Ічня

І́чня — місто в Україні, Прилуцького району Чернігівської області, на березі річки Іченьки[4]. Населення — 10 709 мешканців (2020).

Ічня
Герб Ічні Прапор Ічні
Ічнянська районна рада, жовтень 2009
Основні дані
Країна  Україна
Регіон Чернігівська область
Район Прилуцький район
Рада Ічнянська міська рада
Засноване 14 століття
Статус міста з 1957 року
Населення ▼ 10 709 (01.01.2020)[1]
 - повне ▼ 10 709 (01.01.2020)[2]
Площа 16,16 км²
Поштові індекси 16703
Телефонний код +380-4633
Координати 50°51′ пн. ш. 32°24′ сх. д.
Висота над рівнем моря 149 м
Водойма р. Іченька
День міста 15 вересня[3]
Відстань
Найближча залізнична станція Ічня
До обл./респ. центру
 - залізницею 154 км
 - автошляхами 157 км
До Києва
 - автошляхами 154 км
Міська влада
Адреса 16703, Чернігівська обл., Прилуцький р-н, м. Ічня, площа Т.Г.Шевченка, 1
Міський голова Бутурлим Олена Вікторівна

 Ічня у Вікісховищі

Карта
Ічня
Ічня

Етимологія

Є свідчення, у давньоруські часи тут було невелике поселення, що мало назву Яськове, яке знищили монголо-татари[5]. Місто одержало назву від назви річки Ічень, а назва самої річки трансформувалась у пестливу форму Іченька. Дослідники пов'язують назву річки від татарського «ічень», що значить «водопій», «стоянка для коней»[6].

Історія

На території Ічні виявлено поселення скіфського часу та черняхівської культури. За переказами, у давньоруські часи тут було невелике поселення Яськове, яке зруйнували монголо-татари[5].

Перші відомості про Ічню належать до XIV століття. У XIV—XVI століттях вона перебувала у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. З 1590 р. Ічнею володів князь Костянтин Вишневецький. У середині XVI століття Ічня одержала статус містечка.

На карті України Боплана 1648 року зазначена як Іченя (Iscenia)[7]. Вона розташована у межах Київського воєводства Речі Посполитої на північ від Прилук, на північному березі невеликої річки (Іченьки) і на південь від Усовського лісу.

Під час Хмельниччини місцеве населення підтримало козаків і повстанців.

У 1648—1649 рр. Ічня стала адміністративним центром Ічнянського полку. Після входження останнього до складу Прилуцького полку у 1649 р. вона була перетворена на сотенне містечко. Населення Ічні брало участь в антиурядовому заколоті Пушкаря і Барабаша у 1657—1658 рр.

У 1666 року в Ічні було зведено ратушу. Ймовірно, у той самий час було споруджено Ічнянський замок. Частина жителів міста зрадила український уряд під час війни з Росією 1708—1709 рр., приєднавшись до терористичних загонів Меншикова. Одна ічнянська сотня зберегла вірність Україні, гетьману Івану Мазепі та королю Швеції Карлу ХІІ.

На 1748 рік в Ічні 20 дворів належало князю Н. Саакадзе, 119 дворів — прилуцькому полковникові Г. Галагану. Містечко мало винокурню, шість водяних млинів і цегельний завод. Частина ічнянців взяла участь у гайдамацькому русі у складі загону С. Гаркуші, після того як у 1784 він зупинявся у містечку.

У XVIII ст. в Ічні діяли чотири козацькі школи.

У 1812 році козаки Ічні в складі чернігівського полку билися проти французьких військ на боці Російської імперії.

На початку XIX ст. поміщик Григорій Галаган заснував у містечку суконну мануфактуру, а також цукровий, два винокурних, цегельний і селітровий заводи.

Під час Селянської реформи в Російській імперії 1861 р. — селянські виступи. Того ж року в Ічні розміщувався волосний центр Борзнянського повіту.

У 1894 р. в містечку побудували залізницю по лінії «Крути — Ічня — Прилуки».

У 1897 р. в Ічні існувало чотири муровані церкви — Воскресенська (1806-10), Преображенська (1811), Успенська (1889) і Миколаївська (1879). В 1908 році засновано Ічнянське вище початкове училище. У містечку діяли поштове відділення, лікарня, земська і міністерська школи та бібліотека.

Вокзал станції Ічня

У 1870-х рр. Ічня була місцем діяльності народників. У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.

У 1922 році Ічня була центром українських повстанців де діяло «Патріотичне кубло» — організація, що боролась за відновлення незалежності України проти радянської окупаційної влади.

У 1924 р. в Ічні діяло 6 державних, 19 кооперативних, 57 приватних підприємств.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 88 жителів міста[8].

У 1940 р. в Ічні організовано виставку творів народних майстрів художньої кераміки, різьблення по дереву.

