Річкова флотилія Сербії

Зображення  «шайкаша», бійця військ річкової флотилії Габсбурзької монархії, що охороняла Дунай і Саву проти Османської імперії, 1849

Сучасна сербська річкова флотилія бере свій початок від сербських військ «шайкашів», які охороняли річки Дунай і Сава, і особливо, порт Белград, проти річкових флотилій Османської імперії з XVI до XIX століття. Керовані угорською або австрійською владою ці війська складалися з етнічних сербів, які мали особливий військовий статус. Їхня назва шайкаш отримана від сербської назви невеликого дерев'яного човна, відомого як чайка (серб. Šajka, нім. tschaiken), що мав екіпаж до 50 осіб під командуванням офіцера, з керманичем, зброярем, барабанщиком. двома боцманами і до 36 веслярів.

Рання сербська шайкашська флотилія домоглася найбільшого успіху 14 липня 1456 року, коли під стінами Белграда було знищено весь турецький флот з 200 кораблів.[20] Пізніше, за під австрійським керівництвом шайкаші, у битві при Петроварадіні в 1526 році (незадовго до битви при Могачі) шайкаші, під командуванням сербського деспота Павле Бакича, на службі Фердинанда I, ерцгерцога Австрійського і короля Угорщини та Хорватії, перемогли османську флотилію.

Після османського завоювання Угорщини в 1541 році, багато сербських шайкашів оселилися в сучасній Словаччині і заснували австрійську нім. Tschaikistenflotte. Сербські шайкаші стали невід'ємною частиною австрійської Дунайської флотилії, а після австрійського завоювання Угорщини та нинішньої Воєводини була заснована Шайкашська провінція в сучасній Сербії.

Після Белградського договору (1739 р.) загони шайкашів в Комарно, Естергомі, Дьєрі та інших місцях були скасовані. У 1763 році габсбурзька Воєнна рада створила Frontier Šajkaši батальйон (серб. Крајішкі шајкашкі батаљон/Krajiški šajkaški bataljon), відомий під німецькою назвою нім. Сzaikisten Bataillon, у Південно-Східній Бачці, який існував у період 1763—1873. Військовослужбовці батальйону та їх родини сформували громаду колоністів, для яких і була створена Шайкашська область, яка спочатку включала шість сіл, а потім зросла до 8. Штаб батальйону знаходився в Тітелі. У 1769 році батальйон мав чотири роти: близько 1116 чоловік, при чому постійно збільшувався.[21]

Під час Третьої австро-турецької війни (1788—1791) шайкаші відіграли значну роль при звільненні Белграда 7 жовтня 1789 року. Після Свєштівського договору 1 вересня 1791 року Шайкашський батальйон повернувся до режиму мирного часу.

Під час Сербської революції проти турецького панування в Османській імперії національний рух сербського населення на Нижньому Дунаї і на Саву охопив і Шайкашський батальйон. Після звільнення деяких частин Сербії від турецького панування почалося будівництво перших сербських військових суден для річкової флотилії, а в 1834 році під час правління князя Милоша Обреновича було закладено перший сербський бриг «Srbija».[22]

З 1862 р. Князівство Сербія володіло річковим флотом з 12 пароплавів, 52 вантажних суден і 14 понтонних мостів, побудованих на Королівському сербському суднобудівному заводі.

Коли політичний конфлікт між сербами і повсталими проти Габсбургів угорцями завершилися раптовим нападом на Сремські Карловці 12 червня 1848 року, Шайкашський батальйон відіграв вирішальну роль в отриманні Сербією статусу незалежної конституційної монархії, що заклала основу для створення сучасної Сербії.

Після проголошення війни проти Османської імперії в 1876 р. Річкова флотилія Князівства Сербія встановила міни на річці Дунай. 

Сербський річковий патрульний катер «Jadar»

6 серпня 1915 року Королівство Сербія отримало свій перший справжній військовий корабель — патрульний катер «Jadar». Побудований на верфі біля Белграда, він був озброєний двома кулеметами і використовувався для установки мін на ріках Сава і Дунай.[23]

На початку Першої світової війни флотилія увійшла до складу командування Велика Ада Циганлія, діючи під  керівництвом підполковника Мілана Радойовича — першого командувача сербської річкової флотилії. Флотилія підтримувала зв'язок між правим берегом річки Сава і островом Велика Ада Циганлія, зайнятого сербськими військами, захищала лінії комунікацій між Белградом і Обреноваком, сприяла транспортуванню сербських військ у Сремі, експлуатації водних шляхів і здійснення розвідки.

У 1918 році Сербія, яка опинилася в таборі переможців, розпочала реконструкцію і відновлення своїх збройних сил у новій південнослов'янській державі, відомій як Королівство сербів, хорватів і словенців (КСЦС), а пізніше як Королівство Югославія. У квітні 1919 р. Збройні сили нового південнослов'янського королівства очолив новий міністр армії і флоту.

У підпорядкуванні Військово-морського відділу штаб-квартира Дунайської флотилії знаходилася в Нові-Саді і керувала штабами, базами річкової флотилії, та військово-морськими загонами на озерах.

Як переможець розпущеної Австро-Угорською імперії, Королівство очікувало отримати значну кількість кораблів зі складу колишнього австро-угорського флоту та його Дунайської флотилії, які знаходились під контролем союзників. У квітні 1919 року Королівство просило про передачу шести моніторів, одного річкового канонерського човна та плавучої майстерні. У квітні 1920 року Королівський югославський військово-морський флот отримав чотири монітори, один річковий канонерський човен і три буксири.

