Алушта

Алу́шта (крим. Aluşta) — місто в Україні республіканського підпорядкування у складі Автономної Республіки Крим. Розташоване в південній частині Кримського півострова на березі Чорного моря, у долинах гірських річок Улу-Узень і Демерджі, оточене амфітеатром Головної гряди Кримських гір (з заходу над містом височить Бабуган-Яйла, на північному заході — масив Чатир-Даг, на півночі Демерджі), за 48 км від Сімферополя (автошлях E105, із яким збігається М18) і за 32 км від Ялти, з якими має автобусне і тролейбусне сполучення.

Алушта
Герб Алушти Прапор Алушти
Основні дані
Країна  Україна
Область Автономна Республіка Крим
(окупована й анексована Росією)
Район Ялтинський район
Код КОАТУУ: 0110300000
Засноване V ст.
Статус міста з 1902 року
Населення ▼ 28 295 (01.01.2014)[1]
Агломерація 52 253 (міськрада, 01.01.2014)
Площа 6,983 км²
Густота населення 4051.98 осіб/км²
Поштові індекси 98500-98519
Телефонний код +380-6560
Координати 44°40′09″ пн. ш. 34°24′11″ сх. д.
Висота над рівнем моря 173 м
Водойма р. Улу-Узень, Демерджі, Чорне море
Міста-побратими Капрі, Італія

Кассі (Буш-дю-Рон), Франція
Дубна, Росія
Санта-Круз (Каліфорнія), Сполучені Штати Америки
Синоп, Туреччина
Яанекоскі Фінляндія

День міста 31 травня
Відстань
Найближча залізнична станція Сімферополь
До станції 45 км
До обл./респ. центру
 - фізична 38 км
 - автошляхами 48,3 км
До Києва
 - фізична 702 км
 - автошляхами 859 км
Міська влада
Адреса 98516, Автономна Республіка Крим, Алушта, пл. Радянська, 1
Міський голова Колот Станіслав Васильович

Алушта у Вікісховищі

Карта
Алушта
Алушта

Природні ресурси
Залишки фортеці Алустон
Алушта. Пляж. Липень 2014 р.
Набережна. 2014 р.
Алушта. 2015 р.

Алушта — приморський кліматичний курорт Південного берегу Криму, відомий з кінця 19 ст.

Курортна зона Алушти (від гори Аю-Даг до селища Привітне — 80 км берегової смуги) містить 78 санаторно-курортних установ. Популярні — «Крим», «Дубна», «Золотий колос», «Славутич», «Круча», «Алушта».

На цій території — 5 туристичних баз, багато готелів.

Назва

За наказом візантійського імператора Юстиніана І була побудована фортеця Алустон. Руїни фортеці збереглися і до нашого часу. Поблизу вежі знаходиться будинок, котрий використовували при зйомках фільму Кавказька полонянка, або нові пригоди Шурика.

Араби у 12 столітті називали місто Шалушта.[2]

Історія

Ранні археологічні знахідки на території Алушти — епохи неоліту, таврські поселення IV-III ст. до н. е. змінюються старогрецькими і давньоримськими. У X-V ст. до н. е. Алуштинську долину населяють таври, що побудували у околицях Алушти циклопічні стіни, що збереглися до наших днів, і дольмени.

Перша письмова згадка про Алушту відноситься до VI століття, візантійський письменник Прокопом з кесарії в трактаті «Про споруди імператора Юстиніана» згадує будівництво тут фортеці Алустон за наказом візантійського імператора Юстиніана I. Територія Алушти була у сфері впливу аланів, гунів, скіфів, готів, Хозарського каганату, Золотої Орди. Фортеця Алустон була важливою складовою оборонної системи, створеної візантійцями в районі Ангарського перевалу в Кримських горах для захисту від кочівників.

К. Боссолі. Вид Алушти
І. Айвазовський. Алушта

В ході археологічних розкопок в Алушті були знайдені залишки церкви та середньовічного цвинтаря, які існували з X по XVIII ст. Вивчення виявлених тут надгробків дозволило встановити, що більшість місцевого населення в той час використовувало грецьку мову.[3]

Хронологія

VI-VIII ст. Алушта і узбережжя до Аюдага входять у володіння легендарної цариці Феодори.

VI ст. — Візантія зводить фортецю Алустон

VIII-IX ст. Виникнення поблизу Алушти городища Фуна.

X—XI ст. — зміцнення Алустон перетворюється на місто, населене ремісниками, рибаками і торгівцями.

