Список правителів Колумбії

У статті подано список голів державних утворень, що розташовувались на території сучасної Колумбії від початку іспанського завоювання (1538) до сьогодення.

Мапа демонструє зменшення території Великої Колумбії від 1824 до 1890 (позначено червоною лінією).
Мапа Сполучених Штатів Колумбії 1863–1886.
Мапа сучасної Колумбії.

Сучасним головою держави Колумбія є президент Колумбії, який також очолює уряд.

Історична довідка

На території сучасної Колумбії від найдавніших часів до сьогодення існували різні держави з різними системами правління. В давнину найбільш значною культурою на тих територіях була культура чибча, представники якої створили низку державних утворень. Південно-західна частина країни, регіон Анд на сучасному кордоні з Еквадором входили до складу імперії інків.

Після початку іспанської колонізації 1550 року було створено авдієнсію Нової Гранади, в результаті чого її вперше було виділено в окрему адміністративну одиницю в складі віцекоролівства Перу. Після сходження на іспанський престол династії Бурбонів (XVIII століття) було створено окреме віце-королівство Нова Гранада, до складу якого увійшли авдієнсія Кіто (сучасний Еквадор), генерал-капітанство Венесуела й територія сучасної Панами.

Період після проголошення незалежності від Іспанії та створення тимчасового уряду відомий як «Дурна батьківщина». В 1819—1823 роках, під час антиколоніальних війн, незалежність було остаточно затверджено. 1829 року від Колумбії відокремилась Венесуела, а 1830 року — Еквадор. У зв'язку з цим держава змінила назву на Нову Гранаду. Сучасна назва закріпилась за державою 1886 року.

Виходячи з того, що в історії Колумбії були різні періоди, відповідно, й правителі йменувались по різному. Навіть після здобуття незалежності пост голови держави іноді займали особи, чия посада не називалась президент.

Хронологія
  • 1509—1520 — початок іспанської колонізації. Створення конкістадором Гонсало Хіменесом де Кесадою віце-королівства Нова Гранада[1][2] на території сучасних Колумбії, Еквадору й Венесуели
  • 17 липня 1549 року — в складі віцекоролівства Перу засновано авдієнсію Санта-Фе де Богота, до якої увійшли Картахена-де-Індіас, Санта-Марта і Попаян (до 1563)
  • 27 травня 1717 року — віце-королівство Нова Гранада виділено зі складу віце-королівства Перу (набуло чинності 1718). До його складу ввійшли Нова Андалусія, Гаяна, Венесуела, Меріда Ла Гріта, Попаян, Кіто (Еквадор), Картахена-де-Індіас і Санта-Марта
  • 11 травня 1724 — 20 серпня 1739 року — знову в складі віце-королівства Перу
  • 20 серпня 1739 року — відновлено віце-королівство Нова Гранада. До попередніх територій додалась Панама
  • 8 вересня 1777 року — виділено генерал-капітанство Венесуела, до якого ввійшли території Нової Андалусії, Гаяни, Венесуели й Меріди Ла Гріти
  • 4 квітня 1811 року — місцеві хунти, діючи формально в інтересах поваленого короля Іспанії Фернандо VII, повалили владу Наполеона, усунули віце-короля та проголосили місцеву владу. Панама та Сантьяго залишились на боці Іспанії
  • 27 листопада 1811 року — утворено Федеративні провінції Нової Гранади
  • 4 жовтня 1812 року — утворено Об'єднані провінції Нової Гранади
  • грудень 1815 — липень 1816 — іспанська реконкіста в Новій Гранаді
  • 17 грудня 1819 року — набуття незалежності від Іспанії
  • 21 листопада 1831 року — від Великої Колумбії відокремились Венесуела й Еквадор
  • 21 листопада 1831 року — знову проголошено державу Нова Гранада
  • 20 квітня 1843 року — проголошено Республіку Нова Гранада
  • 22 травня 1858 року — утворено Гранадську конфедерацію
  • 18 липня 1861 року — утворено Сполучені штати Нової Гранади
  • 20 вересня 1861 року — утворено Сполучені штати Колумбії
  • 5 серпня 1886 року — проголошено Республіку Колумбія
  • 4 листопада 1903 року — від Колумбії відокремилась Панама
  • 8 вересня 1972 року — США повернули Колумбії банку Кіта Суенья, риф Ронкадор і банку Серрана (угода набула чинності 17 вересня 1981 року)

Доколумбова доба

До колонізації іспанцями на території Колумбії існували держави чибча-муїсків. Ті державні утворення були знищені іспанськими конкістадорами.

Колонія Нове Королівство Гранада (1538—1718)

На початку іспанської колонізації територій сучасної Колумбії, корона Іспанії призначала до Санта-Фе своїх представників (губернаторів, капітан-генералів, президентів Королівської авдієнсії тощо). Іноді процес призначення нової посадової особи затягувався, зважаючи на час, необхідний для того, щоб дістатись з Європи морем до берегів Америки. А якщо врахувати ще й швидкість обміну інформацією між континентами, то формально нова колонія могла залишатись без керівника впродовж року чи навіть більше.

Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Закінчення повноважень Примітки
Губернатори (генерал-губернатори) Нової Гранади
Гонсало Хіменес де Кесада 1509-1579 1538 1539 Перший іспанський конкістадор на території сучасної Колумбії[3]
Ернан Перес де Кесада 1500-1544 1539 1542 Молодший брат попереднього. Продовжив завоювання територій сучасної Колумбії, намагаючись знайти Ельдорадо[4]
Алонсо Луїс Фернандес де Луго 1506-1556 1542 1545 Намагався привласнити заслуги своїх попередників у колонізації нових земель. Провадив агресивну політику щодо місцевого населення, через що був змушений тікати до Європи[5]
Лопе Монтальво де Луго 1545 1545
Педро де Урсуа 1526-1561 1545 1547 Був убитий під час експедиції річками Мараньйон та Амазонка[6]
Мігель Діес де Армендаріс пом. 1551 1547 1550 За свої злочини проти жителів Боготи був засуджений в Іспанії та відправлений у монастир[7]
Андрес Діас Венеро де Лейва 1515-1578 1564 1574 Офіційно перший президент Королівської авдієнсії Боготи[8]
Франсіско Брісеньйо 1500-1575 23 березня 1575 13 грудня 1575
Лопе Діес де Окс-і-Армендаріс Кастрехон 1520-1585 11 січня 1577 1578/1580 Помер у в'язниці[9]
Хуан Баутіста Монсон пом. 1594 1580 1582 Формально не був президентом, але фактично виконував його обов'язки після ув'язнення Кастрехона[10]
Хуан Прієто де Орельяна 1582 1585
Франсіско Хав'єр Гільєн Чапарро 1585 1590 Від 1582 року обіймав посаду прокурора Боготи[11]
Антоніо Гонсалес 1535-1601 1590 1597 Запровадив збори податків у місцевих індіанців, а також замінив ними рабів у копальнях[12]
Франсіско де Санде 1540-1602 1597 1602 Помер на посаді
Хуан де Борха-і-Армендія 1564-1628 1605 1628 Провів кілька кампаній проти корінних жителів, а також створив Трибунал Святої інквізиції в Картахені. 1620 року через королівський указ започаткував монетний двір Нового Королівства Гранада[11]
Санчо Хірон де Нарваес 1630 1637
Мартін де Сааведра-і-Гусман 1594-1654 1637 1645 Заснував у Боготі перші госпіс і сирітський притулок. Разом з тим був засуджений за корупцію та зґвалтування місцевої жительки, після чого втік до Іспанії[13]
Хуан Фернандес де Кордоба-і-Коалья пом. 1654 23 грудня 1645 1654
Діонісіо Перес Манріке де Лара 1599-1678 1654 1662
Дієго де Егуес-і-Бомон 1612-1664 лютий 1662 грудень 1664 Заохочував створення християнських місій у поселеннях індіанців. Відкрив першу міську скотобійню, завершив будівництво дзвіниці Кафедрального собору Боготи та збудував мости через річки Сан-Августин, Богота і Сан-Франсіско[14]
Дієго дель Корро-і-Карраскаль пом. 1673 1666 1667 За його врядування іспанці відвоювали острів Санта-Каталіна[15]
Дієго де Вільяльба-і-Толедо 1610-1680 1667 1671 1668 року відвідав фортеці в Картахені-де-Індіас, що постраждали від нападу пірата Генрі Моргана[16]
Мельчор де Ліньян-і-Сіснерос 1629-1708 2 червня 1671 18 червня 1674 Очолював слідчу комісію щодо злочинів свого попередника[17]
Франсіско Кастільйо де ла Конча 1598-1685 1678 6 листопада 1685 За свого врядування конфліктував з місцевими церковниками через те, що йому відмовили у видачі священика, якого розшукував суд Кіто[18]. Помер на посаді
Гіль де Кабрера-і-Давалос 1646-1712 1686 травень 1691 Був усунутий від посади за численними звинуваченнями. Виправданий 1694 року[19]
Франсіско Хосе Мерло де ла Фуенте 1651-1709 травень 1691 лютий 1694 в. о.
Гіль де Кабрера-і-Давалос 1646-1712 лютий 1694 1703 Вдруге. Придушував повстання індіанців та відбивав напад французів на Картахену-де-Індіас[19]
Дієго де Кордоба-і-Лассо де ла Вега пом. 1720 1703 вересень 1710 Збудував першу каналізацію в Боготі. 1710 року був відряджений відбивати можливі напади на Картахену-де-Індіас[20]
Франсіско де Отеро-і-Коссіо 1640-1715 1710 1711 в. о.
Дієго де Кордоба-і-Лассо де ла Вега пом. 1720 червень 1711 лютий 1712 Вдруге
Франсіско де Менесес-і-Браво де Саравія 1669-1723 1712 1715 Вступив у конфлікт з церковною владою, в результаті чого був звинувачений у корупції й усунутий від посади. Згодом виправданий[11]
Франсіско дель Рінкон 1650-1723 23 квітня 1717 13 червня 1718 Склав повноваження перед першим віце-королем Нової Гранади[21]

Віце-королівство Нова Гранада (1718—1724)
Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Віце-королі Нової Гранади
Антоніо Ігнасіо де ла Педроса-і-Герреро 1660 — після 1740 13 червня 1718 25 листопада 1719 в. о. Безуспішно намагався боротись з корупцією, зміцнив фортифікаційний захист Картахени-де-Індіас[22]
Хорхе де Вільялонга 1665-1735 25 листопада 1719 11 травня 1724 Одним із завдань на посту віце-короля мав запобігання розвитку місцевого виноробства й текстильного виробництва, щоб забезпечити відсутність конкуренції іспанській промисловості[23][24]

Нова Гранада в складі віце-королівства Перу (1724—1740)
Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Голова Королівської авдієнсії Санта-Фе-де-Боготи
Антоніо Мансо Мальдонадо пом. 1778 травень 1724 лютий 1731
Цивільні комісари Авдієнсії
Хосе Мартінес Мало 1731 травень 1733 Формально мали рівні права, але різні повноваження
Хосе Кінтана Асебедо
Хорхе Лосано-і-Перальта
Хосе Кастілья
Рафаель де Еслава 1688-1737 1733 20 квітня 1737
Невідомий 20 квітня 1737 20 серпня 1738 в. о.
Антоніо Гонсалес Манріке 1695—1738 20 серпня 1738 1 вересня 1738
Франсіско Гонсалес Манріке пом. 1747 1739 24 квітня 1740

Віце-королівство Нова Гранада (1740—1813)
Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Віце-королі Нової Гранади
Себастьян де Еслава 1685-1759 24 квітня 1740 6 листопада 1749 Зробив значний внесок до зміцнення оборони узбережжя Нової Гранади. Також будував міста, дороги, лікарні та храми; покращив фінансову й судову системи колонії[25]
Хосе Альфонсо Пісарро 1689-1762 6 листопада 1749 24 листопада 1753 Реорганізував монетний двір і запровадив монополію на алкоголь[26]
Хосе Соліс Фольч де Кардона 1716-1770 24 листопада 1753 25 лютого 1761 Був одним з найбільш шанованих віце-королів Нової Гранади. Заснував шпиталь Сан-Хуан-де-Діос, співробітники якого надавали допомогу хворим під час епідемії кору[27]
Педро Мессія де ла Серда 1700-1783 25 лютого 1761 14 вересня 1772 Підтримував розвиток інфраструктури, започаткував будівництво кафедрального собору в Санта-Марті, запровадив податок на тютюн і збільшив акциз на місцевий алкоголь, започаткував поштову монополію. Був змушений відбивати численні атаки індіанців на різні міста колонії, а також організовував власні (не надто вдалі) походи задля підкорення окремих індіанських племен. За наказом короля вигнав з Нової Гранади єзуїтів[28]
Мануель Ґуріор 1708-1788 1773 1776 Зміцнював обороноздатність прибережних територій. За його врядування в Боготі було засновано університет, а також першу публічну бібліотеку[29]
Мануель Антоніо Флорес Мальдонадо 1723-1799 1776 26 листопада 1781 Офіційно вийшов у відставку за станом здоров'я, втім насправді це сталось через опозицію окремих чиновників як у Боготі, так і в Іспанії[30]
Хуан де Торресар Діас Пім'єнта пом. 1782 1 квітня 1782 11 червня 1782 Вступив на посаду вже будучи немічним старим, тож його правління виявилось нетривалим[31]
Антоніо Кабальєро-і-Ґонґора 1723-1796 11 червня 1782 січень 1789 Стимулював зростання економіки й підтримував митців[32]
Франсіско Ґіль де Табоада 1733-1809 січень 1789 березень 1789 Його врядування виявилось нетривалим, після чого він зайняв пост віце-короля Перу
Хосе Мануель де Еспалета 1739-1823 1789 2 січня 1797 Період його врядування вважається часом зародження місцевої журналістики. Також він підтримував літературні гуртки, членами яких були майбутні активні учасники руху за незалежність[33]
Педро Мендінуета 1736-1825 2 січня 1797 16 вересня 1803 Доклав значних зусиль до розвитку науки й медицини, а також інфраструктури колонії. Видав визначну працю з описом Нової Гранади[34]
Антоніо Хосе Амар-і-Борбон 1742-1826 16 вересня 1803 20 липня 1810 Період його врядування припав на початок революційних заворушень, через що був заарештований та висланий до Іспанії[35]
Франсіско Хав'єр Венегас 1754-1838 1810 1810 Формально був призначений на посаду, але фактично так на неї і не вступив
Беніто Перес Бріто 1747-1813 21 березня 1812 30 травня 1813 Діяв у Портобело (Панама), відокремившись від Боготи й залишаючись на боці Іспанії

