Середнє (смт)

Назва Середнє відповідає розташуванню села відносно двох найбільших міст Закарпаття — між Ужгородом і Мукачевом. Багато хто з місцевих жителів і дослідників пов'язує його назву з таким місцезнаходженням. Щоправда дехто резонно звертає увагу, що в назві поселення відображене «середнє» розташування Середнього могло бути не відносно міст, а відносно центру долини в якій розташоване село.

А ще існує давній переказ, що жителі тричі переселялися з місця на місце поки не осіли там де й зараз живуть їх нащадки.

Місцевими жителями в живій розмовній мові використовується назва — Серидньово (Середньово).

У період з 1919 по 1939 в Середньому проживало 2000—2550 осіб. Русини складали біля 1200 осіб, чехи і словаки — 600 осіб, решта була євреями та представниками інших національностей.

За даними туристичного довідника-путівника «ПІДКАРПАТСЬКА РУСЬ» (1936 р.) вчителя, редактора, письменника, відомого краєзнавця Ярослава Достала (Jaroslav Dostal) (1884—1950 р.р., Чехія), яке переклав та по новому упорядкував, систематизував і доповнив текстовим і ілюстративним матеріалом палкий шанувальник історії і культури рідного краю, відомий закарпатський лікар-хірург, канд. мед наук, доцент УжНУ Юрій Михайлович Фатула у книзі путівник-довідник «ЄВРОПЕЙСЬКЕ КОРІННЯ» (м. Ужгород, 2016 р.) населення Середнього складало 2279 жителів.

• Національний склад : русинів — 1053, євреїв -560, чехів і словаків — 390, угорців — 169, німців — 11, інших — 37, іноземців — 59.
• Релігійні громади : 1051 греко-католик, 591 римо-католик.
• Державні установи : нотаріат, пошта, телеграф, телефон, жандармський відділ. Навчальні заклади: школи — українська (4 класи), чеська (4 класи).
• Церковні установи : Римсько-католицький кам'яний костел (Св. Луки, 1806 р.), греко-католицька кам'яна церква (Успіння Пр. Богородиці, 1810 р.), Синагога.
• Промислові і господарські об'єкти : бензозаправна станція. Осередок виноробного господарства: великі винниці, винні склепи, філіал берегівських державних винних склепів.
• Транспортні об'єкти : залізнична станція, зупинка державного автобуса.
• Готелі і ресторації : готель Шуцбергера: 5 кімнат на 8 ліжок, сад і гараж, кегельбан. (сторінка 288—289)

Станом на 01.01.2017 року тут проживає 81,11 % українців 13,55 % ромів 3,17 % словаків.

Місцевість, де нині знаходиться Середнє, була заселена ще в давнину. Під час археологічних досліджень були виявлені предмети доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.) та доби бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.).

Перша письмова згадка про Середнє, за «Історією міст та сіл Закарпатської області УРСР», відноситься до XIV століття.

Однак, Замок у Середньому був побудований ще в XII столітті. Напівзруйнований, він зберігся до наших часів і поправу вважається однією з головних цікавих історичних пам'яток Закарпаття.

Завдяки благодатному клімату тут значного розвитку набуло виноградарство. Про це є письмова згадка датована 1417 роком. Кількість населення зростала, адже через Середнє проходив ще й торговий шлях Львів — Ужгород.

У середині XIV століття Середньому надаються міські привілеї, а король Карл І Роберт дарує містечко магнатам Другетам. Основну масу жителів складали кріпаки, які протягом XIV—XV ст. втратили свою незалежність, а в подальшому були повністю закабалені феодалами. Закабалення набуло особливо жорсткого характеру після поразки у повстанні 1514 року. Скориставшись цим, магнати та дворяни домоглися у державі повної влади поміщиків-кріпосників над закріпаченими селянами, поклавши на них непосильну панщину. Палочі, після довготривалого протистояння на початку XV століття закріплюють Середнє за своїм родом.

Карта Szerednye, 1782

1526 року після Битви під Могачем замок перейшов під владу дворянського роду Добо. Починається нова доба в історії села, пов'язана з родом Добо. Нові володарі зміцнюють замок і розвивають виноробство в Середньому.

У XVII—XVIII ст.ст. — багаторазова зміна господарів Середнянського замку. А в 1703-11 роках замку було завдано великої шкоди під час національно-визвольного повстання під керівництвом Ференца ІІ Ракоці.

