Пчани

Існує така стара легенда про походження назви села Пчани та навколишніх сіл. Колись давно козацьке військо проводило в цих краях Козацьку Раду. Новини про те, що десь буде Козацька Рада, поширювались достатньо довго і різний люд тижнями сходився сюди, шукаючи місце проведення Ради. У всіх навколишніх людей питали тільки одне — «де Рада?», відповідь на це питання і дала назву селу — «тут Рада», що пізніше трансформувалось в Туради. Біля села Туради є інше село, назва якого теж має стосунок до даної легенди — Пчани. Козаки на час підготовки і проведення Ради розбили табір поряд, від чого і пішла назва села — Почани, від слова «відпочивати». Пізніше, очевидно, якийсь цісарський писар загубив одну букву. Частина козаків після Козацької Ради прийняли рішення залишитись господарювати в цих краях, і на місці козацького табору для відпочинку виникло село. Підтверджує козацьке походження села також і те, що кожна третя сім'я в селі має прізвище «Козак». За селом є хутір «Колонія», названий так через те, що заснували його поселенці з заходу — німці або югослави. Сама вимова слова «Колонія» через м'яке «л», що збереглась і донині, а також руїни старої кірхи чи то костьолу підтверджують теорію походження хутору. Також жодних інших, географічних чи подібних на це причин для окремого існування хутору нема — розташований хутір близько, між селом та хутором немає ані річки, ані озера — жодних природних перешкод. Причина, що перешкоджала б асиміляції жителів хутора з основним населенням села, вимальовується єдина — інша релігія. Можливо, засновники хутора були кальвіністи чи протестанти. Також з хутора походять такі непритаманні даному регіону прізвища, як Форостина, Керман.

1 квітня 1927 р. вилучено частину сільської гміни Пчани Жидачівського повіту Станіславського воєводства і утворено самоврядну гміну Воля Любомирська[2].

На 1 січня 1939-го в селі Пчани з 890 жителів було 770 українців-грекокатоликів, 90 українців-латинників, 10 поляків і 20 євреїв, а в селі Воля Любомирська всі 200 жителів були польськими колоністами міжвоєнного періоду[3].

• Пежанський Григорій — інженер-архітектор, громадський діяч.