Дурна батьківщина

Дурна батьківщина — період історії Колумбії, коли колонії віце-королівства Нова Гранада вперше набули досвіду самоврядування. Після арешту іспанського короля Фернандо VII Наполеоном кілька міст в іспанських володіннях розірвали зв'язки з ляльковим урядом брата Наполеона Жозефа, який був коронований як король Іспанії. Лишень новини про ті заворушення сягнули Нового Світу, різні міста проголосили незалежність від Іспанії. Територія Нової Гранади розпалась, різні провінції проголосили незалежність і створили власні уряди на чолі з креолами. Первинно президентами називались керівники провінцій (штатів).

Кундінамарка (1810—1814)

29 січня 1810 року в Кадісі під час облоги міста французькими військами була розпущена Верховна центральна й урядова хунта королівства, таким чином припинив існування останній оплот спротиву французькій окупації в материковій Іспанії. Коли звістки про це сягнули Нового Світу, місцеві політичні лідери спробували знайти вигоду з ситуації, що склалась, і створили власні хунти (уряди) на чолі з креолами. До Боготи, столиці віце-королівства Нова Гранада звістка про ті події надійшла 20 липня 1810 року, й подальші події призвели до створення відкритої ратуші Боготи. Спочатку ратуша спробувала набути легітимності та запросила її очолити віце-короля, але той відмовився та був замінений на віце-президента ратуші, мера Боготи Хосе Мігеля Пея, який таким чином став першим креолом, що очолив виконавчу й законодавчу владу на території сучасної Колумбії. Оскільки іспанськими колоніями ширились ідеї незалежності, ратушу замінив уряд Вільної Держави Кундінамарка зі столицею в Боготі, на чолі з президентом Хорхе Тадео Лосано. Та держава проіснувала до 1812, коли увійшла до складу Сполучених Провінцій Нової Гранади[36].

Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Президенти Відкритої ратуші
Антоніо Хосе Амар-і-Борбон 1742-1826 Відмовився від посту
Хосе Мігель Пей 1763-1838 20 липня 1810 1 квітня 1811 Був віце-президентом, в. о. президента, потім був офіційно обраний на посаду. Перший креол на посаді правителя Колумбії[37]. Пост ліквідовано з утворенням Кундінамарки
Президенти Вільної Держави Кундінамарка
Хорхе Тадео Лосано 1771-1816 1 квітня 1811 19 вересня 1811 Після відновлення іспанської влади в Новій Гранаді був страчений у Боготі[38][39]
Антоніо Наріньйо 1765-1823 21 вересня 1811 25 червня 1812 Один з найшанованіших у Колумбії борців за незалежність. Був прихильником централізованої держави, боровся проти федералістів, а потім — проти роялістів[40]
Мануель Беніто де Кастро 1751-1826 25 червня 1812 12 вересня 1812 в. о.
Через власну ексцентричність виявився неспроможним керувати державою в скрутні часи[41]
Антоніо Наріньйо 1765-1823 12 вересня 1812 14 травня 1814
Мануель де Бернардо Альварес 1743—1816 14 травня 1814 12 грудня 1814 Був страчений після відновлення іспанської влади в Новій Гранаді[42]

Картахена де Індіас (1810—1812)

Коли звістка про проголошення ратушею Боготи незалежності сягнула портового міста Картехена де Індіас, місцева влада 13 серпня 1810 року створила власну Верховну хунту, а потім 11 листопада 1811 року проголосила абсолютну незалежність від Іспанії та від віце-королівства Нова Гранада, ставши самостійною державою, яку спочатку очолив Ігнасіо Каверо як голова хунти, а потім — як губернатор-президент. За два роки Картахену було приєднано до Сполучених провінцій Нової Гранади[43].

Республіка Антіокія (1810—1815)

1810 року свою незалежність проголосила й Республіка Антіокія. Там було сформовано власну урядову хунту, на чолі нового державного утворення став президент. У липні 1815 року територію провінції захопили іспанські війська, а в квітні наступного року на чолі провінції був поставлений іспанський губернатор[44].

Республіка Тунха (1812)

Первинно провінція Тунха не підтримувала дії Боготи, що проголосила незалежність від Іспанії, втім, оскільки міста провінції почали жадати незалежності й підтримали Кундінамарку, влада Тунхи була змушена діяти швидко. 26 листопада 1811 було підписано Акт конфедерації, в результаті чого Тунха була приєднана до Сполучених провінцій Нової Гранади, а 9 грудня 1811 року було офіційно проголошено її незалежність від Іспанії. Втім через суперечності між Кундінамаркою та Сполученими провінціями президента Тунхи був змушений укласти угоду з Кундінамаркою, так званий «пакт Санта-Роза», відповідно до якого Тунха відокремилась від федералістського уряду Сполучених провінцій та підтримала центральний уряд Кундінамарки. Від того часу Республіку Тунха остаточно очолив президент-губернатор Хуан Непомусено Ніньйо, допоки Кундінамарка не зазнала остаточної поразки, після чого Тунха знову ввійшла до складу Сполучених провінцій[45].

