Свиридова Альона Валентинівна

Зовнішні зображення
	дідусь Альоны - Бур'янов Василь Маркович загинув у 1941 році був сапером[5]
	Алёна в детстве[6]
	Альона в дитинстві з батьками[7]
	Альона в юності[7]
	Альона з матір'ю[8]

Народилася 14 серпня 1962 року в Керчі (Крим).

Батько — Валентин В'ячеславович Леонов (1937—2001) — був військовим льотчиком служив на Півночі, помер у 64 роки.[9]

Мати — Віра Василівна Бур'янова (нар. 1938) — філолог, працювала на радіо, нині пенсіонерка.[10][11].

Дідусь — Бур'янов Василь Маркович (1916—1941) загинув у 1941 році, був сапером, йому було 25 років.[12]

Молодший брат — Олексій Валентинович Леонов (нар. 1971)[13] — випускник Київського інституту культури, працював на білоруському телебаченні, пише пісні, брав участь а рок-групі «Діти Леонова», працював у сестри адміністратором.[14][15][16][17]

У дитячому віці Олена з батьками переїхала жити до Отрадної Краснодарського краю, а потім — до Мінська. В Керчі залишилася жити її бабуся, у якої Олена проводила кожне літо.

Школу Альона Леонова закінчила в Мінську.

Потім закінчила музично-педагогічне відділення Мінського педагогічного інституту. Під час навчання вела вокальну студію і співала в жіночому вокально-інструментальному ансамблі при профкомі Мінського механічного заводу ім. С. В. Вавілова[18].

На початку кар'єри перебувала під впливом Енні Леннокс, у якої брала приклад, як вести себе на сцені, співати, виглядати[19].

Працювала концертмейстером і актрисою в Мінському драматичному театрі імені Горького.

Першою роллю Альони Леонової на сцені стала Алкмена у комедії Мольєра «Амфітріон».

Після переїзду 1993 року з Мінська до Москви, за власним визнанням, на деякий час опинилася в ізоляції, без друзів і знайомих.

У цей складний період їй допоміг адаптуватися у столиці Росії сатирик Аркадій Арканов[20]. 1993 року на роботу в Москву Свиридову запросив директор Богдана Титомира — Юрій Ріпях. Побачив співачку-початківця на концерті в Мінську, на «розігріві» у Титомира, попросив касету, а через два тижні запропонував співробітництво[21]. У Москві Олена записала кілька пісень, які сама створила. На телевізійному фестивалі «Пісня-93» вийшла у фінал з піснею «Просто скінчилася зима». Отримала приз «Золоте яблуко» на фестивалі «Покоління-93».

Відеокліп «Рожевий фламінго» посів 1-е місце 1994 року на каналі «BIZ-TV».

У 1995 році «Дженерал рекордс» випустив дебютний компакт-диск «Рожевий фламінго»[22][23]. Кліпи на пісні «Ніхто, ніколи», «Рожевий фламінго», виступи в концертах з Валерієм Леонтьєвим і сольно приносять Свиридовій популярність. Далі були збірники «Вночі все інакше», «Лінії життя», «Сирена». Акторські роботи — мюзикли «Місячне світло» і «Три мушкетери», х/ф «Смерть за заповітом».

Працювала в театрі «Школа сучасної п'єси».

Двічі, у листопаді 1999 та березні 2008 року, еротичні фотосесії Свиридової публікувалися в журналі «Playboy»[24].

2002 року разом з Андрієм Макаревичем співачка випустила альбом «Гра в класики», що містить як авторські пісні, так і кавер-версії в стилі джаз і блюз відомих пісень, серед яких твори Ісаака Дунаєвського, Імре Кальмана, а також світовий хіт Джорджа Гершвіна «The Man I Love» («Коханий мій») у власному поетичному перекладі[25].

2002 року, ще не маючи російського громадянства, Свиридова вступила в Союз письменників РФ, ставши членом відділення поетів-піснярів[26].

1 вересня 2003 року Указом Президента РФ В. Путіна № 1025 Альона Свиридова була прийнята в громадянство Російської Федерації[27].

У листопаді 2004 року Свиридовій було присвоєно звання Заслужена артистка Російської Федерації. Почесний знак їй вручив міністр культури Олександр Соколов[28][29].

