П'юрко Теодор Іванович

Народився в Білокриниці в сім'ї коваля Івана П'юрка. Мав молодшого брата Пантелеймона, який після студій у Львівському університеті став суддею на бойківському пограниччі.

Теодор початкову освіту (три класи) здобув у рідному селі, а четвертий рік завершив у німецькій школі отців Василіян у Бучачі, де рідний брат його діда о. Аполінарій Прачковський був учителем[1]. В 1860—1864 роках продовжив навчання у Бучацькій нижчій гімназії при василіянському монастирі[2]. Вищі гімназійні студії довершував у Бережанській гімназії (1864—1868). У Бережанах П'юрко захопився поезією — саме на цей період припадають його перші літературні спроби і перші публікації в часописі «Голосъ Народный», який видавався в Коломиї. Зокрема, чи не перший на Прикарпатті вірш, присвячений Тарасові Шевченкові з нагоди п'ятої річниці від його смерті під назвою «Береза на могилѣ Тараса Шевченка» Теодор П'юрко помістив у цьому виданні в 10-му номері за 1866 рік під псевдонімом Богданъ Бѣлокерницкій[3].

Разом із Сильвестром Лепким, Левом Джулинським, Олександром Огоновським та іншими брав якнайдіяльнішу участь у Бережанській «Громаді» та молодіжних культурно-освітніх заходах міста[1].

В 1868—1872 роках Теодор П'юрко навчався в Греко-Католицькій центральній семінарії у Відні[4] і у Віденському університеті, де окрім богословського відвідував інші факультети, в тому числі і медичний. Відомий славіст професор університету Франьо Міклошич заохотив Теодора до дослідження української мови і літератури, перекладів з німецької. Тоді П'юрко написав свій правописний проект, уклав мапу мовних діалектів, працював над словником української мови.

Після закінчення навчання у Відні (1872) повернувся до Львова, де йому було доручене редагування часопису «Правда». Листувався з Михайлом Драгомановим, Іваном Нечуй-Левицьким, Мелітоном Бучинським та іншими відомими діячами[1].

28 серпня 1873 року одружився з Марією Рудницькою (*1854), дочкою декана Поморян і того ж року був висвячений на священика. Наступного року в подружжя народився син Михайло, а через півроку (20 грудня 1874) о. Теодор став вдівцем[5].

Від 1873 року працював на посаді вчителя української мови у Львівській державній гімназії, а з 1874 ― префектом Львівської духовної семінарії. 1876 року видав власним коштом своє оповідання «Спочатку Мізерівка, потім Гараздівка» і передав увесь наклад «Просвіті»[1].

1877 року о. П'юрко призначений сотрудником парафії при церкві святої Варвари у Відні, а 1888 ― духівником Віденської греко-католицької семінарії і виконував цей обов'язок аж до її закриття в 1893 році[6]. Уклав підручник релігії для 7-го класу гімназії, за що отримав титул радника Львівської митрополичої консисторії з крилошанськими відзнаками і дійсного радника Станіславівської консисторії. У 1895 році перебрався до Львова і протягом 1896―1897 років виконував обов'язки пароха Львівської Святоюрської парафії. З посадою пароха отримав титул греміального крилошанина Львівської капітули, посади радника і референта митрополичої консисторії, члена просинодальної іспитової комісії, радника єпископської Станіславівської консисторії[7].

Відійшовши від душпастирської праці, о. Теодор П'юрко зосередився на виконанні адміністративних обов'язків у рамках церковної ієрархії[7]. Брав участь у підготовці святкування 300-ліття Берестейської унії, виголосив промови від імені вищого духовенства, став одним із засновників партій і товариств католицького спрямування. У цей період багато працював над дослідженням духовної літератури, редагував, видав власні проповіді і статті на релігійну й етичну тематику. Останньою його роботою була участь у комітеті з організації паломництва на Святу Землю (5-28 вересня 1906), яке очолював митрополит Андрей Шептицький[8], але вирушити в далеку подорож він уже не зважився[1].

За політичними переконаннями о. П'юрко був українофілом, входив до товариств «Просвіта», Наукового Товариства імені Шевченка, хоча не займав активних політичних позицій. Зі станових товариств належав до Товариства св. Ап. Павла[7].

Помер 28 жовтня 1906 року на 60-му році життя і був похований у гробниці галицьких митрополитів і крилошан на Личаківському цвинтарі у Львові.