Струсі

Струсі (пол. Strusiowie) — шляхетський рід руського походження в Польському Королівстві, згодом Речі Посполитій. Рід походить з Коморова (тоді Белзьке князівство). У документах представники роду згадуються як Струсі з Коморова (наприклад, Миколай Струсь з Коморова). Пізніше перенеслися на Поділля, зокрема, родинне містечко Струсів, назване на їхню честь.

варіант гербу Корчак

Михайло Грушевський називав їх спольщеним українським родом.[1]

Бартош Папроцький — автор книги «Герби польського лицарства» — писав: «Вони вийшли з Белзького воєводства, багато їх з того дому були забиті, боронячи кордони Королівства».[2] Чоловіки цього роду відзначалися у різних війнах. За підрахунками Адама Бонецького, 24 Струсі померли не своєю смертю, а полягли на полях битв (на основі праці Бартоша Папроцького «Гніздо цноти» (пол. Gniazdo cnoty)).

В «Анналах» С. Сарнiцького, виданих 1587 року, записано під 1506 роком елегію про двох представників роду Струсів (Єжи та Щенсни), котрі загинули у битві проти волохів:

…два брати Струси, войовничі і відважні юнаки, загинули, оточені і стиснуті волохами. Про них ще й тепер співають елегії, які українці називають думами, тужливим голосом, відтворюючи рухами співаючих, які рухаються то в один, то в другий бік, те, про що співається, і навіть селянська юрба, час від часу граючи на дудках жалібні мелодії, наслідує те ж саме

Герб роду — герб Корчак.

Представники роду
  • Ян (Іван) Струсь (? — 1518) — староста Хмільника, ротмістр оборони поточної.
  • Якуб Струсь (1490—1520) — одружився близько 1510 року. Дружина — Малгожата Кердей з Оринина. Загинув 1520 року у битві під Вороновом. Якуб Струсь — батько Станіслава Струся. На честь Якуба Струся був складений жалобний вірш «Плачі Якубові Струсові, старості Хмільницькому, загиблому за вітчизну від рук татар, з жалем написані» (автор М.Коберницький):
Геть відійди від мене, веселий лютнисте, А підійди до мене з кобзою, жалібний кобзарю. Зіграй мені думу смутну про загиблого Струся… Починайте про нього пісні, нехай його слава Про вічні часи ніде не загине»[3]
  • Юрій[4] (Григорій) Струсь — загинув у битві з татарами 1506 р., був похований у Латинській катедрі Львова;[5] інша версія: волоський воєвода Богдан наказав стратити взятого в полон[6]
  • Станіслав Струсь — (1516/1521 − 1571) — староста Хмільника, ротмістр оборони поточної, кам'янецький ловчий. Загинув у битві з татарами. Дружина — з роду Вільчеків, герб Порай.
  • Єнджей Струсь — староста бендзинський, депутат Коронного трибуналу 1712 р.
  • Фелікс (Щасний) Струсь — брат Юрія (Григорія[5]), військовик, загинув у бою проти волохів воєводи Богдана[9] похований разом з братом у Латинській катедрі Львова[5]
  • Миколай Павло — підчаший велюнський
  • Христина (Гелена) Струсь (близько 1605—1647) — тричі виходила заміж, дітей не мала.
  • Софія Струсь — вийшла заміж за шляхтича Якуба з роду Сененських[10].
  • Софія Струсь(?-?) — була двічі заміжня. Перший чоловік — Бенедикт Гулевич, луцький земський писар, брат Галшки Гулевичівни. Загинув 1613 року, після чого Софія вийшла заміж вдруге.[джерело?]

Цікаві факти
  • Окрім Струсова, назву від родинного прізвища мало селище Струсьгород[11] — тепер смт. Буки на Черкащині.
  • Роду Струсів присвячена трагедія у віршах «Струсі» (Strusiowie, 1848 р.) польського письменника Станіслава Пілята (пол. Stanisław Pilat).
  • З Коморова походить також рід Коморовських, котрі теж належать до гербу Корчак.

Див. також

Примітки
  1. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. VI. — С. 250.
  2. Tropami przodkow. Strusowie herbów Korczak i Kuczaba Архівовано 11 грудня 2011 у Wayback Machine.
  3. Осетрова Г. Захисники Поділля 14-16ст.[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — S. 218
  5. Військові могили давнього Львова
  6. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. S. 218-19
  7. Лепявко С. Северин Наливайко. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 28 грудня 2011.
  8. Kalinowski (пол.)
  9. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci … — T. 4.— S. 218—219
  10. Sienieńscy (01) Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  11. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Київ: Наукова думка, 1993. — С. 214

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.