Соня Делоне

Народилася у містечку Градизьк, 14 листопада 1885 у сім'ї управителя градизького цвяхового заводу Елії (Іллі) Штерна і одеситки Хани Терк.[11][12][13][14][15]

Батьки Соні Йосипівни Штерн народилися у Одесі, але були прописані у Володимирі-Волинському. У 1897 році батьки Соні - Еля Йосипович Штерн і її мати Ханна Товелівна Штерн з молодшим братом Соні Соломоном і покоївкою мешкали на Прохорівській вулиці у кв. № 9 будинку Степанова. У ті роки він мав № 28[16][17], але після перевпорядкування адрес в місті на початку 1900-х років мав адресу Прохорівська, 34[18]. На жаль будинок до нашого часу не зберігся. Станом на кінець січня 1897 року Соня Штерн з родиною вже не мешкала.

Батьки Соні померли дуже рано і Соню забрав у свою сім'ю дядько по матері Анрі (Гейних, Генріх) Терк, який переїхав з Одеси до Санкт-Петербургу і мав там адвокатську практику, тому зміг дати Соні прекрасну освіту та виховання, а також ім'я Соня Терк. Під час шкільних канікул Соня подорожувала Європою, відвідувала музеї Франції, Німеччини, Італії.

Ще під час навчання у гімназії у Санкт-Петербурзі Соня відрізнялась гострим аналітичним розумом. Хоч батьки бачили в ній майбутню математикиню, вчитель креслення помітив незвичайне сприйняття дівчинкою оточуючого світу, бачив, як гарно вона малює, і домігся того, щоб Соня навчалася у художніх школах. Спочатку вона вчиться у Німеччині, у Академії витончених мистецтв у Карлсруе. Потім Соня від'їжджає до Європи у віці 20 років і у 1907 році оселяється в Парижі. Навчається у студіях, входить до кола радикальної французької молоді, знайомиться з колекціонерами. Навчається у академії Ла Палетт, де серед її вчителів були А. Озанфан и А. Дюнуайє де Сегонзак. Не зважаючи на високий статус закладу, Соня була невдоволена викладанням, вона вважала його «настрій» занадто критичним. Тому проводила більше часу не в академії, а в галереях навколо Парижа. Її роботи того періоду написано під впливом пост-імпресіоністичного мистецтва ван Гога, Поля Гогена та Анрі Руссо, а також фовізму Анрі Матісса та Андре Дерена.

У 23 роки Соня Терк одружується з німецьким критиком та колекціонером Вільгельмом Уде, який займався примітивістами та сучасним живописом і мав власну галерею. Подейкували, що це був шлюб за розрахунком, бо Уде був геєм і хотів виправдатися таким публічним одруженням, водночас Соня отримувала доступ до виставок через галерею Уде, тобто до мистецької та літературної еліти. Весілля відбулося 5 грудня 1908 року у Лондоні, але вже за рік Терк залишає Уде, щоб пов'язати життя з молодим талановитим абстракціоністом Робером Делоне, з яким познайомилась у галереї Уде і була вражена його картинами. Творчий союз з Делоне виявився напрочуд міцним та плідним. З Уде Делоне зберегли приятельські відносини, він купував полотна Робера та Соні, розуміючи, наскільки вони обидва талановиті.

За два роки у сім'ї Делоне народився син Шарль (в майбутньому видатний історик джазу), життя проходило весело та багато. Дядько Терк продовжував допомагати грошима, біля Соні та Робера були цікаві та видатні люди свого часу. Але головною залишалася творчість.

У 1911 Делоне зшила ковдру з клаптиків у стилі «печворк» для колиски сина Шарля (зараз зберігається у Національному Музеї Сучасного Мистецтва у Парижі). Ковдра була створена спонтанно та з використанням геометрії та кольору. Сучасні критики стверджують, що саме цей момент став відправним для Делоне далі від перспективи та натуралізму в її творчості. Десь у той же час у Парижі відбулася виставка робіт кубізму, а Робер Делоне вивчав теорію кольору Ежена Шевреля, тому експерименти з кольором у мистецтві вони назвали «симультанізмом» (від simultanée (фр.) — одночасний). Симультанізм виявлявся, коли один малюнок, або елемент, розміщений біля іншого, впливав на обидва одночасно — виникав ефект взаємопроникнення предметів один у другий, ефект руху через гру кольору та світла. Першою великою роботою Делоне у цьому стилі була картина «Бал Булльє» (1912—1913) .

Товариш сім'ї Делоне, поет та критик Гійом Аполлінер використав термін орфізм для опису кубізму за версією Делоне у 1913 році. Г. Аполлінер позначив створений подружжям Делоне художній напрям терміном «орфізм», маючи на увазі преображення світу новим Орфеєм, творцем структур, що не запозичені з дійсності. Завдяки Аполлінеру Соня Делоне зустрілась і потоваришувала з поетом Блезом Сандраром у 1912 році та ілюструвала його поему «Транссибірський експрес», створивши 2-метрову «симультаністичну» книжку-«розкладачку», і оздобивши її орнаментами, де текст накладався на малюнки. Книга, що вийшла накладом лише в 150 екземплярів та продана лише за підпискою, викликала переполох у паризької критики. Пізніше «симультаністична» книга демонструвалась на Осінньому салоні у Берліні у 1913 році разом з іншими її творами ужиткового мистецтва, наприклад, сукнями. Пауль Клеє був настільки вражений вдалим використанням художницею кубічних елементів у оздобленні книги, що запозичив їх для своїх робіт.

