Леопольд фон Захер-Мазох

Народився 27 січня 1836 року у Львові в родині поліцай-президента Королівства Галичини та Володимирії (Königreich Galizien und Lodomerien) Леопольда Захера. Предками його батька були іспанські євреї та богемські німці, що у 16 столітті оселилися в Празі.

Його мати Шарлотта була дочкою професора і тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Деякі дослідники твердять про її русинське (українське) походження.

На місці будинку, де народився майбутній письменник, тепер стоїть відомий у Львові «Ґранд-Готель» (дехто стверджує: сталося на теперішній вулиці Коперника, але останні архівні дослідження заперечують це).

Леопольд, старший син у родині, народився на 9-му році шлюбу батьків і спочатку був такий кволий, що надії на його видужання майже не було. Його здоров'я почало покращуватися після того, як його віддали на вигодування до української селянки у підльвівське містечко Винники. З її молоком він всмоктав і любов до землі свого народження, яка не покинула його до кінця життя. Згодом, уже будучи письменником, Захер-Мазох багато з почутого з уст годувальниці вплітав у канву своїх німецькомовних новел.

Коли Леопольду було 12 років, родина переїхала до Праги, де хлопчик вивчив німецьку мову, якою потім і писав свої твори.

У батьківському домі Леопольд виховувався в атмосфері Просвітництва та лібералізму, характерної для часу правління цісаря Франца-Йозефа. Вже в дитинстві у ньому почали проявлятися схильності, які потім і зробили його знаменитим. Захер-Мазоха приваблювали ситуації жорстокості; йому подобалося дивитися на картини із зображенням страт, а улюбленою читанкою були житія мучеників. Важливою особистістю його дитинства стала родичка з боку батька, графиня Ксенобія, яка була водночас надзвичайно гарною та жорстокою жінкою. Одного разу, граючи у схованку зі своїми сестрами, він сховався у спальні графині і став свідком того, як спочатку графиня привела туди коханця, а через кілька хвилин у спальню вдерся її чоловік з двома друзями. Графиня побила та вигнала трьох непроханих гостей, коханець втік, а Леопольд необачно видав свою присутність, після чого графиня побила і його. Проте від її ударів хлопчик відчував незрозуміле задоволення. Чоловік незабаром повернувся, а Леопольд, сховавшися за дверима, чув удари батога та стогони графа. Образи і батога, і хутра, яке полюбляла носити графиня, стали постійними мотивами у творчості Захер-Мазоха, а жінок він з того часу сприймав як істот, яких слід водночас і любити, і ненавидіти.

Захер-Мазох був успішним учнем і студентом. В університетах Праги та Ґрацу, куди переїздить 1854 року, він вивчає юриспруденцію, математику та історію, і у віці 19 років стає доктором права. Ставши приват-доцентом в університеті Ґрацу, він 1858 року анонімно опубліковує роман «Одна галіцька історія. Рік 1846». З того часу Захер-Мазох щорічно створював по книзі, а то й більше, експериментуючи з найрізноманітнішими літературними жанрами. Він писав історичні дослідження (наприклад, «Повстання в Ґенті в часи правління Карла V»), п'єси, фейлетони, літературно-критичні твори. Був засновником і редактором декількох журналів, які, проте, виходили недовго.

Як стверджують літературні енциклопедії Німеччини та Австрії, 1860 року Леопольда фон Захер-Мазоха запросили читати лекції з історії у Львівському університеті. Однозначної думки серед науковців, чи прийняв він те запрошення, немає, але на таку можливість вказують наявні в його творчості враження від Галичини саме дорослого чоловіка, а не хлопчака.

Певний час Захер-Мазох суміщав академічну кар'єру з письменництвом, бо літературна та видавнича діяльність не приносила йому достатнього прибутку. Але після успіху в читачів роману «Дон Жуан з Коломиї» (1872) (написаного французькою мовою й опублікованого в одному з паризьких журналів) вирішив повністю присвятити себе літературі.

