Рубан Василь Федорович

Народився на Київщині, де батьки працювали вчителями: батько — Федір Іванович — вчитель історії, мати — Федора Марківна — вчителька молодших класів. Крім Василя, родина виховувала ще трьох дітей.

Середню школу закінчив у селі Троковичі Житомирської області, куди батьки переїхали після закінчення Другої світової війни.

Закінчив Житомирський культосвітній технікум і рік працював завклубу в селі Троковичі.

В 1961—1964 роках служив у Радянській армії: у ракетних військах, у зв'язку — був замкомвзводу. Мав вищий допуск таємності.

Після служби в армії вступив до Київського університету iм. Т. Г. Шевченка на філологічний факультет за спеціальністю українська мова i література, але в 1967 році, після третього курсу, був виключений^[2] з політичних мотивів. 1968 року вперше заарештований за підозрою у виготовленні та розповсюдженні антирадянських листівок, де закликлося до виходу з СРСР, у зв'язку з тим, що це записано у конституції СРСР. Листівка закінчувалась гаслом: «Хай живе самостійна соціалістична Україна». Через три дні випущений за відсутності доказів. Справді 1968 року в університеті було розповсюджено 500 листівок, на території інституту ядерної фізики і Сільгоспакадемії — ще 500. Про арешт і перебування в спецізоляторі на Володимирській, 32, написав роман «Помирав уражений проліском сніг», який пустив у самвидав.

Одружився й оселився у селі Лісники Києво-Святошинського району, в хаті своєї баби, по матері.

Два роки працював літературним редактором у видавництві «Музична Україна», звідки, на вимогу КДБ, був звільнений.

Разом з поетами Василем Голобородьком, Віктором Кордуном, Миколою Воробйовим  започаткував, так звану, Київську школу поезії^[3], куди потім увійшли Станіслав Вишенський, Валерій Ілля, Михайло Григорів, Іван Семененко та інші… Українськка література завжди, під впливом фольклору, була більш схильна до металогічної мови. Найбільше в поезії принцип автологічного письма використовував у сюрреалістичних творах Василь Рубан.

Працював на різних роботах (кочегаром, завклубу, слюсарем). Продовжував^[4] писати вірші й прозу — хоч їх і відмовлялися друкувати. Деякі вірші друкувались за кордоном, зокрема в англійському журналі «Визвольний шлях».

Прочитав серію брошур, випущених під час «відлиги», про репресованих українських комуністичних діячів Скрипника, Любченка, Шумського і ін. Передрукував на цигарковому папері працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». Написав  «Програму Української національної комуністичної партії» і віддав Івану Світличному. Під час повальних обшуків 1972 року вона була знайдена у Євгена Сверстюка.

В 1972 році пройшли арешти української інтелігенції — восени був арештований і Василь Рубан. Під час слідства жодних свідчень по справі та про своїх знайомих не давав. На відміну від інших заарештованих, яких судили за «антирадянську агітацію і пропаганду», йому інкримінували статтю: «зрада Батьківщини» (15 років або розстріл) — за організаційну діяльність, з метою повалення існуючого ладу. Суд присудив: «примусове лікування», а «це страшніше, ніж у тюрмі. Бо з тобою роблять що завгодно»^[5]. У вересні 1972-го був кинутий до Дніпропетровської спецпсихлікарні^[6]. Провів шість рокiв та два місяці в тюрмах i спецпсихотюрмах, де в різний час зустрічався з Леонідом Плющем, Анатолієм Лупиносом, Миколою Плахотнюком та іншими дисидентами.

Після виходу на волю два роки не працював — не давали паспорта. Казали, що загубили на етапі.

1989 року вийшла книжка віршів В. Рубана «Химера», за яку автора удостоєно літературної премії ім. В. Симоненка.

Але проза ще перебувала в КДБ. Це п'ятнадцять оповідань, три п'єси, повість «Мертвий штиль» та роман «Помирав уражений проліском сніг». По тому, як він трохи відтанув від спецтюрми Дніпропетровська і Казані, почав писати роман «На протилежному боці від добра» та історичну компіляцію «Берегиня». До «перебудови» надій на те, що вдасться віднайти раніше писану прозу, не було. Робили спробу з чоловіком жінчиної двоюрідної сестри копати там, де він закопав роман, коли Василя заарештували, але нічого не знайшли.