Перша світова війна змусила подружжя Делоне переселитися з Парижа до Іспанії у 1914 році, згодом до Португалії. Там вони дізнались про революцію в Росії 1917 року і зрозуміли, що допомоги від дядька вже не отримають. Художниця вирішує заробляти на життя роботами ужиткового мистецтва. Навіть неспокійне оточення та матеріальні труднощі не згасили її інтерес до мистецтва. І хоча всі турботи про сім'ю були на плечах мисткині, вона береться буквально до всього, без проблем переключаючись з одного виду діяльності до іншого: створює моделі одягу та взуття, малюнки до гральних карт, силуети автомобілів, театральні костюми. Створює ткані килими, ілюструє книги, займається керамікою та вітражами. У Іспанії знайомиться С. П. Дягілевим, бере участь у його антрепризі (костюми до балету «Клеопатра» на музику А. С. Аренського, 1918). У 1920 р. створила костюми для опери «Аїда» для театру Лісео у Барселоні, де використала, як і в костюмах для «Клеопатри», безпредметний декор.

Після повернення до Франції у 1920 році Делоне розробляє малюнки до тканин для ліонських фабрик. У 1924 році відкриває разом з Ж. Хеймом «Симультанистський бутік» (який увійшов до складу Міжнародної виставки декоративного мистецтва в Парижі 1925 року), де демонструвались моделі ділових, вечірніх та спортивних суконь з тканин авангардного типу — з крупними та впадаючими у око кольоровими візерунками, розрахованими на те, що вони пасуватимуть до аналогічних декоративних ритмів модних інтер'єрів. У пошуках універсального дизайну Делоне оформляла, разом з одягом, низку інших виробів — аж до автомобілів. Багато в чому завдячуючи саме їй «ар деко», що поєднував модерн та авангард, став вирішальним фактором міжвоєної моди. Завоювання «ар деко» були закріплені альбомами художниці, що вийшли у Парижі («Тканини та килими Соні Делоне, 1928; Композиції. Кольори. Ідеї», 1930). У 1931 р. стала одним з організаторів салону «Abstraction — Creation» («Абстракція — творчість»), а у 1939 — салону «Нові реальності» у Парижі.

Делоне з чоловіком займається й монументальними роботами для виставкових павільйонів. У 1937 році вони оформлюють павільйони «Повітроплавання» та «Хімія», представляючи Францію на Всесвітній виставці в Парижі. Величезні композиції «Диски», які зберігаються в Музеї сучасного мистецтва у Парижі, стають художнім заповітом Робера Делоне — він помирає в 1941 році від раку.

Після 1941 року Соня Делоне продовжує працювати над спільними проектами, публікує теоретичні праці чоловіка. Вона пише спогади про Робера та своїх друзів — Г. Аполлінера, П. Пікассо, М. Жакоба, Ф. Леже, Ж. Брака, О. Екстер (близьку подругу), В. Кандинського, Н. Альтмана, О. Архипенка та інших.

Приходить справжнє визнання, достаток. Мисткиня володіє чудовим ательє, великою колекцією картин різних художників. Вона продовжує займатися дизайном, сама демонструє власні моделі.

Майже на всіх виставках абстрактного мистецтва повоєнної Європи Делоне експонує свої роботи та роботи чоловіка. У 1963 дарує Франції 117 власних робіт та робіт чоловіка. Через рік у Луврі проходить презентація цього величезного дару (Соня стала першою жінкою-художницею, чия ретроспективна виставка у Луврі відбулася за життя). У 1975 нагороджена вищою нагородою Франції — орденом Почесного Легіону. Навіть у 93 роки Делоне була надзвичайно живою, демократичною, доступною співрозмовницею, наставницею молоді. Вона також була кавалером Мистецтв та Літератури.

Померла Соня Делоне у віці 94 років у Парижі.

У 2004 році робота Соні Делоне «Сонечко» (Coccinelle) була розміщена на поштовій марці, випущеній спільно французькою поштою (La Post) та Королівською поштою Великої Британії (Royal Mail) на честь сторіччя підписання «сердечної угоди» Антанти (франц. Entente cordiale).

На жаль, робіт Соні Делоне не залишилось в Україні, де вона народилася, хоча її ім'я стоїть одним із перших серед художників світового авангарду. Проте вона ніколи не забувала про край, який дав їй життя та здатність бачити всі фарби світу. «Яскраві фарби я люблю, — писала Делоне в книзі спогадів із символічною назвою „Ми йдемо до сонця“. — Це фарби мого дитинства, фарби України».

Соня Делоне разом з Робером Делоне вважаються засновниками «симультанізму» — концепції відображення мистецтва колористичними коловими формами. І якщо Робер Делоне був швидше практиком, то Соня Делоне пояснювала свою творчість. Вона неодноразово підкреслювала, що якби не було її вражень від української культури, яскравих українських весіль тощо, вона ніколи не змогла б створити такі образи.

Для України це важливо, оскільки Делоне сама визнала коріння своєї творчості. Недаремно після її смерті польські газети писали: померла видатна українка Соня Делоне. На її українськості наголошували й французи, і лише українці нічого не знали про цю небуденну постать.