «В огне передовых линий». Москва, 1981.
Помер 10 грудня 1981 року у Москві. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка 7).
Нагороди, відзнаки
Нагороджений чотирма орденами Леніна (25 жовтня 1938, …, 11 червня 1966), трьома орденами Червоного Прапора (25 жовтня 1943, …, 22 лютого 1968), орденом Суворова 1-го ступеня (16 травня 1944), двома орденами Суворова 2-го ступеня (8 лютого 1943, 19 квітня 1945), орденами Кутузова 2-го ступеня (4 липня 1944), Червоної Зірки, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня (30 квітня 1975), медалями, іноземними орденами і медалями.
Почесний громадянин Севастополя (з 6 травня 1974 року).
Література
- Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988;
- Кузнецов И. И. Золотые звезды иркутян. — Иркутск, 1982;
- Созвездие полководцев. Хабаровск, 1982, кн. 2;
- Великая Отечественная: Комкоры. Том 1. Биогр. словарь. М.-Жуковский, 2006.