У лютому 2008 року співачка виступила з великим шоу; його музичну основу склав новий альбом «Сирена, або 12 історій, розказаних на світанку», який критика назвала «тонким і розумним»[30].

2011 року на концерті, влаштованому Першим каналом до 80-річчя з дня народження композитора Мікаела Таривердієва, Свиридова представила оригінальну вокалізацію вірша Михайла Свєтлова «У розвідці», відкривши, на думку провідного музичного вечора Максима Матвєєва, «нову, незвідану грань свого таланту»[31].

Всього Альона Свиридова випустила сім музичних альбомів[32].

7 листопада 2012 року в Крокус сіті холі відбувся ювілейний концерт Свиридової, приурочений до 20-річчя її професійної естрадної кар'єри. У концерті, зйомку якого вів Перший канал, також взяли участь друзі Свиридової — Лев Лещенко, Валерій Меладзе, Володимир Пресняков, Сергій Мазаєв, Денис Клявер, які підкреслювали, що Олена цікава їм і як жінка, і як співачка, і як автор. Музичний оглядач «Комерсанта» Борис Барабанов, який був присутній на шоу, зазначив сочинительский талант співачки, і засвідчив, що в «залі було менше людей, ніж хотілося б, але квітів несли більше, ніж можна було очікувати»[33]. Репортаж про концерт на Першому каналі в програмі «Да ладно!» супроводжувався скандалом і наступними претензіями Свиридової до авторів телепередачі, які в сюжеті надмірно, на думку Альони, сконцентрувалися на вік співачки та її черговому заміжжя[34][35]. Пізніше Перший канал приніс Свиридовій вибачення за «негарну історію» і в рамках тієї ж програми підготував інший телесюжет про ювілейний концерт, який відповідав очікуванням співачки[36][37].

• Знімалася в російському мюзиклі «Бюро щастя» (1998), де партнерами Свиридової були Людмила Гурченко і Олександр Михайлов[38]. Акторські здібності стали в пригоді Свиридовій та у телевізійних проектах «Старі пісні про головне» та «Військово-польовий романс».
• 2002 року була ведучою реаліті-шоу «Гарем» на СТС, яка знімалася в Кенії[39].
• «Один в один» (Другий сезон, 2014) — учасниця.

1. 1992 «Висота»
2. 1993 «Ніхто ніколи» (режисер Михайло Хлебородов)
3. 1994 «Рожевий фламінго» (режисер Михайло Хлебородов)
4. 1995 «Ваші пальці пахнуть ладаном» (режисер Іван Диховічний)
5. 1995 «Самотня гармонь» («Старі пісні про головне»)
6. 1996 «Бідна овечка» (режисер Федір Бондарчук, оператор Максим Осадчий)
7. 1996 «Пісенька про ведмедів» («Старі пісні про головне 2»)
8. 1997 «Два ангела»
9. 1997 «Місячне світло»
10. 1997 «Пісня прощення» — дует з Левом Лещенко (російськомовна кавер-версія пісні «Манчестер — Ліверпуль») («Старі пісні про головне 3»)
11. 1997 «Надія» — у складі зірок «Старих пісень про головне — 3»
12. 1999 «Ой»
13. 2001 «Це ж я»
14. 2001 «Моє серце не вільно»
15. 2002 «Коханий мій»
16. 2003 «Я занадто багато знаю»
17. 2005 «Все, тому що ти»
18. 2006 «Червоноока»
19. 2008 «Поки»
20. 2010 «Можна»
21. 2012 «c'est la vie»
22. 2016 «Істота»
23. 2016 «Літачок»
24. 2017 «Поранений»
25. 2018 «Травичка» (режисер Алан Бадоєв)

1. 1995 «Старі пісні про головне» — вчителька
2. 1996 «Старі пісні про головне 2» — продавщиця ялинок
3. 1997 «Старі пісні про головне 3» — диктор у випуску «Новин»
4. 2005 «Три мушкетери» (новорічний мюзикл) — Атос
5. 2006 «Смерть за заповітом» — Ірина Воронова
6. 2009 «Сирена. Live!» (відеоверсія концерту, що відбувся 08.02.2008 в МХАТ ім. Горького, DVD Квадро-Диск)
7. Вороніни — подруга Віри (354)

• 2007 Алена Свиридова. Чемоданное настроение. — М.: Эксмо, 2007. ISBN 5-699-19724-9