Сімон Болівар
Сімо́н Болі́вар (також Симон, повне ім'я ісп. Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar y Ponce y Palacios y Blanco — Сімо́н Хосе́ Анто́ніо де ла Санті́сіма Трініда́д Болі́вар-і-По́нсе-і-Пала́сіос-і-Бла́нко; 24 липня 1783, Каракас — 17 грудня 1830, Санта-Марта, Колумбія) — лідер боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці. Звільнив від іспанського панування Нову Гранаду (сучасні Колумбія і Панама) та підлеглі їй території, Венесуелу й провінцію Кіто (сучасний Еквадор). У 1819–1830 роках — президент Великої Колумбії, утвореної на території цих країн. У 1824 році звільнив Перу і став керівником утвореної на території Верхнього Перу Республіки — Болівії (1825 рік), яку назвали на його честь. Національним конгресом Венесуели проголошений 1813 року «Визволителем». Національний герой шести країн Південної Америки.
| Сімон Болівар Simón José Antonio de la Santísima Trinidad Bolívar de la Concepción y Ponte Palacios y Blanco | |||
 Сімон Болівар | |||
| |||
|---|---|---|---|
| Вересень 1821 — 4 травня 1830 року | |||
| Попередник: | Створення держави | ||
| Наступник: | Домінго Кайседо | ||
| |||
| 11 серпня — 29 грудня 1825 року | |||
| Попередник: | Створення держави | ||
| Наступник: | Антоніо Хосе де Сукре | ||
| |||
| 17 лютого 1824 — 28 січня 1827 року | |||
| Попередник: | Хосе Бернардо де Тальє | ||
| Наступник: | Андрес де Санта-Крус | ||
| |||
| 6 серпня 1813 — 25 листопада 1829 року | |||
| Попередник: | Крістобаль Мендоса | ||
| Наступник: | Хосе Антоніо Паес | ||
| Народження: |
24 липня 1783[1][2][…] Каракас, Captaincy General of Venezuelad, Іспанська Імперія[3] | ||
| Смерть: |
17 грудня 1830[1][2][…] (47 років) Quinta de San Pedro Alejandrinod, Santa Marta Provinced, Велика Колумбія | ||
| Поховання: |
 | ||
| Країна: | Іспанія, Венесуела, Еквадор, Болівія і Велика Колумбія | ||
| Релігія: | Католицизм | ||
| Батько: | Хуан Вісенте Болівар-і-Понте | ||
| Мати: | Марія Консепсьйон Паласіос-і-Бланко | ||
| Шлюб: | Мануела Саенс | ||
| Автограф: |  | ||
| Нагороди: | |||
|
| |||
|
| |||
.svg.png.webp){kind=small}
.svg.png.webp){kind=small}
Біографія
Ранні роки
Сімон Болівар народився у заможній креольській сім'ї баскського походження, якій належали численні золоті, срібні й мідні копальні у Венесуелі. Він рано залишився без батьків. На його освіту та формування поглядів великий вплив спричинив його вчитель і старший друг Сімон Родрігес. Молоді роки Болівар провів у Європі (1799–1806 роки, Іспанія, Франція, Італія), де рано одружився, але його дружина померла. 15 серпня 1805 року на пагорбі Монте-Сакро у Римі, в присутності Родрігеса, поклявся боротися за звільнення Південної Америки від колоніалізму.
Венесуельська республіка
Сімон Болівар брав активну участь в боротьбі проти іспанського панування у Венесуелі (квітень 1810 року) та проголошенні її незалежною республікою (1811 рік). Після розгрому останньої іспанськими військами, у 1812 оселився в Новій Гранаді (сучасна Колумбія), а на початку 1813 року повернувся на Батьківщину. У серпні 1813 року його війська захопили Каракас; була проголошена Друга Венесуельська республіка на чолі з Боліваром. Однак, не провівши реформи для нижчих верств населення, він не зміг заручитися їхньою підтримкою і в 1814 році зазнав поразки. Болівар знайшов притулок на Ямайці, у вересні 1815 році опублікував там відкритий лист, де висловив впевненість у скорому звільненні іспанської Америки.
Утворення Колумбії
Болівар визнавав необхідним визволення рабів і вирішення інших соціальних проблем. Він переконав президента Гаїті Александра Петіона надати повстанцям військову допомогу й в грудні 1816 року висадився на узбережжі Венесуели. Відміна рабства (1816 рік) та опублікований у 1817 році декрет про наділення солдатів визвольної армії землею надали йому змогу розширити соціальну базу його підтримки. Після успішних дій у Венесуелі війська Болівара у 1819 році звільнили Нову Гранаду. У грудні 1819 року він був обраний президентом проголошеної Національним конгресом в Ангостурі (сучасний Сьюдад-Болівар) республіки Колумбії, до якої увійшли Венесуела і Нова Гранада. У 1822 році колумбійці вигнали іспанські сили з провінції Кіто (сучасний Еквадор), яка теж приєдналася до Колумбії.
Визволення Південної Америки
У липні 1822 року Болівар зустрівся в Гуаякілі з Хосе де Сан-Мартіном, армія якого вже визволила частину Перу, але не зміг домовитись з ним про спільні дії. Після відставки Сан-Мартіна (20 вересня 1822 року) він у 1823 році відправив у Перу колумбійські військові загони, і у 1824 році (6 серпня біля Хуніна та 9 грудня на рівнині Аякучо) отримав перемогу над останніми іспанськими силами на американському континенті. Болівар ще у лютому 1824 року став диктатором Перу, очолював утворену в 1825 році на території Верхнього Перу республіку Болівію, названу так на його честь.