Сполучені Провінції Нової Гранади (1812—1816)

Сполучені провінції Нової Гранади було утворено 26 листопада 1811 року як конфедерацію незалежних провінцій Тунха, Памплона, Антіокія, Картахена та Нейва. Первинно посту президента не було, оскільки провінції не бажали віддавати владу в руки однієї особи, щоб уникнути фаворитизму. На своєму першому офіційному засіданні федеральний конгрес обрав своїм першим головою Каміло Торреса Теноріо та доручив йому виконавчу владу до створення тріумвірату. Останній був експериментальною формою виконавчої влади, за якої три особи мали рівні повноваження, що дозволяло розширити одночасне представництво різних провінцій. Однак така система виявилась ненадійною й остаточно продемонструвала свою неспроможність на тлі вторгнення Пабло Морільйо, члени тріумвірату зазнали переслідувань, були змушені по черзі передавати владу одне одному, поки всіх їх не було вбито чи взято в полон.

Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Президенти Сполучених Провінцій Нової Гранади
Каміло Торрес Теноріо 1766-1816 4 жовтня 1812 5 жовтня 1814 Голова Конгресу
Хосе Марія дель Кастільйо-і-Рада 1776-1835 5 жовтня 1814 28 листопада 1814 Член Тріумвірату.
На відміну від багатьох інших керівників Сполучених Провінцій, після вторгнення іспанських військ не був страчений, а був засуджений до ув'язнення[46]
Хосе Хоакін Камачо 1766-1816 5 жовтня 1814 21 січня 1815 Член Тріумвірату.
Був страчений іспанськими військовими[47]
Хосе Фернандес Мадрид 1789-1830 5 жовтня 1814 21 січня 1815 Член Тріумвірату
Кустодіо Гарсія Ровіра 1780-1816 21 січня 1815 17 серпня 1815 Був обраний до складу Тріумвірату, втім так і не підтвердив свою участь[48]
Хосе Мігель Пей 1763-1838 25 січня 1815 15 листопада 1815 У складі урядового Тріумвірату[37]
Мануель Родрігес Торісес 1788-1816 28 липня 1815 15 листопада 1815 Член Тріумвірату.
Був страчений іспанцями, а над його тілом жорстоко познущались[49]
Антоніо Вільявісенсіо 1759-1816 17 серпня 1815 15 листопада 1815 Член Тріумвірату.
Прибув до Нової Гранади як іспанський емісар на початку революційних подій, але склав свої повноваження та приєднався до руху за незалежність. Був страчений іспанцями після відновлення їх влади в колонії[50]
Хосе Мануель Рестрепо 1781-1863 Відмовився від посади
Каміло Торрес Теноріо 1766-1816 15 листопада 1815 14 березня 1816 Перший одноосібний президент.
Після вторгнення іспанців був страчений, а над його тілом жорстоко познущались[49]
Хосе Фернандес Мадрид 1789-1830 14 березня 1816 22 червня 1816 Був помилуваний іспанським головнокомандувачем та засланий до Іспанії. Після проголошення незалежності Колумбії отримав пост посла нової держави у Великій Британії[51]
Ліборіо Мехія 1792-1816 22 червня 1816 30 червня 1816 Наймолодший з усіх, хто будь-коли займав пост президента Колумбії. Страчений іспанцями[52]
Кустодіо Гарсія Ровіра 1786-1816 30 червня 1816 10 липня 1816 Був страчений іспанцями після відновлення їх влади в Новій Гранаді[48]
Фернандо Серрано 1779-1819 16 липня 1816 16 вересня 1816 Після вторгнення іспанців був змушений з рештками республіканських сил вступити до лав венесуельської армії[53]

Віце-королівство Нова Гранада (1816—1819)

Кульмінацією іспанського вторгнення до Нової Гранади стало відновлення влади віце-короля. Пост президента було ліквідовано, а борців за незалежність було ув'язнено та вбито, інші ж були змушені переховуватись чи залишити країну. Той період отримав назву «Режим терору».

Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Віце-королі Нової Гранади
Франсіско Хосе Монтальво-і-Амбулоді 1754-1822 16 квітня 1816 9 березня 1818 Зайняв пост віцекороля після відновлення в Новій Гранаді іспанської влади[54]
Хуан де Самано 1753-1821 9 березня 1818 серпень 1819 Запровадив режим репресій до повстанців після відновлення іспанської влади. Був змушений тікати з Боготи після поразок іспанців 1819 року. Помер, так і не повернувшись на батьківщину[55]
Хуан де ла Крус Моурґеон-і-Ачет 1766-1822 1819 1821 Був титулярним віцекоролем. У листі до Сімона Болівара визнав марність зусиль щодо утримання колоній під іспанською владою[56]

Велика Колумбія (1819—1831)
Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Президенти 1-ї Республіки
Сімон Болівар 1783-1830 15 лютого 1819 4 травня 1830 Національний герой Колумбії, а також багатьох інших країн Латинської Америки. Борець за незалежність іспанських колоній[57]
Домінго Кайседо 1783-1843 4 травня 1830 13 червня 1830 Виконував обов'язки до прибуття Хакіна Москери до столиці[58]
Хоакін Москера 1787-1878 13 червня 1830 4 вересня 1830 Під час хвороби був фактично усунутий від влади генералом Урданетою[59]
Рафаель Урданета 1788-1845 4 вересня 1830 30 квітня 1831 в. о.
Прийшов до влади в результаті повстання венесуельського батальйону в столиці[60]
Президія, створена радою міністрів, щоб прийняти відставку генерала Урданети й запросити на пост президента генерала Кайседо
Хосе Мігель Пей 1763-1838 30 квітня 1831 2 травня 1831
Херонімо де Мендоса Ґалавіс 1773-1839
Хуан Гарсія дель Ріо 1794-1856
Домінго Кайседо 1783-1843 2 травня 1831 21 листопада 1831 Виконував обов'язки після усунення від влади генерала Урданети[58]

