Стівен Вілсон

Стівен Вілсон народився 1967 року у Кінгстон-апон-Темс, що неподалік від Лондону. Коли Стівену було 6 років, його сім'я переїхала на схід Англії, до Гемел-Гемпстеду, де через пару років Вілсон і виявив свій інтерес до музики.[9] На Різдво його батьки зробили подарунок у вигляді платівок один одному. Мати отримала альбом Pink Floyd «The Dark Side of the Moon», а батько  — альбом «Love to Love You Baby» Донни Саммер. Вони постійно грали в їх сім'ї, що й сформувало його музичні смаки. Помітивши зацікавленість сина музикою, батьки змушували його навчитись грати на гітарі, але йому це не подобалось. Однак, коли йому було 11, він знайшов на горищі класичну гітару на нейлонових струнах і почав експериментувати з нею. Через рік його батько, що за професією був інженером-електроніком, змайстрував для сина магнітофон для багатоканального запису і вокодер, тож Стівен продовжив експерименти, але вже з можливостями студійного запису.[10][11]

1982 року Стівен Вілсон і його троє шкільних друзів (Том Дуссек (англ. Tom Dussek), Саймон Вокінгс (англ. Simon Vockings) і Марк Гордон (англ. Mark Gordon) заснували прог-рок гурт Karma. Паралельно з цим, Вілсон, якому було 15 років, разом з клавішником Вокінгсом записує свій перший альбом «Prayer for the Soul» і називає проект Altamont. Вони виконують пісні у жанрі електроніки і краут-року на вірші однокласника Алана Даффі (англ. Allan Duffy)[10]. Альбом вийшов у вересні 1983 на касеті під лейблом Даффі Acid Tapes, проте пізніше запис було знищено на прохання Вілсона.[12] У 2002 році тиражем в 300 копій було випущено другу платівку проекту, «Untitled», що включає в себе записи 1983—1984 рр.[13]

Karma записує перший демо-запис «The Joke's On You» і випускає його у жовтні 1983, а у 1985 — «The Last Man To Laugh», другий. Вони давали концерти по Гартфордширу, але гурт припиняє своє існування у 1986 році.[14]

Вілсон приєднується до гурту Pride of Passion як клавішник, замінюючи Брайена Джеллімена (екс-Marillion). На той час, гурт складався з бас-гітариста Діза Міннітта (англ. Diz Minnitt, екс-Marillion), гітариста Найджела Спенвейна (Nigel Spennewyn) і барабанщика Гранта Глімора (Grant Gilmour). Згодом, гурт перейменувався у Blazing Apostles, міняє жанри виконання і розпадається у 1987 році.[15][16][17]

1986 року Вілсон записує трек «From a Toyshop Window» і пізніше того ж року додає цю пісню, вказавши виконавця No Man Is An Island (Except The Isle Of Man), до збірки «Exposure», яку видає тиражем 700 копій[18].[19] Наступного року до проекту долучився вокаліст і автор-виконавець Тім Баунесс. Перша пісня, яку вони сворили разом називалась «Faith's Last Doubt»[10]. В кінці 1987 року її було включено до наступної збірки Вілсона «Double Exposure»[20].[21][22]

Але Вілсон, натхненний психоделічним і прог-роком 60-70-х, того ж 1987 року разом Малколмом Стоксом (англ. Malcolm Stocks) заснував ще один проект, що отримав назву Porcupine Tree. Вважаючи, що слухачів не зацікавить реальна біографія, вони сфабрикували детальний життєпис гурту, включно з інформацією про учасників і назви альбомів, а також про такі вигадані події, як зустріч на рок-фестивалі 70-х років тощо. Все це було написано на 8 сторінках буклету, що йшов з першим альбомом. Купивши студійне обладнання, Стівен почав працювати над матеріалом для цього проекту.[23]