Середина XII ст. Арабський мандрівник Абу Абдаллах Мухаммед аль-Ідрісиі згадує Алушту (Шалусту) в творі «Географічні розваги», називаючи її «важливим приморським містом».

XIV ст. — князівство Феодоро побудувало поблизу Алушти фортецю Фуна.

1239 Алушта зруйнована під час набігу монголів.

1428 Кир Даміан, митрополит князівства Феодоро відновив храм Петра і Павла в Партеніті.

1380-81 — 1475 — Генуезька колонія в Алушті. Тут був особливий генуезький консул, єпископ, знаходилася єпископська кафедра. У цей період перебудована фортеця, одна з башт якої збереглася до наших днів.

1475 Алушта захоплена османами. Фортеця зруйнована, місто стало селом Судацького кадилика.

1771 Російсько-турецька війна, у ході якої Крим був виведений з підпорядкування Османської імперії. Після цього на вимогу Катерини ІІ більшість християнського населення півострова було переселено у російське Приазов'я.

1774 22 липня. Битва десанту Гаджи-Алі-бея з декількох тисяч воїнів проти 150 російських єгерів, що закріпилися в руїнах генуезької фортеці. 23 липня. Битва при селі Шуми (Верхня Кутузовка), у якому був поранений підполковник М. Кутузов.

1777 О. Суворов фундирував військові пости в Алушті й околицях, влаштовує дороги вздовж узбережжя.

1783 На момент анексії Криму Росією в Алушті було близько 50 хатинок, що приліпилися до башт генуезької фортеці.

1783 Крим приєднаний до Російської імперії. Алушта стала центром волості Ялтинського повіту.

1787 У Партеніт приїжджає австрійський принц Шарль Жозеф де Линь, помилуватися маєтком, подарованим йому Катериною II.

1818 В Алушті зупинився на обід імператор, що здійснював поїздку по Криму.

1825 Алушту відвідали поет, дипломат і письменник  Олександр Грибоєдов.

1826 Закінчено будівництво гравійного шосе Сімферополь-Алушта.

1837 у вересні Алушту відвідав імператор Микола I.

1842 В Алушті освячена церква Феодора Стратилата.

1856 В урочищі Савлух-су заснований Козьмо-Дем'янівський монастир.

За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 763 особи (391 чоловік та 372 жінки), налічувалось 120 дворових господарств, існували православна церква, 2 мечеті, карантинна застава, митний пост, волосне правління, станова квартира, поштова станція й відділення, руїни фортеці[4].

Станом на 1886 у колишньому державному селі, центрі Алуштинської волості, мешкало 738 осіб, налічувалось 121 дворове господарство, існували православна церква, 2 мечеті, школа, аптека, 13 лавок, 2 готелі, харчевня, винокурний завод. За версту — винокурний завод. За 3 версти — 2 винокурних заводи. За 5 верст — винокурний завод. За 15 верст — 3 винокурних заводи. За 18 верст — винокурня.[5].

1891 В Алушті, по дорозі з Ялти до Феодосії, побував М. Горький.

1894 Гірський обвал на Демерджі, що частково знищив однойменне село.

Панорама міста

1896 В Алушті жив і працював український письменник М. Коцюбинський.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2182 осіб (1198 чоловічої статі та 984 — жіночої), з яких 514 — православної віри, 1568 — магометанської[6].

1898 В Алушті побував Валерій Брюсов, що здійснював пішу подорож з Алупки до Алушти і далі — на Чатирдаг.

1902 Алушта одержала статус безповітного міста.

1906 В Алушті жили письменники Олександр Купрін, Костянтин Паустовський.

В травні відставний прапорщик С. Сергєєв, майбутній письменник Сергєєв-Ценський, придбав на схилі Орлиної гори невеликий наділ.

1918 Радянська соціалістична республіка Таврида. Члени уряду недовго існуючої республіки розстріляні в Алушті. Їх тримали на дачі «Голубка»; після закінчення громадянської війни тіла розстріляних перепоховають в братській могилі.

1918–1919 В Алушті розташовувалися війська Антанти.

1919 весна Кримська радянська соціалістична республіка. Комендант Алушти — майбутній письменник Борис Лавренест.

1919–1920 В Алушті розташовувалися війська Денікіна і Врангеля.

1920, 14 листопада. В Алушті встановлена Радянська влада.

1920, 21 грудня. Декрет «Про використання Криму для лікування трудящих».

