Північний потік-2

Офіційною причиною прокладання північного й південного «потоків», які повинні були з'єднатися між собою на газорозподільчому хабі Баумгартен в Австрії, 2010 року оголосили необхідність збільшення постачання газу до ЄС, де, згідно з помилковим прогнозом, очікувалося суттєве збільшення його імпорту, а саме на 200 млрд кубометрів щорічно до 2030 року. Плани щодо відмови транзиту територією України керівництво Росії та Газпрому на той час заперечувало. Однак вже у квітні 2015 року керівник Газпрому Олексій Міллер визнав, що Північний потік є «обхідним проєктом» для України.

Щобільше, 2016 року компанія прийняла програму вилучення з експлуатації газотранспортної інфраструктури, яка доставляла газ до українського кордону. Тоді, за словами Міллера, до 2020 року в коридорі будуть ліквідовані 4 300 км труб і 62 компресорні станції, а до 2030 року — 10 700 км труб. У випадку реалізації цих планів зникли б можливості не лише транзиту, а й постачання до України газу з боку Російської Федерації взагалі.

Після здачі в експлуатацію усіх запланованих потужностей Газпром міг отримати потенційну можливість постачати з Росії до Німеччини чотирма нитками двох «Північних потоків» 110 мільярдів м³ газу щорічно. З півдня, через Чорне море й Туреччину, компанія розраховувала направити в Європу ще майже 16 мільярдів м³ щороку, ще стільки ж постачати турецьким споживачам. Планувалось, що комплекс газогонів повинен був складатися із чотирьох ниток і мати загальну потужність у 63 мільярди м³ в рік, однак ці плани не вдалось втілити через анексію Криму 2014 року. На момент зупинки спорудження Південного потоку, Газпром витратив на нього приблизно 8 мільярдів доларів[1].

Якщо прибутковість транзиту для України оцінюють у 2-3 мільярди доларів щорічно, то раптове припинення постачання газу з російського боку могло б нести катастрофічні наслідки для української економіки та додаткові витрати на будівництво нової інфраструктури для імпорту приблизно 10 мільярдів м³ газу щорічно.

Також це унеможливило б здійснення віртуального транзиту, коли Україна має технічну можливість забирати газ вже на українсько-російському кордоні, оформлюючи його як газ, куплений на українсько-словацькому кордоні, отримуючи таким чином додаткові кошти від транзиту російського газу вздовж усієї території України.[2]

Очікується, що після введення в есплуатацію газопроводу, ціни на газ в Європі можуть впасти, оскільки "Газпром" буде нарощувати поставки сировини.[3]

Наприкінці нульових Газпром перебував на піку своєї капіталізації та будував амбітні плани, зокрема з обсягів постачання природного газу до Європи. Однак замість очікуваного зростання відбулося падіння, погіршилася зовнішньополітична ситуація, наслідком стали помилки у прогнозах і провали усіх планів. Також на ринок енергоресурсів негативно вплинула пандемія коронавірусу, розвиток відновлюваної енергетики та поширення електрокарів.

Непомірна вартість цього проєкту не зупинила його ініціаторів. Ба більше, Газпром прийняв рішення відмовитися від використання повністю функціональної системи постачання газу із західного Сибіру до Європи, хоча виснаження основних родовищ газу — таких як Уренгой, Медвеже, Ювілейне й інших — залишало в трубах достатньо вільних потужностей для використання газу із нових напрямків. Почалося будівництво нового газового коридору з Ямалу до Балтійського моря, із запланованими розгалуженнями до Чорного моря.

Вартість будівництва цього коридору з Ямалу в сторону Європи була підрахована економістами інституту «Газпром ВНИИгаз» ще 2008 року. У підписаній Міллером «Програмі комплексного освоєння родовищ півострова Ямал і прилеглих акваторій» йдеться, що, за різними сценаріями, створення такої інфраструктури лише до Торжка, не враховуючи траси від Торжка і до морського узбережжя, обійдеться сумою від $80 млрд до $93 млрд. У тому ж документі зазначено, що ямальський проєкт, враховуючи гігантську вартість будівництва нового газотранспортного коридору, комерційно себе виправдає не раніше 2035 року (згідно з прогнозом 2008 року, прогнозів у реаліях 2021 року поки що немає). Вартість будівництва одного лише призупиненого Північного потоку-2 складає понад $10 млрд.