З третього січня 1990 року Василь Рубан член Національної спілки письменників України.

1990 року Василь Рубан надрукував у газеті «Молодь України» статтю під назвою «Київська школа», увівши вперше в історії літератури цю назву в літературний колообіг. Разом з тим він оголосив і канонічний склад учасників. Хоча «Київська школа» почалася зі вступу в Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка на філологічний факультет Василя Голобородька, Василя Рубана і Віктора Кордуна, які всі троє на той час писали вірші, а Голобородько вже публікувався, фактично Київська школа почалася біля кафе «Київське» на Басарабці, коли цих поетів було виключено з університету. Голобородько з першого курсу поїхав на батьківщину на Луганщину, Рубана і Кордуна виключили 1967 року з третього курсу, за цей час до них долучився М.Воробйов з філософського. Рубан одружився і поїхав в недалеке село Лісники і приходив до кафе Київське на Басарабці кожного вівторка. Так виникла негласна домовленість про зустрічі, які закінчились 1972 року, після другої хвилі арештів української інтелігенції. За цей час сюди стали регулярно приходити по вівторках поети, художники, критики, історики. З огляду на творчий метод, В.Рубан записав до «Київської школи» таких поетів (пізніше всі вони стали членами спілки письменників: Василь Рубан, Василь Голобородько, Віктор Кордун, Микола Воробйов, Станіслав Вишенський, Валерій Ілля, Михайло Григорів, Іван Семененко.

1992 року журнал «Київ» опублікував роман «На протилежному боці від добра», відзначений літературною премією ім. Є. Маланюка.

1992 року побачила світ книга «Берегиня», а 1994-го — журнал «Київ» опублікував той роман, за який письменника свого часу було заарештовано, — «Помирав уражений проліском сніг».

2005 року вийшла культова книга «Бережа».

Василь Федорович Рубан вважає, що головні свої твори він уже написав, хоча книгу «Берегиня» доведеться дописувати і вдосконалювати весь відведений йому творчий час, а потреба написати таку книгу, як «Берегиня», спричинена відсутністю в українському менталітеті поняття Бога.

У Києві письменник працював літературним редактором журналу «Дошкільне виховання», був відповідальним секретарем Київської обласної організації НСПУ.^[7]

В останні роки був активним учасником громадсько-політичних дискусій у соціальній інтернет-мережі «Фейсбук».

Книга поезій:

• «Химера»;

Самвидавний варіант «Химери»: http://chtyvo.org.ua/authors/Ruban_Vasyl/Poezii_1964-1969_zbirka/

Обкладинка книги Василя Рубана «На протилежному боці від добра», яка містить перевидані у 2016 році два найбільш популярні його романи

Романи:

• "Помирав уражений проліском сніг
• На протилежному боці від добра
• «Любиш — не любиш».

Культова книга:

• «Бережа» (Берегиня).

• Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ (1990);
• Літературна премія імені Євгена Маланюка (1992);
• Премія журналу «Кур'єр Кривбасу» за 2010 рік.

• Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 95. Київська школа поезії
• Сторінка Василя Рубана у Фейсбуці
• Рубан Василь :: Біографія
• У дурці страшніше, ніж у тюрмі. Бо з тобою роблять що завгодно
• Слово про віднайдений роман («Помирав уражений проліском сніг», передмова до публікації в журналі «Київ» 1993 року)
• Збірка поезій «Химера»
• Бережа
• Василь Рубан. Бережа
• Газета «День». «На протилежному боці від добра» Василя Рубана
• Василь Рубан. «Бережа-Ягна. Внутрішня суть арійської Віри українського обряду»
• MuzaUA. Не стало Василя Рубана — поета, прозаїка, борця за волю України

http://chtyvo.org.ua/authors/Ruban_Vasyl/Poezii_1964-1969_zbirka/