25 грудня Наказ Кримського ревкому «Про визначення курортних місцевостей загальнодержавного значення в Криму», у якому названа Алушта. Перша здравниця організована на колишній дачі Ліндена.

1923 На базі 14 дач Професорського куточка створений будинок відпочинку Кримського союзу профспілок. Передмістя стало називатися Робочий куточок. Заснований Кримський державний заповідник.

1927 Кримський землетрус, що заподіяв багато лиха місту.

1927 і 1928 В Алушті виступає В. Маяковський.

1940 В Алушті діє 20 здравниць.

Пам'ятний знак на честь кримських партизан в Алушті

1941–1944 Алушта окупована німецько-фашистськими військами.

1945, 1 лютого — у Алушті, на дачі «Голубка» зупинявся по дорозі в Кореїз Голова ради міністрів СРСР І. Сталін.

1954 у складі Кримської області була передана до Української РСР

1957 Кримський природний заповідник одержав статус заповідно-мисливського господарства.

1959, 6 листопада — відкритий рух тролейбусів Сімферополь-Алушта

1964 р. — отримала статус міста обласного (нині республіканського) підпорядкування.

З 1991 року — у складі незалежної України.

2000, 23 травня — рішенням сесії міської Ради Робочому куточку повернено історичну назву — Професорський куточок.

2014, 18 березня — анексована Російською Федерацією.

Клімат

Клімат субтропічний середземноморського типу, посушливий, жаркий, з м'якою зимою. Середня температура грудня — +2,8 °C, серпня — +23,8 °C. Опадів 430 мм на рік, кількість годин сонячного сяйва — близько 2320 на рік, найменша відносна вологість повітря в серпні — 63-68 %. Купальний сезон триває з середини травня до середини жовтня, для дітей — з кінця червня до кінця вересня (температура води близько 20 °C і більше).

Транспорт

Через місто проходить єдина у Європі міжміська тролейбусна лінія Сімферополь — Алушта — Ялта. У місті є пристань, тролейбусний і автобусний вокзали.

Економіка

Промисловість в Алушті: завод залізобетонних конструкцій, молоко- і хлібокомбінати, ефіроолійний завод; 4 виноробні заводи, які входять до НВАО «Масандра», виробляють понад 20 популярних марок вин.

Є держлісгосп, державне мисливське господарство.

Демографія

На території міста проживають: росіяни — 71,6 %, українці — 23,2 %, кримські татари — 3,4 %, а також представники 10 інших національностей.

Національний склад Алуштинської міськради за переписом 2001 р.:[7] та 2014 р.

2001 2014
чисельність частка, % чисельність частка, %
росіяни35 03067,1 35 245 67,4
українці11 98723,0 7 967 15,2
кримські татари3 0815,9 3 025 5,8
білоруси7431,4 499 1,0
вірмени2230,4 299 0,6
молдовани1040,2 69 0,1
азербайджанці1020,2 115 0,2
татари930,2 351 0,7
поляки850,2 47 0,1
грузини720,2 57 0,1
євреї710,1 46 0,1

Мовний склад населення села був таким[8]:

Мова Число ос. Відсоток
українська 2799 9,4
російська 26192 87,95
кримськотатарська 466 1,57
вірменська 80 0,27
білоруська 57 0,19
молдовська 24 0,08
циганська 6 0,02
болгарська 3 0,01
гагаузька 3 0,01
німецька 3 0,01
польська 3 0,01
румунська 3 0,01

Соціально-гуманітарна сфера
Будівля Алуштинської міськради

На території міста містяться Кримська гірничо-лісова науково-дослідна станція інституту лісового господарства і агролісомеліорації України.

На території Алушти — 13 загальноосвітніх, музичних і художніх шкіл, ПТУ, 3 філіали вузів.

Медичне обслуговування здійснюють: міська лікарня з 7-у відділеннями, 3 поліклініки, зокрема зубопротезна, і жіноча консультація.

Є 2 бібліотеки, відділення 3-х банків.

Особи, пов'язані з Алуштою

Пам'ятки культури, архітектура

Пам'ятні місця

Музеї

Культові споруди

Парки

У місті — пам'ятники О. Пушкіну, М. Горькому, С. Сергеєву-Ценському, пам'ятні знаки на честь кримських партизан і радянських воїнів-визволителів.

Галерея

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
  2. М. Т. Янко. Топонімічний словник-довідник української РСР, К., «Радянська школа», 1973, стор. 14
  3. Верменич Я. В. Алушта // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
  4. (рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1407)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-216)
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 4 вересня 2013.
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.