У цей час Леопольд фон Захер-Мазох одружився зі своєю палкою прихильницею Авророю фон Рюмслін. Марнославна, жадібна до грошей, одягу та візитів у вищий світ, Аврора також почала писати, взявши собі псевдо «Ванда фон Дунаєва» (ім'я героїні «Венери в хутрі»). Згодом вони уже разом підписувалися під низькопробними новелками прізвищем Захер-Мазох (без зазначеня імені). Непомірні вимоги дружини привели письменника до злиднів і змусили зайнятися звичайним заробітчанством. Він опустився до рівня порнографії і почав писати невибагливі новели, одягаючи своїх героїнь у колоритні гуцульські кацабайки та хустки і присмачуючи розповідь батогами та канчуками, за що отримав характеристику «батько однієї перверсії». Довівши Леопольда фон Захер-Мазоха до такого стану, Аврора покинула його (згодом вона написала популярні у читачів мемуари «Повість мого життя»). А сам письменник одружився з молодшою за нього на 20 років гувернанткою своїх дітей, з якою проте теж не зазнав щастя.

1881 року Захер-Мазох оселився у Лейпціґу і решту життя провів у Німеччині.

Творчість Захер-Мазоха належить до епохи, коли на тлі розквіту промисловості, пишноти життя нової буржуазії та занепаду села інтелігенція жила у світі, де поєднувалася ідеалізація сільського життя з матеріалістичними та епікурейськими тенденціями, а чуттєвість і кохання стали центром і метою людського життя. Переживання особистого життя Захер-Мазоха, який отримував патологічну сексуальну насолоду від підкорення фізичному та емоційному насильству з боку жінок, знайшли своє відображення в його творах. Майже автобіографічний характер носять романи «Розлучена жінка» (1870) та «Венера в хутрі» (1870) (в основу «Розлученої жінки» лягло пережите й вистраждане під час роману з Анною фон Коттвіц, а на «Венеру в хутрах» письменника надихнула інтриґа з Фанні фон Пістор).

Тема знущання деспотичної жінки над слабким чоловіком постійно виникає також в історичних творах Захер-Мазоха і з плином часу стає настільки виразною, що 1886 року віденський психолог Ріхард фон Крафт-Ебінґ називає сексуальну патологію, що характеризується отриманням задоволення від болю та підкорення, мазохізмом.

Твори Захер-Мазоха перекладалися на багато європейських мов та видавалися масовими накладами. Особливо популярним він був у Франції. Його творчість високо оцінювали Еміль Золя, Ґюстав Флобер, Альфонс Доде, Александр Дюма-батько і Александр Дюма-син. 1886 року з рук президента Франції Захер-Мазох прийняв орден Почесного Легіону.

Останні роки свого життя Захер-Мазох провів у німецькому селищі Ліндгайм у Гессені, де й помер 9 березня 1895 року. Незвичність його долі не закінчилась і на цьому — як стверджують, урну з його прахом знищила пожежа 1929 року.

Пам'ятник Захер-Мазоху у Львові, вул. Сербська, 7, біля «Мазох-кафе». Скульптор Володимир Цісарик

Захер-Мазох увійшов до історії літератури не лише як виразник мазохізму. Для німецької літератури він відкрив народне життя Східної Європи. Захер-Мазох докладно вивчав мову, звичаї та перекази народів Галичини. Найкращі новели з народного життя входять до збірки «Галицькі оповідання» (1876), «Єврейські оповідання» (1878), «Польські єврейські оповідання» (1886). Ці твори повні симпатії до нижчих верств населення Галичини.

Відомий тогочасний галицький журналіст і літератор Лев Сапогівський у львівському часописі «Зоря» 1880 року так писав про письменника: «Захер-Мазох перший з чужинців звеличив наш народ з такою любов'ю, якої тяжко навіть межи нашими авторами знайти».

Наприклад, у повісті "Криваве весілля у Києві" Мазох уперше в художній формі переповів легенду про розправу київської княгині Ольги над деревлянами.

