Славутич
Славу́тич — місто обласного підпорядкування в Київській області, розташоване на лівому березі Дніпра, з населенням близько 25 тис. осіб.
| Славутич | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Київська область | ||||||||
| Район | Вишгородський район | ||||||||
| Громада | Славутицька міська громада | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 3211500000 | ||||||||
| Засноване | 1986 | ||||||||
| Статус міста | з 1987 року | ||||||||
| Населення | ▲25 096 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Площа | 20,824 км² | ||||||||
| Поштові індекси | 07100-07199 | ||||||||
| Телефонний код | +380-4579 | ||||||||
| Координати | 51°31′21″ пн. ш. 30°43′05″ сх. д. | ||||||||
| Водойма | Дніпро | ||||||||
| День міста | 1987 року, перша субота червня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Славутич | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 186 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 186 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Рада | Славутицька міська рада | ||||||||
| Адреса | м. Славутич, Центральна площа, 7 | ||||||||
| Вебсторінка | Славутицька міська рада | ||||||||
| Міський голова | Фомічов Юрій Кирилович | ||||||||
|
| |||||||||
Славутич було закладено 1986 року для евакуйованих після Чорнобильської катастрофи з теперішньої зони відчуження працівників Чорнобильської атомної електростанції. Назву було взято від давньоукраїнської назви Дніпра. Територія міста є ексклавом Київської області на території Чернігівської, із якої після ухвалення рішення про будівництво міста була виділена частина земель Ріпкинського і Чернігівського районів.
Більшість населення працездатного віку працює на Чорнобильській АЕС і підприємствах.
Історія
Славутич — одне з наймолодших міст в Україні. Рішення про його будівництво, як нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС і членів їхніх родин, було ухвалено 2 жовтня 1986 року директивними органами СРСР, вже після аварії на ЧАЕС. І у вересні — грудні того ж року було здійснене проєктування міста, а в грудні почалося будівництво міста.
Назву місту було присвоєно Постановою від 19 лютого 1987 року: «Президія Верховної Ради Української РСР постановляє: Присвоїти місту, що будується в Чернігівській області для постійного проживання працівників Чорнобильської атомної електростанції, найменування Славутич та передати його у підпорядкування Київській обласній Раді народних депутатів»[2]
26 березня 1988 року був виданий перший ордер на заселення квартир.
У будівництві міста брали участь архітектори й будівельники з восьми союзних республік: Литовської РСР, Латвійської РСР, Естонської РСР, Грузинської РСР, Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Української РСР й Російської РФСР, що надало кожному кварталові національного колориту. Як результат, зараз місто поділене на тринадцять кварталів: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Добринінський, Єреванський, Київський, Невський (перейменований з Ленінградський), Московський, Печерський, Ризький, Талліннський, Тбіліський, Чернігівський, кожен з яких має свою особливу архітектуру й атмосферу. Територія забудови міста займає 7,5 км².
Трагічним для жителів міста було рішення про дострокове закриття Чорнобильської АЕС.
Коротка історія Славутича розпалася на два періоди: період 1987—2000 р. коли станція випускала товарну продукцію, і період після грудня 2000, коли ЧАЕС була закрита й персонал станції почав скорочуватися щороку на 400 осіб. За соціально-психологічним впливом на містян перший період історії Славутича можна схарактеризувати як романтичний, а другий — як реалістичний.
Економічна й соціальна ситуація міста, передусім, залежить від ЧАЕС. До закриття електростанції у 2001 році на ЧАЕС працювало дев'ять тисяч жителів міста (майже половина дорослого населення). Після закриття станції там продовжують працювати дві з половиною тисячі осіб, котрі підтримують станцію у безпечному стані, ведуть роботи зі зняття з експлуатації, зі створення інфраструктури для поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами, перетворенню об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.