Республіка Нова Гранада (1831—1858)
   Консервативна партія
   Ліберальна партія
   Федералістська партія
Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Президенти Нової Гранади
Домінго Кайседо 1783-1843 21 листопада 1831 23 листопада 1831 Фактично виконував обов'язки президента новоствореної держави до офіційного входження в посаду Обандо[58]
Хосе Марія Обандо 1795-1861 23 листопада 1831 10 березня 1832 Формально займав пост віцепрезидента, проте президента на той момент не було, тому фактично Обандо був головою держави[61]
Хосе Ігнасіо де Маркес 1793-1880 10 березня 1832 7 жовтня 1832 в. о.
Франсиско де Паула Сантандер 1792-1840 7 жовтня 1832 1 квітня 1837 Національний герой Колумбії, соратник Болівара. За свого президентства зробив значний внесок у розвиток освіти, зменшив вплив церкви в цій царині[62]
Хосе Ігнасіо де Маркес 1793-1880 1 квітня 1837 1 квітня 1841 Зумів придушити повстання, що отримало назву «війна Вищих»[63]
Домінго Кайседо 1783-1843 1 квітня 1841 2 травня 1841 в. о.
Педро Алькантара Ерран 1800-1872 2 травня 1841 5 липня 1841 Шляхом змін до конституції зміцнив виконавчу владу в країні[64]
Хуан де Діос Арансасу 1798-1845 5 липня 1841 19 травня 1842 Виконував обов'язки через зайнятість президента Еррана на фронті
Педро Алькантара Ерран 1800-1872 19 травня 1842 1 квітня 1845
Томас Сіпріано де Москера 1798-1878 1 квітня 1845 1 квітня 1849 За його президентства було впроваджено використання міжнародної системи CI, проведено реформи в податковій галузі, вжито кроків до відокремлення церкви від держави та проведено перший в історії Колумбії перепис населення[65]
Хосе Іларіо Лопес 1798-1869 1 квітня 1849 1 квітня 1853 Його адміністрація заборонила рабство, створила земельне законодавство, підтримала відокремлення церкви від держави, свободу преси й федералізацію країни[66]
Хосе Марія Обандо 1795-1861 1 квітня 1853 17 квітня 1854 Вдруге.
Запровадив у дію нову Конституцію (розроблену ще 1851 року), що була революційною для Латинської Америки — вона скасовувала рабство, запроваджувала прямі вибори всіх рівнів влади, проголошувала свободу совісті, відокремлювала церкву від держави тощо[61]
Хосе Марія Мело 1800-1860 17 квітня 1854 4 грудня 1854 Заарештував свого попередника. Своїми діями спровокував громадянську війну, яку програв[67]
Томас Еррера 1804-1954 21 квітня 1854 5 серпня 1854 Не визнав владу Хосе Марії Мело та проголосив себе головою виконавчої влади
Хосе де Обальдія 1806-1889 5 серпня 1854 1 квітня 1855 в. о.
Мануель Марія Мальяріно 1808-1872 1 квітня 1855 1 квітня 1857 в. о.
Маріано Оспіна Родрігес 1805-1885 1 квітня 1857 22 травня 1858 Ухвалив конституцію, відповідно до якої Нову Гранаду було перетворено на конфедерацію[68]

Гранадська конфедерація (1858—1861)
   Консервативна партія
Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Президенти Гранадської конфедерації
Маріано Оспіна Родрігес 1805-1885 22 травня 1858 1 квітня 1861 Значно розширив президентські повноваження, що призвело до початку громадянської війни[68]
Бартоломе Кальво 1815-1889 1 квітня 1861 10 липня 1861 в. о.
Хуліо Арболеда 1817-1863 10 липня 1861 18 липня 1861 в. о.

Сполучені Штати Нової Гранади (1861)
   Ліберальна партія
Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Президент Сполучених Штатів Нової Гранади
Томас Сіпріано де Москера 1798-1878 18 липня 1861 20 вересня 1861 в. о.
Конфіскував церковну власність, а єзуїтів вигнав з країни за підтримку консерваторів під час громадянської війни[65]

Сполучені Штати Колумбії (1861—1886)
   Консервативна партія
   Ліберальна партія
Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Президенти Сполучених Штатів Колумбії
Томас Сіпріано де Москера 1798-1878 20 вересня 1861 4 лютого 1863
Франсіско Хав'єр Сальдуа 1811-1882 4 лютого 1863 10 лютого 1863 в. о. до передачі виконавчої влади колегіальному органу, обраному Радою міністрів
Колегіальний орган виконавчої влади
Флоріан Ларгача 1823-1892 10 лютого 1863 14 травня 1863 Державний скарбничий
Томас Сіпріано де Москера 1798-1878 Військовий міністр
Хосе Іларіо Лопес 1798-1869 Міністр закордонних справ
Еусторгіо Сальгар 1831-1885 Міністр фінансів
Сантос Гутьєррес Прієто 1820-1872 Міністр внутрішніх справ
Томас Сіпріано де Москера 1798-1878 14 травня 1863 29 січня 1864 в. о.
Хуан Августін Урікоечеа Наварро 1824-1883 29 січня 1864 28 лютого 1864 в. о. під час участі Москери у війні проти Еквадору
Томас Сіпріано де Москера 1798-1878 28 лютого 1864 8 квітня 1864 в. о.
Мануель Мурільйо Торо 1816-1880 8 квітня 1864 1 квітня 1866
Хосе Марія Рохас Гаррідо 1824-1883 1 квітня 1866 22 травня 1866 в. о.
Томас Сіпріано де Москера 1798-1878 22 травня 1866 23 травня 1867 29 квітня 1867 року розпустив Конгрес, запровадив у країні воєнний стан та проголосив себе найвищою владою, що призвело до військового перевороту, повалення та вигнання його з країни[65]
Хоакін Ріаскос 1833-1875 23 травня 1867 28 червня 1867 в. о.
Сантос Акоста 1827-1901 23 травня 1867 1 квітня 1868 Заснував Національний університет Колумбії, Національну бібліотеку та Національний архів[69]
Сантос Гутьєррес Прієто 1820-1872 1 квітня 1868 1 квітня 1870 Після перемоги Революційної армії Москери у громадянській війні проголосив себе конституційним президентом[70]
Еусторгіо Сальгар 1831-1885 1 квітня 1870 1 квітня 1872 Заснував і сприяв розвитку першої залізничної компанії Колумбії, розпочав боротьбу з корупцією та вживав заходів, покликаних забезпечити соціальну захищеність колумбійців[71]
Мануель Мурільйо Торо 1816-1880 1 квітня 1872 1 квітня 1874 Вдруге.
В останній рік своїх повноважень заснував офіційне друковане видання, що нині має назву «Diario Oficial de la República de Colombia»[72]
Сантьяго Перес Маносальва 1830-1900 1 квітня 1874 1 квітня 1876 За його каденції було розпочато будівництво Північної залізниці[73]
Акілео Парра 1825-1900 1 квітня 1876 1 квітня 1878 Зосередився на розвитку шляхів сполучення й на розвитку загальної світської освіти, що спричинило спротив церкви та призвело до кривавої громадянської війни[74]
Хуліан Трухільйо Ларгача 1828-1888 1 квітня 1878 8 квітня 1880
Рафаель Нуньєс 1825-1894 8 квітня 1880 1 квітня 1882 Презентував власний план «відродження Колумбії», що передбачав розвиток виробництва експортних культур і товарів, зокрема основним експортним продуктом стала кава. Також почала розвиватись промисловість, було засновано Національний банк та прийнято закон про право федерального уряду на законодавчому рівні втручатись до внутрішніх справ штатів[75]
Франсіско Хав'єр Сальдуа 1811-1882 1 квітня 1882 21 грудня 1882 Став першим головою держави Колумбії, який помер під час перебування на посаді[76]
Клімако Кальдерон 1852-1913 21 грудня 1882 22 грудня 1882 в. о.
Хосе Еусебіо Оталора 1826-1884 22 грудня 1882 1 квітня 1884 За його президентства значний імпульс отримав розвиток дорожньої інфраструктури[77]
Езекієл Уртадо 1825-1890 1 квітня 1884 11 серпня 1884 в. о.
Рафаель Нуньєс 1825-1894 11 серпня 1884 1 квітня 1886 Вдруге.
Доклав значних зусиль до ухвалення 1886 року нової конституції, відповідно до якої Сполучені Штати Колумбії припинили своє існування й утворилась нова держава — Колумбія[75]

