Рижков Микола Іванович

Рижко́в Мико́ла Іва́нович (рос. Никола́й Ива́нович Рыжко́в, нар. 28 вересня 1929, с. Диліївка, Донецька область, Українська РСР, СРСР) — радянський партійний діяч. Голова Ради Міністрів СРСР, депутат Державної Думи Російської Федерації. Член ЦК КПРС у 1981—1991 роках. Член Політбюро ЦК КПРС з 23 квітня 1985 по 13 липня 1990 року. Депутат Верховної Ради СРСР 9—11-го скликань. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках.

Микола Іванович Рижков
рос. Николай Рыжков
Микола Іванович Рижков
Член Ради Федерації Федеральних Зборів РФ
Нині на посаді
На посаді з 2003
депутат Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації
1995 — 2003
Голова Ради Міністрів СРСР
27 вересня 1985 — 14 січня 1991
Секретар ЦК КПРС
22 листопада 1982 — 15 жовтня 1985
Член Політбюро ЦК КПРС
23 квітня 1985 — 14 січня 1991
Народився 28 вересня 1929(1929-09-28)[1] (92 роки)
Диліївка, Торецька міська рада, Бахмутський район, Донецька область[2][3][4]
Відомий як політик, офіцер, інженер, державний діяч, депутат Державної Думи РФ
Громадянство  СРСР →  Росія
Національність українець/росіянин
Освіта Уральський державний технічний університетd, Уральський федеральний університет і Машинобудівний коледж Донбаської державної машинобудівної академії
Політична партія КПРС (з 1956 по 1991)
Батько Рижков Іван Федорович
Мати Рижкова Олександра Павлівна
У шлюбі з Рижкова Людмила Сергіївна (1932)
Діти дочка Гутіна Марина Миколаївна (1956)
Професія інженер
Нагороди



медаль Столипіна П. О.d

Stolypin medal of 2nd classd (2019)



Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився 28 вересня 1929 в селі Диліївка[5] поблизу Північного рудника (зараз смт Півнiчне [джерело?] Торецької міськради Донецької області) в родині робітника-шахтаря. Його дід Федір разом з родиною на початку 20 сторіччя приїхав до Донбасу і розпочав роботу на Північному руднику.

У 1946 вступив до Краматорського машинобудівного технікуму за спеціальністю технік-механік, який закінчив у 1950. Після закінчення технікуму за розподіленням був направлений у Свердловськ на Уральський машинобудівний завод. Без відриву від виробництва закінчив Уральський політехнічний інститут імені Кірова.

На «Уралмаші» пропрацював 25 років, від змінного майстра до генерального директора.

У 1975 переведений до Москви на посаду першого заступника міністра важкого і транспортного машинобудування.

У 1979 призначений першим заступником Голови Держплану СРСР.

З 22 листопада 1982 по 15 жовтня 1985 року — секретар ЦК КПРС з економіки

27 вересня 1985 — грудень 1990 (офіційно 14 січня 1991) року — голова Ради Міністрів СРСР.

Під час роботи на посту Голови Ради Міністрів СРСР Рижков керував штабом з ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, організовував роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також з ліквідації наслідків землетрусу в Вірменії (Спітак, Ленінакан).

19 січня 1991 пішов у відставку з поста Голови Ради Міністрів СРСР внаслідок незгоди з політичними й економічними реформами, які проводилися в країні.

У 1991 балотується кандидатом в президенти РФ. На виборах в червні 1991 зайняв друге місце, перемогу здобув Борис Єльцин.

З 1995 — депутат Державної Думи Російської Федерації, з 2003 — член Ради Федерації. Мешкає у Москві.

Антиукраїнська діяльність
Країни, в яких Микола Рижков потрапив під санкції

Проголосував за введення російських військ в Україну. За підтримку загарбницької політики Путіна до нього застосовані санкції у вигляді заморожування активів і заборони на в'їзд з боку країн ЄС 17 березня [6] та США 20 березня 2014[7].

Наукова і творча праця

Лауреат Державної премії СРСР (1969 і 1979). Дійсний член Академії соціальних наук, Академії технологічних наук, Міжнародної інженерної академії. Рижков — автор 6 винаходів, багатьох наукових робіт з машинобудування.

Книги
  • Перебудова: історія зради. (1991)
  • Я із партії Росія. (1995)
  • Десять років великих потрясінь. (1996)
  • Головний свідок. (2009)

Нагороди, звання

СРСР

Російська Федерація

Вірменія

У 1998 році за вагомий особистий внесок в організацію відновлювальних робіт після Спітакського землетрусу в місті Спітаку М. І. Рижкову був встановлений пам'ятник[8], а в 2008 році йому було присвоєно звання «Національний герой Вірменії», з врученням Ордена Вітчизни[9].

Україна

Церковні

Примітки
  1. Munzinger Personen
  2. United States: Crisis In The Crimea: Sanctions Update 3 — Mondaq, 2014.
  3. US Sanctions 2.0; "Additional Costs" Levied On Russian Banks & Billionaires - Full List // Zero Hedge / D. Ivandjiiski, T. Backshall — 2014.
  4. Рижков Микола Іванович. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — 558, [2] с., [24] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.
  5. ЄС оприлюднив список громадян Росії та України, які потрапили під санкції Українська правда, 17 березня 2014
  6. США РОЗШИРИЛИ "ЧОРНИЙ СПИСОК" РОСІЯН ОТОЧЕННЯМ ПУТІНА І БАНКОМ "ГАЗПРОМУ" Українська правда, 20 березня 2014
  7. Николай Рыжков награжден почетной медалью армянского парламента за развитие армяно-российских отношений // Новости — Армения, 05/12/2008(рос.)
  8. Николаю Рыжкову присвоено звание «Национальный Герой Армении» // Новости — Армения, 06/12/2008(рос.)
  9. Указ Президента України від 24 вересня 2004 року № 1121/2004 «Про нагородження М. Рижкова орденом князя Ярослава Мудрого»
  10. Виктор Савченко. Наш Дзержинск. — Донецк, ООО ИПП «Промінь», 2008, с. 405 — 407 (рос.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.