Слобідка (Коломийський район)

До 1946 року називалося Слобідка Пільна.

7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Слобідка Пільна Гвіздецького району перейменовано на село Слобідка і Пільно-Слобідську сільську Раду — на Слобідська.[2]

Село засноване до 1747 року (датування перших метрик сільської церкви, згадане в "Географічному словнику Королівства Польського"[3]) на території, підвладній Речі Посполитій, в лісах, в глибокому яру, що дозволяло сховатися від сваволі панів та нападів татар і турків. Першими жителями була родина Грушецьких, які поселилися в найглибшому місці яру, вирубавши довкола дерева. Криниця, з якої вони брали воду, існує дотепер. З часом навколо них  почали розселятись сусіди, розчищаючи територію для землеробства.

З часом в селі починають поселятися поляки, а згодом, після поділу Польщі і початку панування Австрійської імперії, - євреї. В словнику географічнім (1889 р., том Х, видавництво Варшава, ст. 807—808) згадується, що до кінця ХІХ ст. найбільшим землевласником в селі був зем'янин вірменського походження Ян Мойса-Росохацький, якому належало 746 моргів поля, а решті селян — 686 моргів. Самоврядування в селі здійснювалось війтом разом з присяжними (депутатами), які вирішували всі сільські справи, розпоряджалися громадською землею, пасовищем. Слідкували за тим, щоб в  селі був порядок, справні дороги, мости. На будівництві доріг та мостів мав відпрацьовувати кожен працездатний громадянин 6 днів на рік — т. зв. Шарварок, разом з конем — то 3 дні. На випадок пожежі всі люди зі своїм пожежним інвентарем мали гасити пожежі. В селі була добровільна пожежна дружина, яка для гасіння пожеж мала кінну пожежну сикавку. В пожежній дружині чергували всі сільські працездатні чоловіки. Розміщувалась вона на сільській толоці під церковним горбом. Населення села було зовсім неграмотним.

Протягом 1909 року в селі відбувся спалах тифу, внаслідок якого померло 15 жителів села.[4]

У 1913 році в селі створюється осередок Товариства Січових Стрільців, а з початком Першої світової війни шестеро слобідчан вступають до Легіону Українських Січових Стрільців, що воював на боці австрійської армії, беруть участь у воєнних діях проти Росії. Після остаточного розпаду Австро-Угорської монархії стрільці в складі Української Галицької Армії борються за незалежність України проти польської та румунської армії.

У 1920 році після розпуску УГА троє з шести односельчан повертаються в село.

У 1930-их роках в селі з'явився осередок Комуністичної партії Західної України.

18 вересня  1939 року на зміну польській владі прийшла окупаційна антиукраїнська радянська влада.

Протягом червня 1941 р — березня 1944 р. — село знаходилось під німецькою окупацією.

У селі активно діяла мережа ОУН-УПА. Місцева жителька, Кисилиця Ганна Михайлівна, псевдо Чорнява, була надрайонним провідником жіночої сітки ОУН.

1946—1947 рр. — масової репресії в селі, організовані більшовицькою владою, вивезення жителів до Сибіру. Згодом, тогочасний сільський голова - Палій Дмитро Михайлович був вбитий бійцями УПА, в якості помсти за його співпрацю з радянською владою.

В 1948 році клуб, який належав польській шляхті, було перевезено громадою в центр села. При клубі в той час існували драматичний, хоровий та танцювальний гуртки.

В 60-ті роки в селі була восьмирічна школа, побудована крамниця та ряд громадських споруд в колгоспі.

12 липня 1995 року — розпочалась газифікація села.

Загальна площа території в адміністративних межах сільської ради 401.6 га, з них: площа господарської території — 1160,6 га. У населеному пункті — 282 господарські двори і проживають 760 жителі. У центрі села розташована Слобідський НВК, відділення зв'язку, незавершене будівництво адмінбудинку, два магазини, окрасою села є церква, пам'ятники Т. Г. Шевченку і невідомому солдатові, які теж розташовані в центрі села.

Зародження освіти в селі можна пов'язувати з появою в селі Кривого Івана Семеновича, або як його називали в селі— пана-вчителя. У 1902 році він приїжджає до Слобідки десь із Київських районів («Із Кийова або з-під. Кийова», — говорили старожили). З початком нового навчального року зібрав невелику кількість учнів і розпочав навчання українською мовою. Заняття велись в тісній хатині, де не було можливості розмістити всіх учнів. В тих умовах не можна було не тільки писати, а й важко було дихати, тому в стелі було просвердлено отвір.

