Соня Грін

Соня Грін народилася 16 березня 1883 року в єврейській сім'ї, у містечку Ічня на Чернігівщині. Її батько, Симон Шафіркін, володів невеликим і не дуже успішним магазином у Ічні, зрештою, він взагалі був розгромлений, як і у багатьох інших євреїв. Потім Симон був призваний на військову службу, після звільнення вирішив шукати кращої долі у Східній Європі. Він емігрував сам, пообіцявши невдовзі забрати і сім'ю. На час його відсутності мати Соні, Ракель, разом із дочкою, переїхала жити до своїх батьків. Певний час Симон писав листи дружині, але зрештою перестав. Тоді Ракель змінила прізвище на дівоче — Гафт[1], і 1890 року сама теж залишила країну[2]: виїхала з Сонею до Англії, де приєдналася до двох своїх братів, які емігрували раніше і досить успішно вели справи у Ліверпулі[1].

У Ліверпулі Ракель Гафт відкрила магазин-ательє з пошиття одягу[1], але затрималася тут ненадовго: 1892 року, разом із знайомими, яких знала ще в Росії, поїхала до Нью-Йорку, залишивши Соню в школі барона де Гірша, в околиці Ліверпуля. Втім, того ж року Ракель вийшла заміж за американця єврейського походження, Соломона Мосесона, і забрала дочку до США[1][2]. Мосесон називав себе на американський лад — Семюелем Моррісом, і мав магазин у місті Ельміра штату Нью-Йорк, сім'я жила тут і Соня вчилася у місцевій школі. Коли дівчині виповнилося тринадцять, вітчим вирішив, що вона вже має працювати і її було віддано опановувати професію модистки[1].

Через два роки, коли Соня вже працювала модисткою у Нью-Йорку[1], вона познайомилася з Самуелем Шекендорфом[3] — також євреєм-емігрантом з Російської імперії, на десять років старшим за неї. Він був комерсантом і пізніше змінив своє ім'я на більш милозвучне — Стенлі Ґрін (Stanley Greene)[1]. 24 грудня 1899 року вони одружилися[3] і Соня взяла собі прізвище Ґрін. У цьому шлюбі Соня Грін мала двох дітей: сина (1900 р.н., помер тримісячним немовлям) та дочку Флоренс Керол (нар. 19 березня 1902 — пом. 31 березня 1979, стала успішною журналісткою, відомою як Керол Велд)[2][3].

Відносини зі Стенлі Гріном були складними: він виявився неврівноваженим, із важкою вдачею та психічними розладами[4], а крім того не працював і зраджував дружину[1]. Зрештою 1916 року Стенлі Ґрін наклав на себе руки[3], але на той час Соня вже залишила його і жила окремо у престижному районі Нью-Йорка, разом із дочкою. У неї оселилася й мати Ракель, зі своїми двома дітьми від шлюбу з Моррісом, якого вона теж покинула[1]. Тоді Соня Ґрін вже була успішною та енергійною бізнес-леді: вона закінчила курси підвищення кваліфікації при Колумбійському університеті й отримала керівну посаду в компанії «Ferle Heller's», яка займалася проектуванням, виготовленням та продажем модного одягу. Соня очолювала напрямок жіночого одягу, працювала в магазині в центрі Нью-Йорка й мала дуже значний на той час дохід — 10 тисяч доларів на рік[4].

Говард Лавкрафт. 1922

1917 року Соня Ґрін познайомилася з журналістом Джеймсом Ф. Мортоном, який і зацікавив її літературною твочістю[2]. Вона почала відвідувати лекції, ходити до вечірньої школи для вдосконалення знання англійської мови, стала членом Національної асоціації аматорської преси. З 1920 року її будинок на Парксайд-авеню в Брукліні став місцем зустрічей «Клубу блакитного олівця» (Blue Pencil Club) — об'єднання журналістів-аматорів Нью-Йорка[1]. На початку липня 1921 року Соня, в складі нью-йоркської делегації, поїхала на з'їзд журналістів-початківців до Бостона і там познайомилася з Говардом Лавкрафтом[4]. Вродлива та енергійна Соня Грін зацікавилася непоказним молодим письменником[5]:

	Я захоплювалася його особистістю, але, відверто кажучи, перший час, не його зовнішністю
— зі спогадів Соні Ґрін про Говарда Лавкрафта

Згодом Соня вступила до Об'єднаної асоціації аматорської преси, членом якої на той час був і Лавкрафт, пожертвувала кошти на її користь і зав'язала листування з письменником[2]. У подальшому розвитку відносин ініціативу проявила Соня: на початку вересня того ж року вона на два дні приїхала з візитом до Лавкрафта у Провіденс. У жовтні 1921 Соня випустила перший номер власного аматорського журналу «Рейнбоу» (The Rainbow), у якому було опубліковано декілька її нарисів, а також твори Лавкрафта й інших її друзів[6]. Другий і останній номер журналу побачив світ у травні 1922[2]. Навесні 1922 Говард, на запрошення Соні, приїздив до неї у Нью-Йорк, вони продовжували листування — Лавкрафт писав щодня, деякі листи сягали 50 сторінок, але після розриву Соня всі їх спалила. Ці відносини дали певний повштох у творчості Говарда Лавкрафта, також разом вони написали оповідання «Жах на пляжі Мартін», яке, втім, перший раз було видане у листопаді 1923 за авторством лише однієї Соні, під назвою «Невидимий монстр»[4].