Республіка Колумбія (від 1886)
   Консервативна партія
   Ліберальна партія
   Ліберальна партія (ліве крило)
   Ліберальна партія (праве крило)
   Демократичний центр
   Колумбія передусім/Соціальна партія або Національна єдність
   Військовики
   Республіканський союз
Порядок Ім'я Роки життя Портрет Початок повноважень Завершення повноважень Примітки
Президенти Колумбії
1 Рафаель Нуньєс 1825-1894 1 квітня 1886 18 вересня 1894 Створив Військову академію та Національну академію музики, почав працювати міжнародний телеграф. Було відновлено дипломатичні відносини з Іспанією й налагоджено співробітництво з Францією та Великою Британією.
Помер під час перебування на посаді[75]
2 Мігель Антоніо Каро 1843-1909 18 вересня 1894 7 серпня 1898 Не мав університетської освіти.
За свого президентства попередив три державних перевороти та здобув перемогу в громадянській війні, що почалась 1894 року за підтримки Ліберальної партії[78]
3 Мануель Антоніо Санклементе 1813-1902 7 серпня 1898 31 липня 1900 У жовтні 1899 року Ліберальна партія розгорнула широкомасштабну кампанію проти адміністрації Санклементе, що згодом переросла в конфлікт, який отримав назву Тисячоденна війна.
Був усунутий від влади в результаті державного перевороту.
Помер під час перебування під домашнім арештом[79]
4 Хосе Мануель Маррокін 1827-1908 31 липня 1900 7 серпня 1904 Зумів завершити Тисячоденну війну. 1903 року за підтримки США від Колумбії відокремилась Панама[80]
5 Рафаель Реєс Прієто 1849-1921 7 серпня 1904 27 липня 1909 Попри диктаторські повноваження, забезпечив ефективне керівництво країною. Сприяв розвитку промисловості, сільського господарства й інфраструктури[81]
— Хорхе Ольґуїн 1848-1928 27 липня 1909 3 серпня 1909 в. о.
6 Рамон Гонсалес Валенсія 1851-1928 3 серпня 1909 7 серпня 1910 1910 року скликав Асамблею, завданням якої було втілення конституційної реформи, ухваленої ще 1886 року. Окрім того проводив перемовини зі Сполученими Штатами щодо відокремлення Панами від Колумбії[82]
7 Карлос Еухеніо Рестрепо 1867-1937 7 серпня 1910 7 серпня 1914 Скасував смертну кару, запровадив щорічні зібрання Конгресу, встановив довічні пенсії для викладачів, ініціював будівництво кількох лікарень у Карибському регіоні, що спеціалізувались на лікуванні тропічних хвороб, провів реформу національної поліції, ліквідував бюджетний дефіцит, дипломатичним шляхом вирішував спірні питання з Перу та США[83]
8 Хосе Вісенте Конча 1867-1929 7 серпня 1914 7 серпня 1918 За підтримки Конгресу прийняв рішення про нейтралітет Колумбії в Першій світовій війні[84]
9 Марко Фідель Суарес 1855-1927 7 серпня 1918 11 листопада 1921 Узаконив податок на доходи та комерційні авіаперевезення, зробив перші кроки до створення національних повітряних сил[85]
10 Хорхе Ольґуїн 1848-1928 11 листопада 1921 7 серпня 1922
11 Педро Нель Оспіна 1858-1927 7 серпня 1922 7 серпня 1926 Заснував управління освіти, охорони здоров'я та казначейства; доклав значних зусиль до будівництва національних автошляхів, залізничної мережі, дамб і мостів, а також нафтопроводів, що з'єднали нафтові родовища з основними портами[86]
12 Мігель Абадія Мендес 1867-1947 7 серпня 1926 7 серпня 1930 Період його врядування характеризується відносно стабільним відновленням довіри серед іноземних інвесторів. Під час громадянських заворушень 1929 року був змушений запровадити воєнний стан. Із завершенням його президентського терміну завершився також і багаторічний період гегемонії консерваторів у владі[87]
13 Енріке Олая Еррера 1880-1937 7 серпня 1930 7 серпня 1934 Боровся з наслідками світової економічної кризи. За його врядування спалахнула війна з Перу, що завершилась для Колумбії перемогою. Загалом реформи його адміністрації мали соціальне спрямування[88]
14 Альфонсо Лопес Пумарехо 1886-1959 7 серпня 1934 7 серпня 1938 Тривалість робочого дня було обмежено 8 годинами; дозволено експропріацію приватної власності в «суспільних інтересах»; церкву було відокремлено від держави; початкова шкільна освіта стала безкоштовною[89]
15 Едуардо Сантос 1888-1974 Файл:Fi 1178 Santos, Eduardo.jpg 7 серпня 1938 7 серпня 1942 Усунув церкву від керівництва освітою. Після початку Другої світової війни зберігав нейтралітет, але підтримував Сполучені Штати[90]
16 Альфонсо Лопес Пумарехо 1886-1959 7 серпня 1942 7 серпня 1945 Вдруге.
Колумбія вступила до Другої світової війни на боці союзників. 1944 року було викрито змову, що мала на меті повалення президента[89]
— Альберто Льєрас Камарґо 1906-1990 7 серпня 1945 7 серпня 1946 в. о.
17 Маріано Оспіна Перес 1891-1976 7 серпня 1946 7 серпня 1950 Допустив відновлення збройного протистояння між лібералами та консерваторами, над яким уряд цілковито втратив контроль до завершення президентського терміну Оспіни[91]