Твори Захер-Мазоха багато перекладали і видавали в Галичині XIX століття (за тодішніми бібліографічними джерелами, таких видань було до 15). Це роман «Новий Йов» («Родимий листок», 1879), уривок повісті «Бал руських питомців» і оповідання (радше історичний нарис) «Княгиня Любомирська» («Зоря», 1880, 1882), оповідання і новели «Привид», «Єврейський Рафаель», «Дикуни», «Слов'янські жінки», «Відродження», «Миша», «Пан і пани Рись», «Заскія», «Три весілля» тощо, які в 1882—1893 з'являлись в таких виданнях, як «Слово», «Червоная Русь», «Бесіда», «Галичанин» та ін.

У наш час перші переклади творів Захер-Мазоха українською мовою з'явилися 1994 року. Журнал «Всесвіт» тоді опублікував повість «Дон Жуан з Коломиї» (переклад з німецької Наталі Іваничук) та «Жіночі образки з Галичини» (переклад з німецької Івана Герасима).

1999 року у Львові вийшов окремий том українських перекладів з Л.Захер-Мазоха (Захер Мазох Леопольд. Жіночі образки з Галичини. Вибрані твори. — Львів, 1999)

1991 року художники-львів'яни Подольчак Ігор та Ігор Дюрич (за участю Романа Віктюка) створили «Фонд Мазоха», який успішно діє дотепер, уславившись низкою гучних і скандальних мистецьких акцій.

Наприкінці 1990-х років на сцені Оперної студії Київської консерваторії поставили спектакль-феєрію «Цвіркун» (балетмейстер Сергій Швидкий) — за мотивами роману Л. Захер-Мазоха «Венера в хутрі».

Від 8 квітня 2008 року у Львові працює «Мазох-кафе».[3] Кафе має два тематичні зали — перший поверх і підвал — на 50 місць. На стінах — еротичні зображення та цитати Мазоха і речі, пов'язані з «мазохізмом»[4]. Зокрема, зображення відомих графік польського письменника та художника з Дрогобича Бруно Шульца. Того ж місяця перед входом до кафе відкрили пам'ятник письменнику (скульптор Володимир Цісарик).

Оповідання Леопольда фон Захер-Мазоха «Криваве весілля в Києві» (1886) вийшло в перекладі на англійській мові в збірці присвяченій Княгині Ользі «Bloody Wedding in Kyiv: Two Tales of Olha, Kniahynia of Kyivan Rus» ["Криваве весілля в Києві: дві історії про Ольгу, княгиню Київської Русі"] (Сідней: Sova Books, 2016).

Українське видання творів

• 1858 — Одна галицька історія. Рік 1846
• 1867 — Останній король мадярів
• 1870–1877 — Спадок Каїна
• 1870 — Венера в хутрі
• 1870 — Розлучена жінка
• 1872 — Дон Жуан з Коломиї
• 1874 — Месалінки
• 1876 — Галицькі оповідання
• 1876 — Ідеали нашого часу
• 1878 — Єврейські історії
• 1882 — Гайдамак
• 1882 — Рай на Дністрі
• 1882 — Нові єврейські історії
• 1882 — Василь Гамен
• 1883 — Богородиця (Мардона)
• 1885 — Віденські придворні історії
• 1886 — Криваве весілля в Києві
• 1886 — Російські придворні історії
• 1886 — Польські єврейські оповідання
• 1886 — Ловчиня душ
• 1886 — Вічна молодість
• 1890 — Змія в раю
• 1893 — Чари сцени
• 1907 — Жорстокі жінки (публікація)