Стівен Вілсон у 1989 році

У 1988 році у No Man Is An Island проходить перша студійна сесія, після якої до проекту долучається скрипаль Бен Коулман (англ. Ben Coleman)[24]. У 1989 році учасником гурту стає гітарист Стюарт Благон (англ. Stuart Blagden) і у Лондоні відбувається їх перший концерт.[22] Вже в травні цього року виходить їх перший подвійний сингл «The Girl From Missouri». Пізніше того ж року Стюарт Благон покидає гурт і учасники скорочують назву до No-Man.[21]

Перший демо-альбом Porcupine Tree «Tarquin's Seaweed Farm», тиражем в 50 копій і тривалістю 80 хвилин, побачив світ у 1989 році, та містив ранню версію пісні «Radioactive Toy».[23] Одна з копій потрапила до Річарда Аллена (англ. Richard Allen), дописувача британського журналу Encyclopaedia Psychedelica і співредактора журналу психоделічного гаражного року Freakbeat, який розмістив рецензію на альбом в обидвох часописах. Хоча Аллену й не все сподобалось з наданого матеріалу, в основному альбом отримав позитивний відгук.[21]

Стівен Віслон у 1997 році на фестивалі Strawberry Fair

26 травня 2019 року Вілсон підтвердив у своєму акаунті Instagram, що триває процес написання та запису його шостого студійного альбому. Очікувалося, що він вийде в 2020 році[25]. Альбом продюсував Девід Костен (англ. David Kosten)[26], також відомий як Faultline, що робить майбутній альбом Вілсона другим, який не буде продюсуватися ним самим. 21 жовтня 2019 року Вілсон оголосив про турне «The Future Bites Tour», своє найбільше і найамбітніше шоу на сьогодні.[27] Його планували виконати на великих аренах у Великій Британії, Франції, Німеччині, Нідерландах та Польщі у вересні 2020 року. 24 грудня 2019 року Вілсон оголосив, що його шостий студійний альбом близький до завершення і пообіцяв подальші новини на початку 2020 року.[28]

5 березня 2020 року Вілсон розпочав тизер-кампанію у своїх інтернет-каналах, зосередившись на темах споживацтва, брендування товарів та маніпулятивних соцмереж.[29] Кількома днями пізніше, Вілсон опублікував обкладинку «Personal Shopper» з датою 12 березня на ній.[30]

12 березня було оприлюднено перший сингл «Personal Shopper»[31], назву альбому The Future Bites і дату його виходу — 12 червня 2020 року.[31] Однак 22 квітня дату виходу The Future Bites перенесено на 29 січня 2021 року через логістичні/творчі проблеми, з якими стикається музична індустрія на тлі пандемії COVID-19.[32]

У травні 2020 року Вілсон випустив «The Album Years» — аудіо-подкаст, який веде разом зі своїм партнером по No-Man, Тімом Боунессом. Подкаст був дуже успішним після випуску, очоливши чарти по всьому світу на Apple Podcasts.[33]

22 вересня Вілсон оновив список пісень у The Future Bites і випустив новий сингл «Eminent Sleaze», разом із випуском відео, створеним компанією Crystal Spotlight.[34]

29 жовтня вийшло відео на пісню «King Ghost» — третій сингл з майбутнього альбому. Його режисером виступив Джесс Коуп (англ. Jess Cope).[35]

24 листопада Вілсон випустив четвертий сингл «12 Things I Forgot», що супроводжувався оголошенням про випуск повністю унікального, єдиного видання «The Future Bites», ціною 10 000 фунтів стерлінгів, всі кошти від продажу якого підуть благодійній організації Music Venue Trust на допомогу британським музичним закладам, які постраждали від пандемії COVID-19.[36] Це видання було продано в день випуску, 27 листопада 2020 року.[7]

У грудні вийшов студійний альбом проекту Blackfield «For The Music» і соло-мініальбом «The B-Sides Collection», що включав 3 нові композиції («Eyewitness», «In FLoral Green», «Move Like A Fever») та ремікс пісні «King Ghost».[37]