Розпад колумбійської федерації
Прагнучи об'єднати іспано-американські держави, Болівар провів у Панамі конгрес їхніх представників (1826 рік), але не досяг успіху. По закінченні визвольної війни в противагу його централістичній політиці в регіоні посилилися відцентрові тенденції. У результаті сепаратистських виступів Болівар залишився при владі в Перу і Болівії (1827–1830 роки). На початку 1830 року він пішов у відставку і незабаром помер від туберкульозу. Є також припущення, що причиною смерті була гарячка денге або черевний тиф.
Культ Сімона Болівара у Венесуелі
Сімон Болівар — політичний діяч Південної Америки, вплив і авторитет якого в першій половині XIX століття примусили зважати на його думку ледь не півсвіту. Його серйозно побоювалися створені незадовго до цього Сполучені Штати Північної Америки, адже під боком у них ось-ось мала виникнути нова й досить впливова держава — Сполучені Штати Південної Америки, або Велика Колумбія, яка ні за площею, ні за потенційними можливостями майже нічим не поступалася б США.
Сімон Болівар очолив боротьбу за незалежність іспанських колоній Південної Америки. Під його керівництвом від іспанського панування було звільнено не лише Венесуелу, а й Нову Гранаду (сучасні Колумбія й Панама), провінцію Кіто (нинішній Еквадор). 11 років (з 1819 по 1830) Болівар був президентом Великої Колумбії, створеної після об'єднання цих країн. У 1824 році Болівар звільнив Перу, а через рік його ім'ям назвали ще одну державу Південної Америки — Болівію.
У країні дуже розвинений культ Симона Болівара, інколи званий як «болівароманія». Ім'ям цього національного героя у Венесуелі називають практично все — ім'я політика приписується як гірським вершинам так і площам з парками. Бюст або скульптуру діяча можна знайти в будь-якому, навіть найменшому селі. Найвища вершина країни — п'ять тисяч метрів — пік Болівар. Альпіністи, які його підкорили, під час сходження несли на собі погруддя Болівара, щоб встановити його якомога вище. І їм це вдалося — погруддя стало найвисокогірнішим Боліваром у світі.
Центральні площі всіх, навіть крихітних, міст Венесуели називаються ім'ям Сімона Болівара. На них в обов'язковому порядку стоїть його пам'ятник. Встановлення пам'ятників проводиться міською владою з обов'язковим дотриманням низки умов: якщо Болівар переміг у битві безпосередньо в околицях даного міста, його бронзова статуя має сидіти верхи на коні з оголеною зброєю. Ті ж міста, через які або поряд з якими він бодай один раз проїжджав, повинні обмежуватись тільки погруддям героя. Щоправда, скульптори різних провінцій Венесуели зображають Болівара по-різному, тож часом навіть неможливо повірити в те, що всі ці численні пам'ятники присвячені одній і тій самій людині.
Див. також
- 712 Болівіяна — астероїд, який було названо на честь Сімона Болівара.[4]
- Пам'ятник Сімону Болівару (Вашингтон)
- Мануела Саенс — латиноамериканська революціонка, кохана Симона Болівара.
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Encyclopædia Britannica
- Боливар Симон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3. (англ.)
Література
- Reza, German de la. «La invención de la paz. De la república cristiana del duque de Sully a la sociedad de naciones de Simón Bolívar», México, Siglo XXI Editores, 2009. ISBN 978-607-03-0054-7 (ісп.)
- Bushnell, David. The Liberator, Simón Bolívar. New York: Alfred A. Knopf, 1970. (англ.)
- Bushnell, David (ed.) and Fornoff, Fred (tr.), El Libertador: Writings of Simón Bolívar, Oxford University Press, 2003. ISBN 978-0-19-514481-9 (англ.)
- Bushnell, David and Macaulay, Neill. The Emergence of Latin America in the Nineteenth Century (Second edition). Oxford and New York: Oxford University Press, 1994. ISBN 0-19-508402-0 (англ.)
- Ducoudray Holstein, H.L.V. Memoirs of Simón Bolívar. Boston: Goodrich, 1829.(англ.)
- Lynch, John. Simón Bolívar and the Age of Revolution. London: University of London Institute of Latin American Studies, 1983. ISBN 978-0-901145-54-3 (англ.)
- Lynch, John. The Spanish American Revolutions, 1808—1826 (Second edition). New York: W. W. Norton & Co., 1986. ISBN 0-393-95537-0 (англ.)
- Lynch, John. Simón Bolívar: A Life, Yale University Press, 2006. ISBN 0-300-11062-6. (англ.)
- Madariaga, Salvador de. Bolívar. Westport: Greenwood Press, 1952. ISBN 978-0-313-22029-6 (англ.)
- Marx, Karl. «Bolívar y Ponte» in The New American Cyclopaedia: A Popular Dictionary of General Knowledge, Vol. III. New York: D. Appleton & Co., 1858. (англ.)
- Masur, Gerhard. Simón Bolívar (Revised edition). Albuquerque: University of New Mexico Press, 1969. (англ.)
- Mijares, Augusto. The Liberator. Caracas: North American Association of Venezuela, 1983. (англ.)
- O'Leary, Daniel Florencio. Bolívar and the War of Independence/Memorias del General Daniel Florencio O'Leary: Narración (Abridged version). Austin: University of Texas, [1888] 1970. ISBN 0-292-70047-4 (англ.)
- Bastardo-Salcedo, JL (1993) Historia Fundamental de Venezuela UVC, Caracas. (ісп.)
- В. Матвієнко. Болівар-і-Понте // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.
- В. І. Головченко. Болівар-і-Понте // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760 с. ISBN 966-316-039-X