У 1957 р. Ічні надано статус міста.

Пожежа на складі боєприпасів

9 жовтня 2018 розпочалася пожежа на складі боєприпасів у Дружбі[9]. 24 жовтня 2018 року пожежу було ліквідовано. На час ліквідації наслідків пожежі з Ічні було евакуйовано 163 хворих до лікувальних закладів смт Парафіївка, решту населення було евакуйовано із міста. Було відключено газопостачання. Евакуйоване населення розмістили в Ічнянському, Ніжинському, Бахмацькому та Прилуцькому районах.

Населення

Національний склад населення за результатами перепису 2001 року був таким: українці — 96.66%, росіяни — 2.94%.

Чисельність населення
1787185919101926193919591979198920012020
7267[10][11][12][13] 6084 9663 11 995 14 338 13 131 13 765 13 632 12 780 10 709

Розподіл населення за рідною мовою (2001)
українська моваросійська
97,39 % 2,48 %

Економіка
Молочно-консервний комбінат

У місті діють заводи: спиртовий, тарний, комбікормовий, консервний, сухого молока та масла, молочно-консервний комбінат. В Ічні розташована також філія прилуцької фабрики художніх виробів.

1 жовтня 2016 компанія «Сідко Україна» в Ічні відкрила першу чергу заводу з переробки соняшнику та інших сільгоспкультур. Потужність заводу — 80 тонн на добу при роботі у дві зміни. «Сідко Україна» — спільне підприємство українських та естонських інвесторів. Партнерами заводу є понад 50 фірм із країн Євросоюзу та Японії. Регіони поставок постійно розширюються[14].

Освіта

Дошкілька освіта в Ічні — це 4 дитячих ясел-садків (№ 1—3 і 5)

Система загальноосвітніх навчальних закладів міста включає 4 одиниці[15]:

Ічнянські позашкільні навчальні заклади — Ічнянська станція юних техніків (вул. Героїв Майдану, 11) і МНВК (вул. Радянська, 1-а).

В Ічні функціонує один професійно-технічний навчальний заклад — ДПТНЗ «Ічнянський професійний аграрний ліцей» (№ 37; вул. Травнева, 2)[16].

Храм Святого Миколая

Культура
Братська могила 53 радянських воїнів

У місті знаходиться Ічнянський історико-краєзнавчий музей, Музей художника Миколи Ге (жив на хуторі поблизу сучасного с. Івангорода Ічнянського р-ну), станція захисту рослин. У Гімназії ім. С. Васильченка засновано громадський музей українознавства, яким опікується Тетяна Чумак. З початку 60-х рр. XX ст. функціонує школа мистецтв (колишня музична), розташована в центрі міста в приміщенні колишнього райкому партії.

З ініціативи громадськості (в обхід тодішніх порядків, коли на все вимагалися дозволи «згори») у місті встановлено пам'ятники відомим митцям-землякам І. Мартосу, С. Васильченку, В. Чумаку, А. Дрофаню. 2009 р. в центрі Ічні встановлено пам'ятник Т. Шевченку, який відвідував місто в поїздках до Іржавця та Качанівки.

Тривалий час в Ічні працює об'єднання літераторів «Криниця» (засновник і керівник Станіслав Маринчик), до складу якого входять понад 50 осіб, зокрема члени Національної спілки письменників України. Криничани видали кілька десятків авторських книг. Об єднання видає альманах «Ічнянська криниця».

Творчий потенціал ічнянців реалізовується також у виданні вільної преси. З перших років проголошення незалежності України була популярною і впливовою на процеси в місті й районі газета «Ічнянщина» (редактори Віктор Гаврись, згодом Валентина Карпенко), пізніше почали видаватися «Наша газета» (редактор Віра Салата), «Ічнянська панорама». Літературне об'єднання має часопис «Ічнянська криниця». У місті є також власне видавництво «Формат», яким керує Віктор Власко. Кілька років видається також літературний альманах «Джерельна Іченька» (редактор Тетяна Чумак), довкола якого також гуртуються митці. Створено історико-культурне товариство «Ічнянщина» (керівник Микола Терещенко).

На вшанування відомих земляків місцева влада спільно з громадськістю заснувала творчі премії ім. С. Васильченка (художня проза), В. Чумака (поезія), В. Плюща (журналістика), які щороку присуджуються за найкращі твори. Громадський діяч Віталій Шевченко заснував і опікується фондом, який щороку проводить конкурси поміж обдарованих дітей Ічнянщини (твори переможців друкуються) та видає серію книг з історії Ічнянського краю. Фонд В.Шевченка вручає щорічні премії — «Родина. Ічнянщина. Україна» (літературно-мистецька творчість школярів), ім. О. Стороженка (твори гумору і сатири), «Оживає минувшина» (історія сіл, кутків, вулиць).