	Коли вона увірвалася в моє обмежене життя студента-заучки із Медісона [у 1921 або 1922], я відчув себе сірим горобцем, який закляк перед коброю. Подібна Юноні, владна, з неперевершеними темними очима та волоссям, вона була занадто царською для персонажу Достоєвського і, радше, видавалася героїнею із найвойовничіших сторінок «Війни і миру». Втілення величі вільної й освіченої особистості, вона проявляла унікальну глибину та силу почуттів, і спонукала мне Писати, Працювати, Творити.
— Альфред Гальпін, композитор і близький друг Говарда Лавкрафта про своє знайомство із Сонею Ґрін[5]

Собор святого Павла (Мангеттен, Нью-Йорк)

На думку дослідників, одружитися Лавкрафту запропонувала Соня і 3 березня 1924 року вони побралися, у Соборі святого Павла на Бродвеї (Соні тоді виповнився 41 рік, Лавкрафту — 34). Подружжя оселилося у будинку Соні в Брукліні. У період з травня 1924 року по березень 1925 року Соня Гафт Ґрін Лавкрафт обіймала посаду президента Об'єднаної асоціації аматорської преси, видала декілька випусків аматорського журналу «United Amateur», де, поміж інших, опублікувала й свої твори[7].

Новий шлюб був нетривалим. Невдовзі після одруження Соня втратила роботу в «Ferle Heller's»: або з причини банкрутства компанії, або ж вона пішла сама і спробувала відкрити власний магазин, але невдало[7]. У жовтні 1924 року її вразив гострий напад гастриту. Лавкрафт у Нью-Йорку роботу знайти не міг і, після одужання, Соня, не знайшовши інших прийнятних варіантів, 31 грудня 1924 року поїхала до Цинциннаті, де їй запропонували посаду в універмазі, потім — у Клівленд. Вона утримувала свого чоловіка, який переселився у невелику квартиру в Брукліні, кожні два-три тижні приїздила до нього, але шлюб вже не мав майбутнього[8]. Манірний та інтелігентний Говард Лавкрафт страждав у галасливому Нью-Йорці і дружина сама запропонувала йому повернутися назад у Провіденс[9], що він з радістю і зробив у квітні 1926 року[10]. Соня допомогла влаштуватися Лавкрафту, приїздила ще декілька разів. Навесні 1928 року вона відкрила власний магазин капелюхів у Нью-Йорці, з цієї нагоди до неї приїжджав і чоловік. Втім Соня вже розчарувалася у шлюбі і сімейному житті на відстані, і, наприкінці року, запропонувала розлучитися[7]. Лавкрафт цього не очікував, був проти, але зрештою погодився. За законами штату Нью-Йорк того часу, розлучення було можливе лише за умови подружньої зради, психічної хвороби або довічного ув'язнення одного з подружжя. Соня погодилася, щоб хтось з родичів Говарда фіктивно свідчив проти неї про зраду і відповідні папери мали бути підписані у квітні 1929 року. Однак, одні джерела стверджують, що Лавкрафт, кохаючи Соню, так і не підписав їх і юридично вона залишилася його дружиною на все життя[7], інші — що вони все-таки були підписані і подружжя розлучилося[9].

У 1930 році Соня Ґрін написала п'єсу «Алкеста», яка невеликим накладом була опублікована лише 1985 року. У 1933 році вона переїхала до Каліфорнії, де продовжила займатися комерційною діяльністю[11], але попередньо знищила усі листи від Говарда Лавкрафта[6]:

	В мене була повна валіза листів, які він писав мені роками, але перш ніж покинути Нью-Йорк заради Каліфорнії, я віднесла їх в поле і піднесла до них сірника
— зі спогадів Соні Грін про відносини із Говардом Лавкрафтом

1936 року, в Лос-Анджелесі, Соня вийшла заміж за Натанієля Авраама Дейвіса, професора економіки та міжнародного права, але за десять років він помер і решту свого життя вона прожила сама, написала ще декілька невеликих творів, а також мемуари про Лавкрафта. З єдиною дочкою Флоренс Керол вони розсваривалися невдовзі після шлюбу із Лавкрафтом і до глибокої старості Соні не спілкувалися взагалі. Останні роки Соня Грін була прикута до інвалідного візка і жила у закладі для літніх людей «Diana Lynn Lodge» у Санленді, околиці Лос-Анджелеса, тут і померла 26 грудня 1972 року[1].