Улітку 2020 року збитки від санкцій російська сторона оцінила в 700 мільйонів євро[8].

Задум російського керівництва — обхід України повинен був переводитися на нові маршрути зі старих українських, які довели свою надійність. Згідно з даними Нафтогазу, аварійність газотранспортної системи України на середній кілометр траси майже у вісім разів нижча, ніж на російських магістралях Газпрому[9].

Питома вага аварій на магістральних газогонах[9]

Рік	Нафтогаз	Газпром
1996	0.06	0.12
1997	0.06	0.12
1998	0.03	0.12
1999	0.03	0.09
2000	0.00	0.15
2001	0.00	0.11
2002	0.00	0.14
2003	0.03	0.10
2004	0.00	0.08
2005	0.06	0.10
2006	0.00	0.11
2007	0.06	0.21
2008	0.00	0.18
2009	0.00	0.21
2010	0.00	0.22

Однією з озвучених причин будівництва цього коридору російська сторона називала відповідальність України за перебої в постачанні Європи, яку звинувачували в порушенні транзитних зобов'язань. Однак історія постачань російського газу Україні свідчить, що газові кризи 2006 і 2009 років відбувалися саме за ініціативи Газпрому[2].

Скорочення на третину обсягів постачання газу до ЄС в останньому кварталі 2014 і першому кварталі 2015 року Газпром пояснював бажанням припинити реверсне постачання газу в Україну. Заради цієї мети Газпром утратив близько $6 млрд неотриманого прибутку. Непередбачуваність рішень російського керівництва і їх політизація стали основними факторами ризику для європейських клієнтів Газпрому. До цього можна додати таку важливу якість українського транзитного маршруту як забезпечення гнучкості постачань. Україна з її величезними підземними сховищами газу слугує «подушкою безпеки» для компенсації форс-мажорних, сезонних і навіть добових перепадів попиту на газ, чого не здатні забезпечити «Потоки».

2010 року оголосили про сам проєкт.

У червні 2015 року уклали угоду про будівництво двох додаткових ліній між Газпромом, Royal Dutch Shell, E.ON, OMV та Engie.[10]

22 лютого 2017 року «Nord Stream 2 AG» і компанія «Allseas» уклали угоду щодо забезпечення потужностей для морського укладання труб газогону «Північний потік-2». Відповідно до угоди, Allseas протягом 2018 і 2019 років забезпечить укладання труб обох ниток газогону з використанням трьох трубоукладальних суден — Pioneering Spirit, Solitaire й Audacia[11].

Напркінці 2019 року було анонсовано, що «Північний потік-2» може запрацювати в середині 2020 року[12].

У середині грудня 2019 року будівництво газогону призупинили через санкції США[13].

У січні 2020 року, аналітики припустили, що потік може залишитися недобудованим з низки причин: відсутності технічної спроможності РФ у прокладці труби, позиції Данії та необхідності узгодження перетину трубопроводу ПП-2 з іншим — «Балтійська труба» (Baltic Pipe)[14]

У травні 2020 року російське краново-монтажне трубоукладальне судно «Академік Черський» зайшло до Калінінграду. Очікувалось, що це судно залучать у добудові трубопроводу[15].

15 травня 2020 року Німеччина відмовила проєкту «Північний потік-2» у звільненні від Газової директиви ЄС. Згідно з директивою, російський Газпром, після завершення будівництва зможе використовувати трубопровід тільки на 50 %. Решту потужностей мають отримати інші постачальники[16][17].

11 грудня 2020 року, російський трубоукладник почав роботи в територіальних водах Німеччини. Він має укласти 2,6-км ділянку газопроводу у винятковій економічній зоні Німеччини у водах на глибині менш як 30 метрів, однак жодних робіт у водах Данії не планувалося[18].

