Севастьянов Віктор Григорович

Віктор Севастьянов народився в Одесі, де після закінчення 9 класів почав працювати слюсарем в артілі Облпромради. З дитячих років захоплювався футболом, граючи за різноманітні любительські колективи міста, та живописом. Однак повною мірою розкрити свої таланти юнаку завадив початок німецько-радянської війни. Севастьянов брав участь у обороні Одеси, після чого під натиском ворожих військ разом з Червоною армією відходив до Криму. Незважаючи на небезпеку, Віктор зумів пробратися крізь оточення та повернутися до окупованого міста, де продовжував грати у футбол навіть попри складну ситуацію в місті. Після звільнення Одеси у 1944 році знову приєднався до лав Червоної армії, де й зустрів закінчення війни.

Після демобілізації був зарахований до складу футбольного клубу «Харчовик». Провівши у складі одеситів близько півтора року, Севастьянов отримав запрошення від київського «Динамо» і вже 9 травня 1947 року дебютував у новому клубі в поєдинку проти «динамівців» з Москви. Як зазначає Ігор Шаров, про футболіста Севастьянова згадує в своїй книзі один із кращих воротарів «Динамо» Олег Макаров: «У Віктора в команді була кличка «Лоб», настільки сильно він міг бити по м’ячу цією частиною тіла. Разом із Сашком Принцом вони створювали дуже міцну пару півзахисників. До того ж грав Севастьянов напористо, завжди повертався після атаки назад. Був дуже надійним, граючи в центрі поля. Високий зріст і добра координація робили Севастьянова разом із Лерманом дуже небезпечними при розіграші «стандартів». У складі «Динамо» він двічі ставав володарем Кубка УРСР з футболу, а найвищим досягненням у чемпіонаті СРСР стало четверте місце у 1947 році.

У 1951 році Віктор Севастьянов перейшов до лав київської команди Будинку офіцерів, що брала участь у змаганнях колективів фізкультури. У тому ж сезоні разом з партнерами йому вдалося стати чемпіонами УРСР, а самого Севастьянова було обрано капітаном команди. Наступного року київські «армійці» змагалися вже у класі «Б» радянського чемпіонату, де посіли 14 місце серед 18 команд. Цей сезон став останнім у футбольній кар'єрі Віктора Севастьянова.

Захоплюватися живописом Віктор Севастьянов почав ще з юнацьких років, однак це захоплення доводилося розділяти з іншою пристрастю хлопця — футболом. Вільний час поза іграми та тренуваннями він присвячував малюванню, однак серйозно взятися за цю справу Віктору вдалося лише по закінченню війни. Ще перебуваючи у лавах Радянської армії, у 1945 році він почав відвідувати як вільний слухач Одеське художнє училище імені Грекова. Демобілізувавшись, Севастьянов продовжив навчання, суміщаючи відвідування занять з іграми у складі «Харчовика».

Переїхавши до Києва, змушений був призупинити навчання, однак, за згадками одноклубників, незважаючи на виснажливі матчі та тренування, завжди намагався знайти час для малювання. Все змінилося з переходом Віктора до лав армійської команди, що виступала у змаганнях значно нижчих за рангом. Севастьянов почав відвідувати Студію образотворчих мистецтв, а завершивши активні виступи на футбольному полі, цілковито присвятив себе живопису.

У 1953 році Віктор Григорович став членом Київського товариства художників, а у 1958 — художником виробничо-художніх майстерень Худфонду СРСР. З цього ж року Севастьянов починає брати участь у багатьох масштабних всесоюзних виставках. Однією з найважливіших для митця стала його перша колективна виставку «40 років ВЛКСМ» у Москві. Незважаючи на тонку та аполітичну натуру художника, він все ж змушений був зробити невеличкий реверанс у бік правлячої партії та написати декілька полотен у дусі соцреалізму (зокрема картини з циклу «Азовсталь»). Загалом же, основним мотивом творчості Севастьянова стало емоційне різнобарв'я світу природи. Протягом своє мистецької кар'єри він чітко демонстрував відданість одеській школі живопису з її теплими фарбами та нюансами колористичної гами, незмінною цікавістю до природи та пленеру як стилістичного принципу.

У квітні 1961 року Віктор Севастьянов отримав квиток кандидата у члени Спілку художників СРСР, а у 1963 році був повноправно зарахований до Спілки. Він близько спілкувався з такими українськими живописцями як Віктор Шаталін, Петро Сльота, Леонід Чичкан, Анатолій Пламеницький та іншими.

Помер Віктор Севастьянов 2 жовтня 1993 року в Києві.

Вже після смерті художника його родиною було організовано низку виставок за кордоном — в Нанті, Ренні та Брюсселі. Бельгійці класифікували стиль Севастьянова як постімпресіонізм, а брюссельська газета «L'Echo» наступним чином прокоментувала творчість українського митця:

У його сніжних пейзажах відчуваються спокій та ясність, що говорять про суворість сезону, протягом якого життя сповільнюється, будинки сплять, а сани роблять буденну роботу. Це - очікування того часу, коли настане весна, прокинуться луки, у сяйві фарб оживуть яблуні. Полотна передають збуджену атмосферу, що міняється з ритмом пір року.

Твори Віктора Севастьянова зберігаються у Горлівській картинній галереї, Донецькому художньому музеї, Хмельницькому художньому музеї та у низці інших музейних закладів України. Окрім того, роботи Віктора Григоровича зайняли гідне місце у приватних колекціях в Англії, Франції, Канаді, Німеччині та Бельгії, де їх періодично виставляють на огляд поціновувачів мистецтва у багатьох картинних галереях світу[1]. 30 травня 2008 року іспанський колекціонер Пако Маскуліно придбав у Барселоні три картини Севастьянова («Похмурий Дніпро», «Ранок у лісі» та «На хуторі») за 180 000 євро[2].

Завдяки зусиллям Фонду культурної дипломатії «UART» протягом 2011 року з творчістю Севастьянова змогли ознайомитися у Страсбурзі[3] та Брюсселі[4].

Напередодні Євро-2012, з 2 по 15 травня 2012 року, Київським національним музеєм російського мистецтва було проведено виставку картин Віктора Севастьянова «Пори року», де демонструвалися близько 30 полотен митця, надані спеціально для виставки різними колекціонерами[5]. За даними дослідження, що було проведене на замовлення Інституту медіа-моделювання «Перспектива», картини Віктора Севастьянова у 2012 році продавалися найкраще серед усіх робіт українських художників XX ст[6].