Архипенко Олександр Порфирович

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (18 травня (30 травня) 1887(18870530), Київ — 25 лютого 1964, Нью-Йорк, США) — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.

Архипенко Олександр Порфирович
Народження 30 травня 1887(1887-05-30)[1][2][…]
Київ, Російська імперія[1][3][4]
Смерть 25 лютого 1964(1964-02-25)[1][2][…] (76 років)
  Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[3][4]
Поховання Вудлон
Національність українець
Країна Російська імперія→ США
Жанр абстрактне малярство, скульптура
Навчання Національна вища школа красних мистецтв, Київське художнє училище і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність скульптор, художник, митець, графічний дизайнер, ілюстратор, фотограф, колажист, дизайнер, архітектурний кресляр
Напрямок кубізм, конструктивізм
Відомі учні Florence Sittenham McCormickd
Член Американська академія мистецтв та літератури і Супремус
Твори Queen of Shebad
 Архипенко Олександр Порфирович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовував експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1905 року.

Біографія

Народився в Києві (тоді Російська імперія). Молодший син професора Київського університету Порфирія Архипенка та Параскевії Мохової-Архипенко. Старший брат — Євген Архипенко.

У 1902—1905 роках навчався в Київському художньому училищі, з якого був виключений у листопаді 1905 за участь в учнівському страйку, пов'язаному з подіями революції 1905—1907.

1906 року продовжив навчання мистецтву у Сергія Світославського і того ж року разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. Цього ж року переїхав до Москви, де у 1906—1908 роках продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури.

В 1908 році переїхав до Парижа, де продовжив освіту у Паризькій мистецькій школі. У Парижі оселився в колонії художників «Вулик» (фр. «La Ruche»), де також мешкали художники — вихідці з України Володимир Баранов-Росіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там познайомився з Амедео Модільяні, А. Годьє-Бжеско та іншими. Він відкрив в 1910 у Парижі власну школу і, як перший кубічний скульптор, увів у скульптуру нові естетичні елементи — моделювання простору, вглиблені форми і прозорість.[5]

У 1910 році здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт Італією, Швецією, Францією, Німеччиною, Чехословаччиною і в тому самому році відбулася перша персональна виставка Архипенка у Гаґені (Німеччина).

У 1912—1914 роках Архипенко викладав у власній Школі мистецтв у Парижі. 1914 року переїхав до Ніцци.

У 1920 році брав участь у дванадцятому Венеційському бієнале (Італія).

У 1921 заснував власну Школу мистецтв у Берліні.

Від 1923 року мешкав у США, де 1924 року у Нью-Йорку відкрив школу пластики, згодом викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та університеті в Канзас-Сіті.

Родоначальник кубізму в скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби — так зване «скульптомалярство» («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919), відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм — «архипентуру».

У 1920—1930-х роках брав участь у художніх виставках в Радянській Україні, працював над пам'ятниками Т. Шевченку, І. Франку, князю Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.

У 1933 році взяв участь в оформленні Українського павільйону на виставці «Століття прогресу» у Чикаго, що тривала від 14 до 20 серпня 1933 року, де в окремому «Будинку Архипенка» розгорнулася його персональна виставка; там було представлено 44 роботи майстра.

Помер у Нью-Йорку, де й похований на кладовищі Вудлон.

Творчість і вплив

Більшості його композицій властива манера кубізму, конструктивізму й абстракціонізму.

Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори Архипенка перевернули світові уявлення початку XX століття про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність — основні риси його творів, які високо оцінили сучасники — Гійом Аполлінер, Пабло Пікассо, Фернан Леже, М. Дюшан, Роберо та Соня Делоне, Олександр Родченко, Павло Ковжун, послідовники та дослідники.

Його твори визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури; синтетичні об'ємні рухомі конструкції (Медрано): «Танок», «Анжеліка», погруддя Т. Шевченка, І. Франка.

Ряд творів, зокрема «Танок», серії жіночих скульптурних портретів, скульптурні портрети князя Володимира Святого, Т. Шевченка, І. Франка, виконано в реалістичній манері.

Реалістичні тенденції знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів (1916, 1922) та портретів (Т. Шевченка, 1923, 1933; І. Франка, 1925; диригентів В. Менгельберга, 1925; В. Фуртвенглера, 1927).

Твори Архипенка зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові; їх мають за честь експонувати найпрестижніші музеї та галереї світу: Центр Помпіду в Парижі, музей Modern Art та галерея Соломона, Гугенгайма в Нью-Йорку, музеї Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва, Москви.

Ім'я О. Архипенка посідає гідне місце в шерезі Митців XX століття, поряд із Матіссом, Пікассо, Браком, Лєже, Малевичем. Його вважали вчителем майстри світової скульптури: Манцу, Джакометті, Мур, Колдер, Кавалерідзе.

У пам'ять про Олександра Архипенка в Києві встановлено пам'ятний знак «Повернення Архипенка» у вигляді копії одного з його жіночих образів. Знак знаходиться у відкритому атріумі бізнес-центру «Київ-Донбас» (вул. Пушкінська, 42).

Понад півстоліття ім'я Архипенка офіційне мистецтвознавство замовчувало в Україні - так само, як імена К. Малевича, Б. Кандинського, О. Екстер, Д. Бурлюка, М. Бойчука. Їхні образи існували в переказах старшого покоління художників. Вони були не лише героями міфів про свободу, але й активно впливали на формування нової художньої думки в мистецькому андеграунді за радянських часів, а особливо в пострадянське десятиліття.[6]

Вшанування
Ювілейна монета НБУ присвячена Олександру Архипенку

Ім'ям скульптора названо вулицю в Оболонському районі Києва і вулицю в місцевості Софіївка у Львові.

9 листопада 2017 року Національний банк України ввів в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену митцю. На реверсі монети зображено його портрет[7].

30 травня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам’ятна дата — 130 років з дня народження Олександра Архипенка (1887—1964), скульптора та художника[8].

Галерея
  • Жінка, що вкладає волосся («Lady combing her hair»)
  • Бюст Карла фон Вайнберга (Carl von Weinberg) (1961)
  • Гондольєр
  • Гондольєр. Музей мистецтв Метрополітен

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118649949 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Alexander Archipenko
  3. http://vocab.getty.edu/page/ulan/500022523
  4. https://rkd.nl/explore/artists/2295
  5. Певний Б. «Олександер Архипенко», «Крилаті», журнал юнацтва, червень, 1969. — ч. 6.
  6. Дзеркало тижня. № 48 (372) 8 — 14 грудня 2001 «Скульптурний портрет епохи». Автор: Ольга Петрова.[недоступне посилання з червня 2019] перевірено 2009-06-12.
  7. Національний банк України. Офіційне представництво. Олександр Архипенко
  8. Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році»

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.