Після придушення повстання Ракоці, габсбурзькі війська влаштовували каральний терор в закарпатських селах, так як багато місцевих (русинських) селян брало активну участь у повстанні на боці мадяр. Наслідком терору стало масове знелюднення сіл та містечок Закарпаття. В 1720 році в Середньому проживало лише 2 корінні родини, 19 родин переселенців та 11 родин дворян. У 1805 році війська наполеонівської Франції зайняли столицю Австрії - м. Відень, виникла загроза окупації території Угорщини. Політичне керівництво, усвідомлюючи небезпеку,  яка нависла над державою, приймає рішення заздалегідь вивезти з палацу графа Бутлера національні символи угорського народу у безпечне місце. Найбільше підходив  тоді для цього Мукачівський замок, розташований далеко від військових дій. Угорська національна рада намісництва у рішеннях від 19 та 30 листопада 1805 року вимагала від керівництва Ужанської жупи забезпечити  перевезення коронаційних реліквій та Святої  корони через їх терени. Святу корону Іштвана планувалося доставити у Мукачівський замок, зокрема й у Середнє. 25 листопада 1805 року адміністратор комітату Унг барон Перені написав з Ужгорода листа віце-ішпану комітату Берег Паулу Морваї, у якому говорилось, що «на кордоні комітату у Середньому Свята Корона буде передана вершникам з комітату Берег». 1 грудня 1805 року група дворян під керівництвом барона Йожефа Шплені виїхала з королівського замку в Буді з реліквіями угорського народу. Корону Св. Іштвана  перевозили в ящику, обв'язаному міцними ременями і опломбованому 13-ма печатками.

Поступово Середнє поверталося до життя. В 1839 році в селі проживало вже 1578 чоловік. На той час становище кріпаків ще більше погіршилося, про що говорять численні скарги на свавілля поміщиків, адресування їх у судові органи Ужанського комітату. Офіційно кожен кріпак повинен відпрацювати в господарстві поміщика 104 дні без тягла або 52 дні з волами, але поміщики прибігали до різних хитрощів, щоб збільшити кількість людей на панщині . У скарзі 14 січня 1839 кріпаки писали, що за кожні відроблені ними 20 днів поміщик И. Палфі зараховував їм по 5 -6 днів, а якщо хтось насмілювався виражати своє незадоволення — той підгялав жорстокому побиттю, покаранню. Все це посилювало зростання невдоволення з боку поневолених селянських мас. Хвиля революційної боротьби, яка почалася у 1848—1849 р.р. в Угорщині, докотилася і до Середнього. У складі революційних загонів Лайоша Кошута боролися десятки місцевих жителів. Сім'я Бордаш до наших днів зберегла свідоцтва про участь одного з їхніх предків у цій революції. Угорські правителі формально повинні були скасувати кріпацтво, але селяни, як і раніше залишалися в економічній залежності від поміщиків і церкви, які навіть збільшили свої володіння. Тільки сільський священик отримав за рахунок селян 32 Хольда орної землі. Становище селян, особливо безземельних, було надзвичайно важким, вони часто голодували. Їм припадала харчуватися вівсяними коржами і картоплею, якої теж бракувало.

Відтиск печатки Середнього 1860 року

У XIX столітті Середнє мало статус «торгового містечка» і печатку з гербом: на срібному щиті — Божий Агнець із червоною корогвою, що стоїть на зеленій землі. 1904 року цей герб з незначною зміною (колір тла став блакитним) було підтверджено Міністерством внутрішніх справ Королівства Угорщини. В 1906 році населення досягло 1729 чоловік.

Середнянський повіт у складі Ужанського комітату

В кінці XIX ст більшість селян мали борги або великі недоїмки. На початку XX століття було утворено Середнянський повіт (округ) у складі Ужанського комітату. Коли у Російській імперії у 1917 році відбулася Жовтнева революція, селяни активізували боротьбу проти влади. Так А. І. Ясенівський вступив в загін червоної армії, і воював проти білогвардійців Врангеля. У рідне село він повернувся тільки в 1922 році. 7 квітня 1919 року в селі були проведені вибори сільської ради. Але радянська влада проіснувала в селі недовго. В кінці квітня 1919 року в Середнє увійшли війська Чехословацької республіки. Почалися арешти — багато активістів і ініціаторів радянської влади було зарештовано. Згодом Середнє, як і уся територія русинів увійшли до складу Чехословацької республіки під назвою — Подкарпатська Русь, згідно умов мирного Сен-Жерменського договору (10.09.1919 р.). У період перебування у складі Чехословацької республіки (1919—1939) у Середноьму, як і у цілому у Закарпатті, основна маса селян залишилася безземельними або малоземельними.

