Стечишин Микола Климентович
Мико́́ла Климе́нтович Стечи́шин (* 19 грудня 1890, с. Возсіятське, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія — † 7 серпня 1977, м. Мюнхен) — військовий діяч, штабс-капітан російської армії, підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), активіст в українізації російського війська: частин на південно-західного фронту (зокрема 105 піхотної дивізії), начальник штабу Північної групи війська УНР.
| Микола Климентович Стечишин | |||
|---|---|---|---|
 Полковник | |||
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження |
19 грудня 1890 с. Возсіятське, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія | ||
| Смерть |
7 серпня 1977 (86 років) Мюнхен, Баварія, Федеративна Республіка Німеччина | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність |
 УНР | ||
| Війни / битви |
Перша Світова війна Українсько-радянська війна Друга Світова війна | ||
| Командування | |||
| начальник штабу Північної групи війська УНР. | |||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Життєпис
Народився у селі Возсіятському на Херсонщині. Походив з родини особистого почесного громадянина, колезького регістратора.
Закінчив кадетський корпус, військове училище, Миколаївську академію Генерального штабу.
Учасник Першої світової війни.
З 20 січня 1915 року — рядовий 457-ї піхотної Таврійської дружини. Закінчив 1-шу Одеську школу прапорщиків (20.10.1915), служив у 48-му піхотному запасному батальйоні (м.Одеса).
З 10 квітня 1916 року — у 417-му піхотному Луганському полку. З 11 вересня 1916 року — командир роти цього полку.
З 25 листопада 1916 року — начальник команди зв'язку.
З 14 квітня 1917 року — полковий ад'ютант.
З 28 вересня 1917 року — штабс-капітан.
Учасник Брусиловського прориву. Під час Першої світової війни був поранений в ноги.
Зголосився до української армії наприкінці 1917 року.
З 10 лютого 1918 року — значковий Радзівилівської кордонної бригади, що формувалася Військовим міністерством Центральної Ради.
З 01 липня 1918 року — старший ад'ютант Волинської прикордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави.
З 24 травня 1919 року — приділений до штабу Окремого корпусу кордонної охорони УНР.
З 01 травня 1919 року — комендант штабу Північної (згодом — Волинської) групи Дієвої армії УНР.
3 24 липня 1919 року — старший ад'ютант штабу Дністровської кордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони УНР.
23 листопада 1919 року потрапив до польського полону. Перебував у Калішу.
З 04 січня 1920 року — начальник штабу могилівської залоги.
З 01 березня 1920 року — комендант штабу Окремої пішої бригади О. Удовиченка.
З 23 березня 1920 року — начальник розвідчого відділу штабу 2-ї (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР.
З 01 червня 1920 року — помічник командира могилівського прикордонного відділу Окремого корпусу кордонної охорони УНР.
З 28 липня 1920 року — помічник коменданта штабу начальника Тилу Армії УНР.
З 14 вересня 1920 року — начальник 2-го відділу персональної управи Військового міністерства УНР.
З 28 березня 1921 року — підполковник.
З 15 листопада 1921 року — у розпорядженні командувача запасних військ УНР.
З 22 листопада 1921 року був приділений до пенсійної управи Військового міністерства УНР.
З 29 вересня 1922 року — начальник комендантсько-інформаційного відділу канцелярії Військового міністерства УНР.
З 1923 року жив на еміграції у м. Скальмержице (Польська Республіка).
З 1928 року служив контрактним офіцером у польській армії — у 33-му піхотному полку в Аомжі. Останнє звання у польській армії — майор.
Очолював Товариство охорони пам'ятників, опікувався військовими цвинтарями.
У 1929 році відновив у Щеп'юрно 187 могил українських вояків.[1]
У червні 1943 року разом із сином зголосився до Стрілецької дивізії СС «Галичина», ніяких посад не обіймав.
У 1945 році перебував при штабі Української національної армії.
В 1960 році працював у канцелярії військового міністра УНР Андрія Вовка.
Син — Володимир Стечишин (1920—1980) був відомим вояком 1-ї Української дивізії УНА, а згодом — редактором та видавцем «Вістей братства 1-ї Української дивізії Української національної армії».
І батько, і син по війні жили у Мюнхені, де й померли.
Джерела
- Герасимова Г. П. Стечишин Микола Климентійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 856. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.