Раніше вісімдесят п'ять відсотків бюджету міста наповнювалось коштом атомної станції. Для того, щоб залучити у місто нових інвесторів, йому надано статус особливої економічної зони. Також проводиться програма перекваліфікації колишніх працівників станції. Проте, попри ці заходи, місто вже залишили півтори тисячі мешканців.
Соціально-побутова інфраструктура
За роки існування у Славутичі створена сучасна соціальна інфраструктура. Її розвиток є одним з факторів стабільної демографічної ситуації в місті.
На сьогодні реалізуються 10 програм для соціально незахищених груп населення, спрямованих на профілактику наркоманії та алкоголізму серед молоді, реабілітацію дітей-інвалідів, оздоровлення, розвиток науки й освіти.
Створюється враження, що місто будувалося спеціально для дітей: чотири загальноосвітні школи, один ліцей, Центр захисту дітей, Будинок дитячої творчості, бібліотечно-інформаційний центр для дітей, фізкультурно-оздоровчі комплекси загальною площею в 3,5 тис. м2, юнацька спортивна школа, стадіон, яхт-клуб. Серед юних спортсменів є призери Кубків Світу, Європи, України у багатьох видах спорту. Дошкільна система утворення нараховує шість дитсадків. Наймолодших жителів Славутича виховують в атмосфері любові до національної культури, мови, у кожному садочку є групи народознавства, музичні та спортивні зали, басейни з кабінетами лікувальної фізкультури. Впроваджується програма ЮНІСЕФ «Славутич — територія, сприятлива для дитини».
Центром культурного життя міста є Дитяча школа мистецтв. На п'яти її відділеннях навчається близько 800 дітей. Місцеві художники брали участь у проєкті футуристичного переосмислення іміджу міста «Спогади про Майбутнє»[3]
Також у місті діє соціально-психологічний центр[4], центр молоді, сучасний центр зв'язку, мерія, інтернет-кафе, численні спортмайданчики, сучасні лікарні й готель. Майже 80 % квартир міста розташовані в п'яти-дев'ятиповерхових будинках, інші — у невеликих будинках на одну-дві родини.
Входження у Чернігівську агломерацію
Незважаючи на те, що Славутич формально-адміністративно підпорядкований органам влади Київської області, місто увійшло у Чернігівську агломерацію, що наразі є безпрецедентним юридичним фактом на території сучасної України (коли місто конкретної області входить у агломерацію адміністративно зовсім іншої області).[5]
Населення
Переважно населення Славутича складають колишні жителі Прип'яті, з них вісім тисяч у 1986 році були ще дітьми, також в місті живе чимало вихідців із Чернігівської області. Багато жителів Славутича є ліквідаторами, тому страждають від захворювань, що їх спричинили наслідки аварії на ЧАЕС. Багато жителів дотепер працюють у межах зони відчуження, займаючись там зняттям з експлуатації, моніторингом, науковою діяльністю й обслуговуванням зупиненої станції. Вони дістаються в зону відчуження потягом, що ходить зі Славутича до ДСП ЧАЕС.
Для Славутича характерний незвичайно високий рівень народжуваності й низький рівень смертності. Як результат, Славутич — місто з найнижчим середнім віком населення в Україні. Більше третини жителів міста — діти. У місті активно розвивається молодіжний рух.
Динаміка населення
| Рік | 1989 | 1992 | 1998 | 2001 | 2011 | 2017 | 2018 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Населення (осіб) | 11,364 ▲ | 21,100 ▲ | 26,200 ▲ | 24,420 ▼ | 24,492 ▲ | 25,096 ▲ | 24,983 ▼ |
Культура
У місті з 2014 року щорічно у травні відбувається фестиваль кіно та урбаністики «86».
Релігія
Римсько-Католицька Церква
У грудні 1995 року католики, які мешкали у Славутичі, звернулися до настоятеля римсько-католицької парафії в Чернігові з проханням про духовну опіку. З цього часу до Славутича почали приїжджати Місіонери Облати Марії Непорочної.