18 Лауреано Гомес 1889-1965 7 серпня 1950 5 листопада 1951 Через серцевий напад був змушений передати повноваження Роберто Урданеті, якого призначив парламент[92]
— Роберто Урданета Арбелаес 1890-1972 5 листопада 1951 13 червня 1953 в. о.
19 Густаво Рохас Пінілья 1900-1975 13 червня 1953 10 травня 1957 Здійснив державний переворот та встановив диктатуру; заборонив Комуністичну партію. Був повалений військовою хунтою[93]
Військова хунта
— Габріель Паріс Гордільйо 1910-2008 10 травня 1957 7 серпня 1958 Міністр оборони, голова хунти
Рафаель Навас Пардо 1908-1990 Головнокомандувач армії
Деограсіас Фонсека Еспіноса 1908-2006 Директор національної поліції
Рубен П'єдрахіта 1908-1979 Командувач флоту
Луїс Ернесто Ордоньєс Кастільйо 1914-1990 Директор Департаменту безпеки
Президенти Колумбії
20 Альберто Льєрас Камарґо 1906-1990 7 серпня 1958 7 серпня 1962 Скасував надзвичайний стан і розпочав аграрну реформу. Зумів зберегти стабільність у країні після військового перевороту[94]
21 Гільєрмо Леон Валенсія 1909-1971 7 серпня 1962 7 серпня 1966 Провадив економічні та соціальні реформи, зокрема було створено резервну систему, на 20 % збільшено видатки на освіту; збільшено видобуток та експорт нафти, а також виробництво електроенергії; спільно зі Сполученими Штатами, було розгорнуто програму будівництва дешевого житла в одному з районів Боготи[95]
22 Карлос Льєрас Рестрепо 1908-1994 7 серпня 1966 7 серпня 1970 Було реалізовано аграрну реформу, в рамках якої тисячі селян отримали землю; провів низку соціальних та економічних реформ, зокрема заснував кілька урядових агентств з розвитку економіки й освіти[96]
23 Місаель Пастрана 1923-1997 7 серпня 1970 7 серпня 1974 Період президентства Пастрани відзначився початком збройної боротьби проти «Руху 19 квітня», а також ускладненням економічної ситуації в країні[97]
24 Альфонсо Лопес Мікельсен 1913-2007 7 серпня 1974 7 серпня 1978 Оголосив надзвичайну ситуацію в економіці, що дозволило йому стабілізувати ситуацію, створив державні управління з підтримки сільського господарства, провів податкову реформу. Профспілки, невдоволені політикою Лопеса розпочали страйк, що переріс у загальнонаціональний та призвів до людських жертв[98]
25 Хуліо Сесар Турбай 1916-2005 7 серпня 1978 7 серпня 1982 Продовжив проведення соціальних та економічних реформ, збільшення обсягів видобутку корисних копалин і будівництво електростанцій. Вів активну боротьбу проти партизанських загонів, надавши військовикам широкі повноваження, що спричинило протест з боку правозахисників[99]
26 Белісаріо Бетанкур 1923-2018 7 серпня 1982 7 серпня 1986 Домігся припинення вогню за результатами перемовин з повстанськими угрупованнями та розпочав процес їх роззброєння. Проводив економічні й адміністративні реформи. Після вбивства 1984 року міністра юстиції запровадив у Боготі стан облоги[100]
27 Вірґіліо Барко 1921-1997 7 серпня 1986 7 серпня 1990 Боровся з бідністю, втім провадив непослідовну економічну політику; розпочав мирні перемовини з ліворадикальними повстанцями; намагався зупинити зростання наркобізнесу[101]
28 Сесар Ґавірія нар. 1947 7 серпня 1990 7 серпня 1994 Проводив соціальні й економічні реформи; 1991 року було ухвалено нову конституцію; боровся з наслідками урагану Ель-Ніньйо; 191 року зумів домогтись арешту Пабло Ескобара, якого було вбито 1993 року в результаті поліцейської операції[102]
29 Ернесто Сампер нар. 1950 7 серпня 1994 7 серпня 1998 Невдовзі після вступу на посаду був звинувачений в отримані коштів на передвиборчу кампанію від Калійського наркокартелю, процес, що розпочався, фактично не дав результатів, президент звинувачення відкинув, однак популярність Ліберальної партії значно знизилась[103]
30 Андрес Пастрана нар. 1954 7 серпня 1998 7 серпня 2002 За свого врядування намагався вести перемовини з ліворадикальними угрупованнями, та успіху в тій справі не досягнув[104]
31 Альваро Урібе нар. 1952 7 серпня 2002 7 серпня 2010 Став першим за сто років політиком, якого було переобрано на другий термін. Вживав рішучих заходів у боротьбі з повстанцями — останні з'єднання праворадикальних воєнізованих з'єднань були розпущені в лютому 2007 року; покращив економічне становище країни; підтримував політику США, зокрема у війні в Іраку. Рішуче діяв у боротьбі з наркоторгівцями не лише на території Колумбії, але й у сусідніх країнах[105]
32 Хуан Мануель Сантос нар. 1951 7 серпня 2010 7 серпня 2018 Лавреат Нобелівської премії миру «за зусилля з припинення громадянської війни в країні, що тривала понад півстоліття»[106]
33 Іван Дуке Маркес нар. 1951 7 серпня 2018 Чинний