Пам'ятки архітектури: Спасо-Преображенська церква, Воскресенська церква (у якій 1660 р. було проголошено гетьманом Лівобережної України Якима Сомка), дзвіниця Свято-Миколаївської церкви (саму церкву, яка пов'язана з ім'ям І. Мазепи і яку розписували В. Боровиковський, М. Ге, В. Васнецов, у роки радянської влади зруйнували комуністи), будинок підприємця І. Маслова (нині приміщення міліції), комплекс старих будинків у центрі міста, т. зв. «Місток» (нині вулиця Героїв Майдану).

Воскресенська церква
Спасо-Преображенська церква, Ічня

Видатні люди
Пам'ятник В. Г. Чумаку

В Ічні народилися:

Пам'ятник І. П. Мартосу Ічня

Див. також

Посилання
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  3. Ярмарки та фестивалі на сайті Обласної асоціації сільського зеленого туризму
  4. Верховна Рада України. Офіційний веб-портал. Облікова картка. м. Ічня, Чернігівська область, Ічнянський район
  5. В. І. Балабай (2011). Ічня. Енциклопедія Сучасної України. Процитовано 11.10.2018.
  6. Коваль, А.П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень України. — Либідь, 2011. — С. 28.
  7. Ukraine. Camporum Desertorum. Beauplan 1648.jpg Ukraine. Camporum Desertorum. Beauplan 1648]
  8. Ічня. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
  9. ДСНС: через вибухи і пожежу на складах біля Ічні евакуювали 10 тисяч людей, Радіо Свобода, 9.10.2018
  10. Исповедные ведомости : Успенская церковь, 1787
  11. Исповедные ведомости : Преображенская церковь, 1787
  12. Исповедные ведомости : Николаевская церковь, 1787
  13. Исповедные ведомости : Воскресенская церковь, 1787
  14. Новий українсько-естонський завод // «Світ-інфо». — . — № 88. — С. 3.
  15. Перелік навчальних закладів Ічнянського району, їх місцезнаходження та контингенти учнів і вихованців[недоступне посилання з червня 2019] на Офіційний вебсайт Чернігівської обласної державної адміністрації
  16. Перелік професійно-технічних навчальних закладів (Чернігівської області) Архівовано 27 лютого 2010 у Wayback Machine. на Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації
  17. www.warheroes.ru(рос.)
  18. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 201 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела та література
  • Я. В. Верменич. Ічня // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 650. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
  • В. І. Балабай. Ічня // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга восьма (упорядники Т.Чумак, В.Шевченко): — К.: Гнозіс, 2018. — 240 с. ISBN 978-966-2760-81-1. Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга сьома (упорядники І. Неживий, М.Терещенко, В.Шевченко): — К.: Гнозіс, 2017. — 272 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга п'ята (упорядники В. Лебедяка, І. Неживий): — К.: Гнозіс, 2016. — 152 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга четверта (упорядники І. Неживий, Н.Черненко, Т. Чумак): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2016. — 232 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга третя (упорядники Н. Черненко, Т. Чумак, В.Шевченко): — К.: Гнозіс, 2015. — 248 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга друга (упорядник Т. Чумак): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2014. — 232 с.
  • Віталій Шевченко. Хрестоматія Ічнянщини. 10 тисяч статей, довідок, документів, ілюстрацій: — К.: «Гнозіс», 2014. — 928 с.
  • Оживає минувшина. Творчість ічнянців (упорядник В. Шевченко): — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013. — 216 с.
  • Віктор Моренець, Віталій Шевченко. Ічнянці в Армії УНР — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013. — 296 с.
  • Тетяна Чумак, Віталій Шевченко. Літератори Ічнянщини. 100 імен; 700 відомих ічнянців: митці, науковці, діячі культури: Довідник-хрестоматія — К.: «Гнозіс», 2012. — 284 с.
  • «Літературно-мистецька Ічнянщина» (упорядники С. Маринчик, Т. Чумак, В. Шевченко) — К.: «Гнозіс», 2011. — 48 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. Крізь віки. Ічня: Фотоальбом. — Зошит перший. — К., 2010. — 272 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. Качанівка. Тростянець. Ічня: Фотоальбом. — К., 2010. — 160 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина перша. — К., 2010. — 264 с.
  • Богдана Шевченко. Ічнянщина. До Удаю, до Іченьки, до Смошу, до Остра… Фотоальбом. — Зошит третій, частина друга. — К., 2010. — 284 с.
  • Балабай В. І. На землі Ічнянській — Ніжин: «Аспект-Поліграф», 2004. — 288 с.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Словникова частина. — Т. 3. — 905 с.
  • Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990. — С. 283—285.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.