В 1996 році єпископ-ординарій Київсько-Житомирської єпархії Ян Пурвінський заснував парафію в Славутичі, присвоївши їй ім'я св. Євгена де Мазенода та свв. Ангелів-охоронців. Перших кілька років вірні збиралися у приватних домівках, центрах культури та міських клубах.
У 2000 році міською владою католикам виділено земельну ділянку під забудову, яку 19 березня освятив єпископ-помічник Станіслав Широкорадюк OFMCap. В цьому ж році Згромадження Місіонерів Облатів розпочало будівництво каплиці (дому священика). Перша Служба Божа відбулася ще у підвалі незакінченої будови 21 травня 2001 року — в літургійний спомин покровителя парафії св. Євгена де Мазенода. Роком пізніше Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Микола Етерович освятив каплицю.
В 2002 році призначено для парафії першого настоятеля — з цього часу розпочалося регулярне душпастирське служіння.
З 2005 до 2012 року на території парафії діяла спільнота сестер-маристок.
Українська Греко-Католицька Церква
З 2009 р., у м. Славутич отцями редемптористами була зареєстрована громада вірних УГКЦ. Одразу виникла потреба у місці для проведення богослужінь. Почались клопотання до міської ради міста щодо виділення земельної ділянки чи приміщення для богослужінь. А парафіяни завдячуючи гостинності Римсько-Католицькій громаді почали проводити богослужіння у їхньому храмі. У 2012 р. рішенням міської ради було виділено земельну ділянку площею 0.5 га для будови храмового комплексу УГКЦ. 21 квітня 2013 року в м. Славутичі владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ, освятив хрест та місце під забудову храму. У жовтні 2013 настоятелем громади призначено о. Юрія Логазу. У 2015 році розпочалось будівництво храму-каплиці на честь Ікони Божої Матері «Неустанна Поміч». Парафія бере активну участь у культурному та духовному житті міста. З 19 серпня 2017 року Богослужіння звершуються у новозбудованому храмі, що у Сіверянському кварталі міста.
15 квітня 2018 р. Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук) звершив освячення храму у Славутичі.
У 2019 році розпочалися проєктні та погоджувальні роботи щодо будівництва на території храмового комплексу Соціального Центру для дітей, а також осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах. У даному центрі також буде розміщено представництво міжнародного благодійного фонду «КАРІТАС».
Настоятель храму отець Юрій Логаза є військовим капеланом в/ч 3041 Національної Гвардії України, та у 2021 році брав безпосередню участь в Операції Об'єднаних Сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Галерея
Базар у Славутичі біля залізничного вокзалу, 2013
Кільцова вулиця
Котеджі
Міський стадіон
Білий Ангел Славутича
Центральна площа, в місті дуже багато голубів
Парк у центрі
Фото ліквідаторів на 32 річницю аварії в музеї Славутича
Постаті
- Дорн Іван Олександрович (1988) — український співак і телеведучий.
- Лесніков Іван Сергійович (1991—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник АТО.
- Маханьков Володимир Ігорович (* 1997) — український футболіст.
Примітки
- Чисельність населення — щомісячна статистика Головне управління статистики у Київській області
- Рішення Президії ВР УРСР. Архів оригіналу за 12.03.2016. Процитовано 14.08.2015.
- Ескізи Славутича як «міста майбутнього»
- Сайт соціально-психологічного центру м. Славутича
- Сайт — Найбільші агломерації України
- Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
Джерела та література
- Сайт міської Ради Славутича
- Облікова картка Славутича на сайті Верховної Ради
- Барановська Н. П. Славутич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 624. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Парафія св. Євгена де Мазенода та свв. Ангелів-Хранителів (Славутич)
Посилання
- Тарас Кайдан. Культурний центр біля зони відчуження — Славутич // Хмарочос. — 09.09.2016
- Місто нових можливостей. Як Славутич перетворюється на культурну столицю// Хмарочос. — 07.09.2021