• Український Йов. (переклад Івана Бідного). Жовква—Львів (1925)
• Леопольд фон Захер-Мазох. Дон Жуан з Коломиї / пер. з нім. Наталі Іваничук // Всесвіт : журнал. — 1994. — № 3. — С. 117—142.
• Леопольд фон Захер-Мазох. Жіночі образки з Галичини / пер. з нім. Іван Герасим // Всесвіт : журнал. — 1994. — № 3. — С. 142—151.
• Леопольд фон Захер-Мазох. Дванадцятий сніданок / пер. з нім. Петро Рихло // Всесвіт : журнал. — 2006. — № 5/6. — С. 202—206.
• Леопольд фон Захер-Мазох (2008). Венера в хутрі. Переклад з нім.: Наталя Іваничук. Львів: Піраміда. 236 стор. ISBN 978-966-441-067-7
  • (передрук) Леопольд фон Захер-Мазох (2018). Венера в хутрі. Переклад з нім.: Наталя Іваничук. Київ: #книголав. 160 стор. ISBN 978-617-7563-08-1
  • (передрук) Леопольд фон Захер-Мазох (2020). Венера в хутрі. Переклад з нім.: Наталя Іваничук. Харків: Фоліо. 251 стор. ISBN 978-966-03-9209-0

• Леопольд фон Захер-Мазох (2020). Мандрівні комедіанти . Переклад з нім.: Наталя Іваничук. Львів: Піраміда. 252 стор. ISBN 978-966-03-9231-1

• Українська школа в австрійській літературі

• О. В. Середа. Захер-Мазох Леопольд фон // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 290. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• Середа Остап Володимирович. Леопольд фон Захер-Мазох і український національний рух у Галичині у 60-х роках XIX ст. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 5: Просфонима. Історичні та філологічні розвідки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Ісаєвича / Упоряд. Б.Якимович, М.Боянівська, О.Середа, А.Ясіновський. Львів, 1998. С. 561—569.
• Die Begegnung mit Ludwig II von Bayern. In: dasselbe (Ein Auszug aus der Autobiografie Meine Lebensbeichte der Wanda von Sacher-Masoch)
• Albrecht Koschorke: Leopold von Sacher-Masoch. Die Inszenierung einer Perversion. München 1988 ISBN 3-492-10928-4
• Karin Bang: Aimez-moi! Eine Studie über Leopold von Sacher-Masochs Masochismus. Frankfurt am Main u. a. 2003 ISBN 3-631-38191-3
• Жиль Дельоз: Sacher-Masoch und der Masochismus. In: Leopold von Sacher-Masoch: Venus im Pelz. Leipzig u. a. 1980 ISBN 3-458-32169-1
• Lisbeth Exner: Leopold von Sacher-Masoch. Reinbek 2003 ISBN 3-499-50652-1
• Martin A. Hainz: Cave Carnem. Eros, Macht und Inszenierung in Sacher-Masochs Venus im Pelz. In: arcadia. Band 39. 2004•1, S. 2-26
• Martin A. Hainz: Mehr als ein Syndrom — zu Leopold von Sacher-Masoch (1836—1895). In: Jattie Enklaar, Hans Ester, Evelyne Tax (Hrsg.): Im Schatten der Literaturgeschichte. Autoren, die keiner mehr kennt? Plädoyer gegen das Vergessen. Amsterdam u. a. 2005 (Duitse Kroniek 54), S. 41-54
• Heiner Boehncke, Hans Sarkowicz: Literaturland Hessen. Frankfurt am Main 2005
• Daniel Kehlmann: Setz deinen Fuß auf meinen Nacken! Über Leopold von Sacher-Masoch. In: Wo ist Carlos Montúfar? Über Bücher. Hamburg 2005, S. 45-55 ISBN 3-499-24139-0
• В.Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Байцар А. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів-Винники, 2012. — 88 с.

• Батько мазохізма Леопольд фон Захер-Мазох // газета «День»
• Українська тематика в творчості Захер-Мазоха
• Українська тематика в творчості Захер-Мазоха (інший варіант)
• Фольклорна мудрість гуцулів в оповіданні-легенді Леопольда фон Захер-Мазоха «Опришок Магас»
• Фонд Мазоха
• Мазох-кафе — нова знадинка Львова
• У Львові встановили пам'ятник батькові мазохізму // Газета по-українськи
• The beauteous, the ferocious, the great — Olha, Kniahynia of Kyivan Rus // Bloody Wedding in Kyiv
• Твори Захер-Мазоха у Чтиві