Командування Югославської річкової флотилії мало завдання з попередження вторгнення ворога до Югославії через її внутрішні водні шляхи. Кораблі і екіпажі навчалися у встановлені річкових мін і створенні перешкод. Отримані монітори повинні були забезпечити артилерійську підтримку наземним військам. флотилія мала у своєму розпорядженні 202 австро-угорські плавучі міни М-15 і 202 австро-угорські річкові міни Р-35, що зберігалися в Сремській Каменіці.

Командний корабель

• Cer

Річкові монітори

Всі вони мали близько 400—500 тонн з основним озброєнням з двох 120-мм гармат, двох або трьох 66-міліметрових гармат, 120-міліметрових мінометів, 40-міліметрових зеніток та кулеметів.

• Vardar (колишня Bosna, спочатку Temesh) (1915)
• Drava (колишній Enns) (1915)
• Sava (колишній Bodrog) (1915)
• Morava (колишній Körös) (1915)

Річкові патрульні катери

• Mostar
• Lovćen
• Velebit

Сторожові катери (діяли на Охридському озері)

• Graničar (1929)
• Stražar (1929)

Річкові буксири

• Cer
• Šabac
• Sisak

У 1920-х роках було проведено технічне переоснащення югославських суднобудівних заводів, а потреби югославського річкового флоту Королівства забезпечили нові верфі в Нові-Саді і Смедерево, де були модернізовані югославські монітори.

У 1940 році штаб флотилії річки Дунай був підпорядкований Головному військово-морському командуванню Королівського югославського флоту. Флот включав групу моніторів, ряд допоміжних суден, власну військово-морську базу і загін кораблів на Охридському озері в Македонії.

З німецьким вторгненням до Югославії в 1941 році, також відомому як Квітнева війна, річкова флотилія Югославії була заздалегідь розгорнута на річках Дунай і Тиса, готова до взаємодії з підрозділами Королівської югославської армії, аби захистити внутрішні водні шляхи від проникнення ворога.

Королівська югославська флотилія успішно здійснила наступальні операції проти військ Осі, обстрілюючи німецький аеродром в Мохачі, Угорщина 6 квітня 1941 року і знову через два дні. 11 квітня 1941 року підрозділи флотилії відійшли до Нового Саду після повторних атак німецьких бомбардувальників.

Рано вранці 12 квітня 1941 року ескадрилья німецьких пікіруючих бомбардувальників  "Юнкерс-87" атакувала югославські монітори біля Челарево. Монітор «Драва» був уражений кількома бомбами, які не змогли пробити 300-мм броню палуби корабля, поки, випадково бомба не влучила в люк. Інші три монітори були затоплені своїми екіпажами пізніше 12 квітня 1941 року, коли німецькі та угорські сили зайняли їхні бази.[24] Югославська річкова флотилія припинила існування через окупацію Югославії нацистською Німеччиною.

11 вересня 1944 року наказом Генерального штабу югославської Народно-визвольної армії (партизанської) у Воєводині була утворена військово-морська рота в селі Нештин, сформована з партизанів з досвідом служби на флоті, вона призначалась для дій на Саві та Дунаї.

20 листопада 1944 року база річкової флотилії була офіційно заснована в м. Нові-Сад. Через трохи більше двох місяців партизани за їх повідомленнями, серйозно пошкодили п'ять суден противника і завдали легких ушкоджень сорок трьом катерами. Протягом цього ж періоду флотилія перевезла близько 220 тис. югославських партизанів, 2 тис. гармат, 3 тис. тон вантажівок та інші вантажі через Дунай.

До березня 1945 року річкові сили партизан мали в розпорядженні сім патрульних катерів, дев'ять моторних човнів і сім штурмових човнів. До середини квітня 1945 р. вони були посилені ще п'ятьма кораблями і командним кораблем Cer. 20 березня 1945 року було сформовано Савську флотилію з базою в Сремській Митровиці, а 14 квітня 1945 року була сформована Дунайська флотилія з базою в Нові-Саді.

У період між 1944 і 1965 роками Югославська річкова флотилія складалася з загонів бронекатерів, річкових допоміжних суден та тральщиків. підпорядковуючись командуванню Югославського військово-морського флоту.

Протягом 60-х років флотилія протягом короткого періоду була підпорядкована 1-шій армії Югославської народної армії, але після подальшої реорганізації знову стала частиною югославських ВМС.

У період між 1965 і 1984 рр. Річкова флотилія пройшла суттєву технічну модернізації. Протягом цього ж періоду флотилія отримала низку нових тральщиків типу Neštin, переоснастила низку кораблів та катерів новими системами озброєння. 

У період розпаду Югославії, 8 листопада 1991 р., тральщик RML-308 (типу Botica) був направлений до Копачки Рит, щоб перехопити чехословацький буксир Šariš, підозрюваний у контрабанді стрілецької зброї хорватам. Після прибуття до місця злиття Драви з Дунаєм, тральщик потрапив у засідку хорватьських підрозділів, які обстріляли його з гранатометів та стрілецької зброї. Два сербських старшини, Крістіян Лампрет і Стеван Маркович загинули, а капітан RML-308 Зоран Маркович був поранений снайпером. Незважаючи на важкі поранення, Маркович зумів спрямувати катер до берега за допомогою декількох моряків. Під час бою RML-308 вцілив у Šariš своїми 20-міліметровими зенітними гарматами і пошкодив рульову рубку та вціливши у один з його паливних баків, втім навіть охоплений полум'ям  Šariš встиг відірватись.[25]

З розпадом Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія Югославська Народна Армія в 1992 році стала Збройними силами Сербії та Чорногорії. Під час цього переходу річкова флотилія залишалася частиною флоту. У 1990-х роках в 1996 році було введено в дію один новий річковий тральщик Neštin, а дві десантних баржі типу 601 були переведені з морської служби в Чорногорії до річкової флотилії після ремонту на суднобудівному заводі «Бродотехніка» в Белграді.