У 1920/21 році почалося навчання русинів загальноосвітньої школи (в 1930-і роки були вчителі Подружжя Дорош, А. Слукова, А. Чейка, Г. Чорниці М. С. загальної школи (в той же час тут працювали викладачі Л. Чвойка, Л. Нємцова, Х. Весела, J. Škalda). Пізніше був відкритий філіал Русинської буржуазної школи (директор Ш.Федор, вчителя В. Захаріаш, Е., Т. Зима, Е. Ревачкова).

У 1924 року комуністи Середнього організовали в окрузі велику змову (страйк) виноградних робочих, підтримавши тим самим змову (страйк) у м. Мукачеві та м. Берегові. Страйкуючі вимагали підвищення щоденної заробітної плати з 10 крон до 15 (16 квітня 1924 р.).

15 березня 1939 року в Середнє вступила армія Угорщини. Під час угорської окупації жителі села були позбавлені політичних прав і свобод, мали місце випадки жорстокого поводження «жандарів» з місцевим населенням. Особливо посилився терор тоді коли Радянська армія почала наближатися до Карпат. 26 жовтня 1944 року у Середнє увійшла Радяньска Армія з приходом якої змінилася влада. В перші роки радянської влади в селі почалося відновлення зруйнованих громадських будівель. Комуністична влада, здійснюючи колективізацію, масово почали відбирати землю, худобу, зерно та різні сільскогоподарські речі у заможних і середніх селян. В квітні 1947 року був створений колгосп. Першим керівником колгоспу був Ф.Шингляк. У 1952—1953 роках був переданий на баланс радгоспу колишній завод з виробництва шампанських вин і перебудований у винний завод. Середнянський колгосп посівши перше місце зі збору врожаю, а по валовому збору друге в Закарпатті. Наприкінці 1959 до колгоспу «Середнянський» був приєднаний колгосп «Україна» (село Ірлява) з розвиненим тваринництвом.

Навесні 1949 року більшість селян Середнього стали членами колгоспу. В кінці того ж року партійна організація рапортувала про завершення суцільної колективізації села. В 1950 році обидва колгоспи об'єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Кірова, до якої трохи згодом приєднався колгосп ім. Щорса із села Вовкове. Укрупнений колгосп мав у своєму розпорядженні 659 га орної землі, 100 коней, 427 голів великої рогатої худоби, 210 свиней, 300 овець. У 1959 році з колгоспом ім. Кірова об'єдналися ще дві невеликі артілі: ім. Кутузова (село Чертеж) і «30 років Радянської Армії» (село Дубрівка). Колгосп став великим, багатогалузевим господарством, у розпорядженні якого знаходиться 4372 га землі й міцна матеріальна база. В 1968 році тут нараховувалося 21 трактор, 15 вантажних автомашин, 8 комбайнів та багато іншої техніки.

Артіль має допоміжні промислові підприємства (два млини, лісопилку, каменоломню), займається виноробством. Парторганізація і правління колгоспу велику увагу звернули на розстановку кадрів. Тепер основна частина комуністів зайнята безпосередньо в сфері матеріального виробництва: на тваринницькій фермі працюють 25, у рільництві — 6, механізаторами і трактористами — 14 комуністів.

Артіль рік у рік зростала. В 1964 році у колгоспі зібрано по 17 цнт зернових з га, 120 цнт картоплі, 45 цнт кукурудзи, 17 цнт тютюну, 45 цнт винограду. В колгоспі є 428 га виноградників. Новим п'ятирічним планом намічено боло довести їх загальну площу в 1970 році до 700 га.

Підвищувалося і грошова оплата праці. Якщо в 1965 році колгосп виплатив на трудодні 290,6 тис. крб., то в 1966 році — 308 тис. карбованців.

Заслуженою пошаною в Середньому користувався колишній батрак, а потім кращий їздовий В. А. Біланич, знатний виноградар Ю. К. Мучичко, І. Й. Бакош, В. М. Олеан та інші. Всі вони були внесені у районну «Книгу пошани ветеранів праці». В 1967 році загальні збори колгоспу присвоїли їм звання почесного колгоспника. Орденом Трудового Червоного Прапора були нагороджені: О. Федорняк, К. Ваш, В. Шпонтак, Р. Шпонтак, Є. Андрейчик.