В 1904 році почалось будівництво школи, яке через два роки було закінчено. З кожним роком кількість учнів збільшувалась, до 1910 року в Слобідській початковій школі вже навчалось 40-50 учнів і працювало два вчителі. В селі налічувалось 120 дворів. Такої людини, відданої освіті, напевно не було в окрузі. Він добре знав 4 мови та був вчителем «широкого профілю»: вмів садити, сіяти, вирощувати, — всьому цьому міг дати певне обґрунтування чи наукове чи народне, він знав музику, грав на скрипці і малював, і вмів навчати цього дітей пан-вчитель був добрим садівником, багатьох в селі навчив «щепити» фруктові дерева, до теперішніх днів про це згадують жителі села. Коли поговориш із людьми похилого віку — це 80-річні і старше покоління, то неодмінно почуєш «Ото був пані Вмів навчити того, що сам знав!». І це велика заслуга цієї людини, бо не кожен може передати іншому ті знання, які маєш. А це означає про велику педагогічну майстерність Івана Семеновича., який заслужено мав повагу в селі та державні нагороди, відзнаки, серед них" «Відмінник народної освіти».

Кривий І.С.

Помер Кривий І.С. в 1961 році, в віці 91-ого року. За роки свого життя й роботи в Слобідці, він вчив три покоління, був зразком для молодих вчителів.

З 1923 року в село починають прибувати польські осадники, головним чином, з числа мазурів. Вони відбудовують костел, створюють польську школу, в якій працює два вчителі.

У вересні 1944 року в селі організовано семирічну школу, в якій навчали 6 вчителів.

Під кінець ХІХ — початок ХХ століття спостерігається пожвавлення національного відродження як по всій Західній Україні, так і в селі. Створюється осередок «Просвіти», організовується хата-читальня, де вечорами збиралися селяни (переважно чоловіки), слухали твори українських авторів (Шевченка, Франка, Мартовича, Стефаника та ін.), обговорювали різні питання: господарські (гурток «Сільський господар»), політичні. Молодь, збираючись на вечорницях, пробує свої сили в художній самодіяльності. В селі створено драматичний гурток (кер. Микола Микитюк). Сільські автори з українським репертуаром грали вистави не тільки у своєму селі. Вони прославились своїми виставами по довколишніх селах, виступали на сценах Городенки, Коломиї, Львова. Національне відродження селяни пов'язують з «добрим» австрійським цісарем Францом-Йосифом І, його портрет є чи не в кожній сільській хаті. У деяких слобідських родинах ця реліквія зберігається дотепер

Ще один педагог працював з 1955 року в Слобідці — це Томчук Іван Васильович. Його називали «постійно працюючим» завучем. Навчав у школі географію, був авторитетним як в селі, так і серед вчителів. В листопаді 1988 року він трагічно загинув, внаслідок ДТП.

В 1978 р. — збудовано нову двоповерхову школу на 162 учнівських місць.

9 травня 1990 року в сільській школі відбулося урочисте відкриття музею Історії села. Тут зібрані матеріали про будівництво церкви, фотографії Євангелія, перша вулиця в селі, розміщення сільської читальні, с/ради, школа, дані про першого вчителя відмінника народної освіти Кривого Івана Семеновича, який жив і працював в селі з 1904 року по 1961 рік.

Станом на 2009-ий в школі працював 21 вчитель та навчалося 70 учнів. Було відкрито дитячий садочок в якому налічувалось 17 дітей.

Слобідська ЗОШ І-ІІ ст. користується земельною ділянкою площею 0.60 га.

В 2016 році на базі Слобідської ЗОШ створено НВК (навчально-виховний комплекс), в якому об'єднані школа і садок.

Станом на 2009 рік на території села налічувалось 274 житлові будинки, з них 250  газифіковано, третина — телефонізовано. Газифікація і телефонізація будинків (частково) поведена за кошти жителів села. Виконавчим комітетом сільської ради проводиться відповідна робота по покращенню соціального захисту населення. На цей час в селі проживало 760 жителів, в тому числі: дітей до 15 років — 142, в тому числі 74 хлопців, 68 дівчат та 165 пенсіонерів.

