Піку (острів)

Назва острова українською мовою перекладається як «пік», що безпосередньо пов'язано із знаходженням на ньому найвищого піку Португалії. Острів набув важливого стратегічого значення відразу після свого відкриття, — завдяки своєму вигідному географічному розташуванню він став проміжним пунктом на шляху між Америкою та Європою.

Острів розташований у північній частині Атлантичного океану. Його західна частина відокремлена від сусіднього острова Фаялу вузькою протокою завширшки трохи більше 8 км, яку часто називають каналом Фаялу. Крайня точка ж північної частини острова знаходиться за 15 км від північного сусіда — острова Сан-Жорже. Максимальна довжина острова сягає 42 км, ширина — 20, із загальною площею 477 км². Найвищою точкою є гора Піку (порт. Montanha do Pico), висота якої сягає 2351 м над рівнем моря, що одночасно є найвищою точкою Португалії.

Видовжений за формою, острів разом зі своїм сусідом Фаялом утворився в результаті розлому літосферних плит, що проходить у зоні Центральної групи архіпелагу на віддалі близько 350 км. Утворений в результаті вулканічних процесів, острів нараховує три вулканічних комплекси з вулканіми центрального типу: Сан-Роке, Лажеш і Мадалена. Усередині острова знаходиться його гора Піку у вигляді конуса, який був утворений одним з цих вулканів, що у верхній частині завершується так званим Піку-Пекену або Пікінью (порт. Pico Pequeno, Piquinho). Останнє виверження вулкана на острові було зафіксовано у 1963 році — з невеликим підводним виверженням неподалік північно-західного узбережжя. Проте найбільші виверження відбулись у 1562—64, 1718 і 1720 роках. Особливо істотним було виверження 1718 року, частини лави якого у формі язика простягаються на 10 км від острова.

Попередня назва острова — Сан-Дініш (порт. Ilha de São Dinis). На мапах 14 століття з'являється інша назва — острів Голубів (порт. Ilha dos Pombos). Заселення — з 1460 року (Лажеш-ду-Піку), але остаточним стало лише з 1483 року, коли фландрієць за походженням Жосс ван Гуртер заснував Сан-Матеуш. Незабаром, за часів португальського короля Дона Мануела Першого у 1501 році населений пункт Лажеш-ду-Піку отримав статус селища. Пізніше, у 1542 році селищем став Сан-Роке-ду-Піку, а у 1712 року — Мадалена.

• Лажеш-ду-Піку
• Мадалена
• Сан-Роке-ду-Піку

разом поділені на 17 муніципальних громад. Найбільшим населеним пунктом є селище Мадалена з кількістю мешканців трохи більше 6 тис. осіб, що знаходиться у північно-західній частині острова. Там же, поблизу населеного пункту Бандейраш, знаходиться новий сучасний аеропорт регіонального значення, з якого виконуються регулярні рейси у трьох основним напрямках: Лісабон, Понта-Делгада та Терсейра. Усього на острові мешкає близько 15 тис. осіб (станом на 2001 рік).

Економіка острова представлена м'ясомолочною промисловістю, рибальством та виноробством. Сільськогосподарські угіддя займають 28 відсотків території острова. Вирощуються фрукти, зернові культури. Полювання на китів з кінця 1980-х років стало забороненим, проте місцеві майстри образотворчого мистецтва славляться виробами з китової кістки, на яку здатні наносити будь-які зображення.

Завдяки своїм унікальним виноградникам, у 2004 році Ландшафт виноградної культури[1] острова Піку був оголошений світовою спадщиною ЮНЕСКО, що в свою чергу спричинило зростання кількості туристів, що відвідують острів. Схили цього ландшафту унікальні тим, що уся його площа у 987 га утворена ще у 15 столітті невеликими за розміром прямокутними дялянками, які місцеве населення називає «куррайш» (порт. currais), і що відмежовані одна від одної викладеними вручну стінами з чорного базальту, що розташовані паралельно і перпендикулярно морському узбережжю, з метою захисту виноградників від морської води та вітру. Крім того, на острові є чудові умови для практикування водних видів спорту.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Піку (острів)

• Туристичний портал Азорських островів
• Огляд Азорських островів