У Середньому був також садовинрадгосп — велике спеціалізоване господарство, утворене в 1946 році на базі 28 га поміщицьких виноградників та 33 га виноградників підсобного господарства в с. Геївцях.

У 1947 році радгосп мав лише одну автомашину, 2 пари волів і 1 пару коней. Всього в радгоспі працювало 55 робітників.

У наступні роки радгосп розширив своє господарство. В 1950 році він мав уже 98 га плодоносних виноградників, на яких зібрав по 41,3 цнт винограду з кожного га. За високі врожаї 12 кращих робітників радгоспу дістали урядові нагороди: О. В. Онуфер була удостоєна ордена Леніна, М. І. Бобок, А. І. Сабовчик, І. Ю. Сембер — ордена Трудового Червоного Прапора.

На кінець п'ятої п'ятирічки Середнянський винрадгосп зайняв перше місце по врожайності, а по валовому збору — друге у Закарпатському винтресті. Особливо відзначилася бригада І. Ю. Сембер, яка виростила по 80 цнт. винограду з кожного гектара.

В наступні роки винрадгосп швидкими темпами розширював площі виноградників, і тепер став провідним господарством у районі. Площа виноградників і садів перевершує тут 1000 гектарів.

Винрадгосп має свій завод первинної переробки вин, кілька виноробок та підвали для доведення до кондицій і зберігання витриманих вин. В урожайні роки завод переробляв по 3,5 тис. тонн винограду.

Грабини

Грабини - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Середнє рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Перша згадка у другій половині ХІХ ст.

При греко-католицькому храмі створено Молодіжний центр у 2007 році. Перші основи центру заклав парох храму о. Іван Ісайович. За його ініціативи було залучено перших членів центру, організовано перші спільні акції, поїздки, катехитичний гурток, церковний хор. З 2012 року носить назву МО «Голос Серця». 2010 року вихованці центру зайняли друге місце у районних змаганнях з футболу; 2012 року — перше місце у районних змаганнях та Кубок з футболу імені Теодора Ромжі. 2012 року МО «Голос Серця» зайняв перше місце на Фестивалі духовної пісні. Початок 2013 року — виступ МО «Голос Серця» у філармонії м. Ужгород.[5]

У 2012 році МО «Голос Серця» перемогла у пісенному конкурсі «Духовна Пісня». За правилами конкурсу переможець організовує наступний фестиваль. Тому з 26.07.2013 по 28.07.2013 року «Духовна Пісня» пройшла в смт Середнє.[6]

• Добо Іштван — угорський національний герой.(Походив з роду руських Дубів, в подальшому прізвище мадяризоване).
• Скакандій Василь Юлійович — русинський живописець, графік, ілюстратор. Заслужений художник Української РСР .
• Тівадар Чонтварі Костка — угорський художник-самоук словацько-русинського походження.
• Перевузник Юрій Юрійович — український громадський і політичний діяч, міністр внутрішніх справ Карпатської України.

• руїни Середнянського замку  
• Винні підвали ДП АПФ «ЛЕАНКА»
• Храм Успіння Пресвятої Богородиці
• Храм Св. Луки, євангеліста
• Палац барона Гіланьї Шандора
• Каплиця Всіх Святих

• 
  Будинок барона Гіланьї і 2 церкви в смт. Середнє ( 1935 р.)
• 
  Винні підвали у Середньому
• 
  Будинок барона Гіланьї в смт. Середнє (2014 р.)
• 
  Середнянський замок
• 
  Карта

• Бене (Берегівський район)[7]

- Під час археологічних досліджень були виявлені предмети доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.) та доби бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.).

- руїни Середнянського замку

- Винні підвали ДП АПФ «ЛЕАНКА»

- Палац барона Гіланьї Шандора

- Добо Іштван — угорський національний герой.(Походив з роду руських Дубів, в подальшому прізвище мадяризоване).

• Сайт Селищної ради смт Середенє
• Середнє — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Замки Підкарпатської Русі, Дмитро Поп та Іван Поп
• Середнє. Замок тамплієрів
• Середнянський замок на zamki-kreposti.com.ua (рос.)
• Середнянський замок
• Сайт МО «Голос Серця»
• Середнянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
• Путівник-довідник «ЄВРОПЕЙСЬКЕ КОРІННЯ», Ярослав Достал, переклад, упорядкування та доповнення Ю. М. Фатула, (Ужгород, Всеукраїнське державне видавництво «Карпати» 2016 р., стор. 288—289.)