• Микитюк Микола Олексійович — вояк Української Галицької Армії, режисер місцевого драмгуртка, член ОУН.
• Микитюк Федір Михайлович - заслужений механізатор Української РСР.
• Михальчук Роман Васильович — майстер спорту міжнародного класу з гирьового спорту. Чотириразовий чемпіон світу, триразовий чемпіон колишніх союзних першостей, десятиразовий чемпіон Збройних  Сил. 30 разів установлював світові рекорди у своїй ваговій категорії, полковник.
• Валігурський Дмитро Іванович — доктор економічних наук, професор кафедри комерції Московського університету кооперації є автором понад 50 наукових робіт в області роздрібної торгівлі і підприємництва, співголова Московсько-селянського союзу.
• Михальчук Дмитро Степанович — доцент кафедри судинної хірургії, асистент професора Івано-Франківської медичної академії, кандидат медичних наук.
• Григорчук Микола Олексійович — кандидат історичних наук, завідувач кафедри політології і філософії Хмельницького технологічного інституту.
• Рис-Василевич Гафія Ярославівна — кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Прикарпатського університету.
• Василевич Роман Ярославович — кандидат медичних наук, викладач Івано-Франківської медичної академії.
• Довганюк Ярослав Петрович — директор Городенківського ПТУ № 31.
• Кисилиця Дмитро Михайлович — капітан міліції.
• Томчук Оксана Іванівна — кандидат біологічних наук.

• 
  Село на мапі фон Міга 1779-1783
• 
  Село на австрійській воєнній карті Галіції і Буковини 1861-64-ого років
• 
  Село на австрійській воєнній карті Галіції і Буковини 1869-1912-их років
• 
  Село на польській воєнній карті Західної України 1924-39-ого років
• 
  Сучасна топографічна карта села

У січні 1990 року виготовлена хатка-вертеп в сільській школі, перший показ Вертепу-вистави учнями на Різдво Христове. Це було новою дивною подією, незвичним явищем. З радістю й острахом глядачі дивились сцени народження Христа, слухали в голос прочитані молитви. Прости нам, Господи, за це. Також провели українські вечорниці. Фольклорний ансамбль «Василиха» створений в 1980 році, пропагує українську забуту пісню із внучками, ансамблем «Веселка». (худ. Керівник М. Григорчук). — Вчіться, діти, працювати й відпочивати, як це робили наші пращури!

18 лютого 1990 року в сільському клубі проводиться вечір: «Роде наш красний». В ньому брали участь жителі трьох поколінь. Це був підсумковий вечір проведеної учнями роботи по збиранню місцевого фольклору. Вчителька місцевої школи М. Григорчук тільки узагальнила зібрані перлини й на основі цього матеріалу був побудований вечір. Забуті старовинні пісні, ігри, танці, народні прикмети, загадки, прислів'я — все це оживило зал.

В березні 1990 року — в районі проводиться свято фольклору, наші учні беруть там участь. Ось які ми українці!

Осінь 1990 року -  жителі святкують українські обжинки. Вперше із благословенням Божим, з церковними процесіями привселюдно освячений священиком Миколою Кравчуком коровай свяченою водою, благословенні  й люди-трударі, діти-всі, хто святкувати прийшов на стадіон. Тут пісні, танці, ігри, варені кукурудзи, змагання…

13 грудня 1990 року — вечорниці в сільському клубі. Тут сміх, жарти, ворожіння дівчат та хлопців на Андрея Первозваного — все оживає на сцені з метою, що в майбутньому це святкування побутуватиме в сільських хатах, осяяне простотою, звичністю, а не для показухи.

21 вересня 1991 року — в школі проводиться святкування свята св. Богородиці. Через молитву звучать слова любові до природи, до прекрасного, до ближнього, щоб відмолити гріхи перед Богом, досягти справжнього очищення душі.

23 січня 1992 року – слобідські аматори ідуть на гостини в с. Пробабин. Чоловічий (козацький) ансамбль, фольклорний "Василиха", молодь захоплено спілкувалися із пробабинцями через пісню, танець.

25 грудня 2016 року — відбулося урочисте відкриття нового сільського клубу, за участю жителів села, священників та перших осіб району. Виступили аматорські колективи художньої самодіяльності навколишніх сіл.

Пам'ятник загиблим радянським

солдатам, з числа жителів села

1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 12 листопада 2021.
2. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.6.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення … назв … Станіславської області»
3. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom X.
4. [Метрична книга реєстрації смерті села Слобідка]. ДАІФО. Ф. 631. Оп. 7. Спр. 25. Арк. 27, 28, 29.
5. Церква Покрови Пр. Богородиці 1852.
6. Процак Р. (2006). Церкви прикарпатського краю. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. с. 180 с. ISBN ISBN 966-668-125-0.