На початку 2021 року, найбільша швейцарська страхова компанія «Zurich Insurance Group AG» відмовилась від участі в проєкті «Північний потік-2», щоб не потрапити під нові санкції США[19].

19 січня 2021 року, США ввели санкції проти судна «Фортуна», яке будує газопровід. До санкційного списку також внесли російську компанію «Рустанкер» та танкери «Максим Горький» і «Сьєрра», які ходять під російським прапором[20].

24 січня 2021 року, російське судно-трубоукладник «Фортуна», незважаючи на накладені на нього санкції США, продовжило прокладання газопроводу «Північний потік-2» у водах Данії. Про це, з посиланням на компанію-оператора проєкту «Nord Stream 2»[21].

6 лютого 2021 року продовжилося укладання труб у водах Данії[22].

В серпні 2021 Газпром повідомив, що пусконалагоджувальні роботи на першій нитці газопроводу майже завершені та очікується початок її експлуатації найближчим часом.[23]

У січні 2018 року представники США (Держсекретар США Рекс Тіллерсон) і Польщі заявили про опозицію щодо будівництва трубопроводу Nord Stream 2. Вони розглядають його як підрив енергетичної безпеки і стабільності[24].

20 грудня 2019 в США ввели нові санкції проти компаній, що будують «Північний потік-2». 27 грудня США дали компаніям-підрядникам місяць на згортання робіт.[25][26]

4 червня 2020 року сенатор-республіканець Джон Барассі повідомив про проєкт «уточнених і розширених» санкцій проти Росії та країн, що беруть участь у будівництві газогону «Північний потік-2».[27] Законопроєкт передбачає санкції за будь-які роботи й послуги, що могли б прискорити будівництво, включно із компаніями-страхувальниками, без яких робота в данських водах не можлива. Також розглядається пропозиція санкцій проти покупців газу, який постачатиметься через «Північний потік-2», якщо той все ж таки вдасться завершити.

9 грудня 2020 Конгрес США проголосував за ухвалення оборонного бюджету країни на 2021 рік, який включає посилення санкцій проти «Північний потік-2». Санкції передбачають введення обмежень за сприяння продажу, оренді або наданні трубоукладальних судів для будівництва газопроводів, надання страхування та перестрахування. [28] Законопроєкт підтримали 289 із 431 члена Палати представників.[29]

2 лютого 2021 року вперше США висунули Німеччині умови щодо скасування санкцій за будівництво проєкту, вимагаючи від Німеччини запобігти відокремленню України від європейської газової інфраструктури, допомогти Україні розширити свою газову інфраструктуру і переглянути угоду, що регулює транзит російського природного газу через систему газопроводів України[30].

26 травня 2021 року Президент США Джо Байден заявив, що його адміністрація вирішила скасувати санкції щодо газопроводу «Північний потік-2», оскільки проєкт майже закінчений, а санкції зашкодять відносинам із європейськими союзниками[31][32]. Повідомлення про відмову від санкцій критично зустріли конгресмени-республіканці та частина демократів.

22 лютого 2022 року Президент США заявив про введення пакету санкцій через агресію РФ проти України та визнання ЛНР та ДНР серед яких, зокрема, санкції проти газогону.

За даними ЗМІ на лобіювання проти санкцій щодо "Північного потоку-2" з початку 2020 року іноземні компанії, які співпрацюють з проєктом, витратили понад 7,4 мільйона доларів.[33]

Як зазначає Bloomberg, сертифікація російського газопроводу "Північний потік-2" може затягнутися. Його введення в експлуатацію залежить від ситуації у сфері енергетики в Європі.[34]

Зазначається, що сертифікація німецьким регулятором російського газопроводу може тривати до 8 травня 2022 року. Згідно з європейським законодавством, саме до цієї дати Німеччина та Єврокомісія можуть розглядати це питання.[34]

• Газотранспортна система Росії
• Північний потік
• Протистояння Росії та Заходу
• Baltic Pipe
• Федеральне мережеве агентство

• «Северный поток 2»// Сайт Газпрому

• Газова голка кремлівського карлика: як відбувалася енергетична експансія Кремля в Європі
• Сайт проєкту