Див. також

Примітки
  1. Хуан де Сан Мартін і Антоніо де Лебріха. Доповідь про завоювання Нового Королівства Гранада та заснування міста Богота (липень 1539 року). www.kuprienko.info. Архів оригіналу за 23 серпня 2011.
  2. Гонсало Хіменес де Кесада. Короткий виклад завоювання Нового Королівства Гранада» (1539; 1548—1549). www.kuprienko.info. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 2 липня 2019.
  3. Friede, Juan. El adelantado don Gonzalo Jiménez de Quesada, 2 Vols. Bogotá, Carlos Valencia editores, 1979
  4. Acosta, Joaquín (1848). Compendio histórico del descubrimiento y colonización de la Nueva Granada en el siglo décimo sexto. Paris: Beau Press. 1–460. Процитовано 2 липня 2019.
  5. Martín Acosta, Emelina (2004). У Francisco Morales Padrón. XV Coloquio de Historia Canario-Americana/Don Alonso Fernández de Lugo, III Adelantado de las Islas Canarias, conquistador de Santa Marta y San Borondón (ісп.). Las Palmas de Gran Canaria: Cabildo de Gran Canaria. с. 500–512. ISBN 84-8103-379-0.
  6. Acosta de Samper, Soledad. Pedro De Ursua (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 2 липня 2019.
  7. VERGARA VERGARA, José María. Almanaque de Bogotá. Bogotá, 1867 (ісп.)
  8. Jens Porup, Kevin Raub, Robert Reid (2009). Colombia (вид. Fifth). Lonely Planet. с. 105. ISBN 978-1-74104-827-8.
  9. Rubio Mañé, José Ignacio (1983): El virreinato I. Orígenes y jurisdicciones, y dinámica social de los virreyes, México, UNAM-Fondo de Cultura Económica (ісп.)
  10. Juan Bautista Monzón
  11. Історія Колумбії для середньої школи
  12. Muro Romero, Fernando (op. cit., p. 163, ref. 160, 1975) (ісп.)
  13. Martín Saavedra Guzmán. . Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 30 липня 2019. Процитовано 30 липня 2019.
  14. Pedro Mª Ibáñez: Crónicas de Bogotá (1891), т. I, гл. XIII
  15. Diego del Corro y Carrascal. . Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 31 липня 2019.
  16. Diego de Villalba y Toledo. . Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 05 серпня 2019.
  17. Melchor de Liñán y Cisneros. . Historia del Perú. Архів оригіналу за 23 червня 2017. Процитовано 5 серпня 2019.
  18. Francisco Castillo de la Concha. . Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 5 серпня 2019. Процитовано 5 серпня 2019.
  19. Lohmann Villena, Guillermo. Los americanos en las órdenes nobiliarias (1529-1900). — Madrid : Instituto Gonzalo Fernández de Oviedo, 1947.
  20. Diego Córdoba y Lasso de la Vega. . Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 7 серпня 2019. Процитовано 7 серпня 2019.
  21. Francisco Rincón. . Real Academia de la Historia. Архів оригіналу за 8 серпня 2019. Процитовано 8 серпня 2019.
  22. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 грудня 2008. Процитовано 9 серпня 2019.
  23. Virreyes de la Nueva Granada. . Banrepcultural. Архів оригіналу за 10 жовтня 2018. Процитовано 9 серпня 2019.
  24. Ibañez, 1951, с. 167.
  25. Ibañez, 1951, с. 179.
  26. Ibañez, 1951, с. 184, 185.
  27. Ibañez, 1951, с. 200.
  28. Ibañez, 1951, с. 207, 208.
  29. Ibañez, 1951, с. 243.
  30. Ibañez, 1951, с. 249.
  31. Ibañez2, 1951, pp. 21
  32. Ibañez2, 1951, pp. 42
  33. Ezpeleta Galdeano, José de. . AUÑAMENDI EUSKO ENTZIKLOPEDIARA. Архів оригіналу за 28 жовтня 2019. Процитовано 27 жовтня 2019.
  34. Restrepo Sáenz, José María, Biografías de mandatarios y ministros de la Real Audiencia (1671 a 1819). Bogotá, Academia Colombiana de Historia, 1952 (ісп.)
  35. Антоніо Хосе Амар-і-Борбон на сайті Wayback Machine.
  36. Rodrigo Llano Isaza (березень 2002). Santa Fé. HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816) (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 3 липня 2019.
  37. Biografía de José Miguel Pey (ісп.)
  38. Ortiz, Sergio Elías. Génesis de la Revolución del 20 de julio de 1810. — Bogotá : Kelly, 1960. — С. 93.
  39. Lozano Esquivel, Álvaro. Santander, 1792-1840. — Bogotá : Fundación para la Conmemoración del Bicentenario del Natalicio y el Sesquicentenario de la Muerte del General Francisco de Paula Santander, 1988. — С. 2. — ISBN 958-643-020-0.
  40. Ibañez2, 1951, pp. 75-229
  41. Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 23 травня 2009. Процитовано 5 січня 2020.
  42. Rueda Enciso, José. Alvarez del Casal, Manuel de Bernardo. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 6 січня 2020.
  43. Rodrigo Llano Isaza (березень 2002). Cartagena. HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816) (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 4 липня 2019.
  44. Rodrigo Llano Isaza (березень 2002). Antioquia. HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816) (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 4 липня 2019.
  45. Rodrigo Llano Isaza (березень 2002). Tunja. HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816) (ісп.). Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 4 липня 2019.
  46. Castillo Y Rada, José Maria Del. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 24 жовтня 2017. Процитовано 6 січня 2020.
  47. Luis Martínez Delgado. Noticia biográfica del prócer don Joaquín Camacho documentos. — Bogotá : Editorial Pax, 1954. — (Biblioteca de historia nacional (Bogotá), v. 89)
  48. Rodrigo, Llano Isaza (березень 2002). HECHOS Y GENTES DE LA PRIMERA REPUBLICA COLOMBIANA (1810-1816). . Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 9 серпня 2007. Процитовано 9 січня 2020.
  49. Camilo Torres Tenorio. dbe.rah.es. Real Academia de la Historia. Процитовано 6 січня 2020.
  50. Javier, Ocampo Lopez. Villavicencio, Antonio. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 10 січня 2020.
  51. Santiago, Samper. Fernández Madrid, José. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 19 серпня 2016. Процитовано 8 січня 2020.
  52. Luis Fernando, Molina. Mejía, Liborio. Biografías Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 12 січня 2020.
  53. EDUARDO DURÁN GÓMEZ. FERNANDO SERRANO Y URIBE PRESIDENTE Y MÁRTIR. — BOLETÍN DE HISTORIA Y ANTIGÜEDADES. — 2005. — P. 883-892.
  54. Pedro María, Ibáñez. CAPITULO XL. . Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 18 січня 2020.
  55. Javier, LÓPEZ OCAMPO (березень 2002). Juan Sámano y Uribarri. . Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 24 жовтня 2007. Процитовано 20 січня 2020.
  56. Eduardo, Barrera Monroy (серпень 1991). Virreyes de la Nueva Granada. . Biblioteca Luis Ángel Arango. Архів оригіналу за 2 березня 2017. Процитовано 20 січня 2020.
  57. В. Матвієнко. Болівар-і-Понте // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2
  58. Domingo Caycedo. . Banrep cultural. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 20 січня 2020.
  59. María Alexandra, MÉNDEZ VALENCIA (14 грудня 2004). Joaquín Mosquera. . Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 23 травня 2009. Процитовано 21 січня 2020. (ісп.)
  60. Los Generales de Bolívar
  61. República de Colombia. wsp.presidencia.gov.co. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 25 січня 2020.
  62. Francisco de Paula Santander 1792- 1840. wsp.presidencia.gov.co (ісп.). Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 26 січня 2020.
  63. José Ignacio de Marquez Barreto 1832 (e), 1837-1841. wsp.presidencia.gov.co. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 26 січня 2020.
  64. María Alexandra, MÉNDEZ VALENCIA. Herrán, Pedro Alcántara. . Banco de la República. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 06 лютого 2020. (ісп.)
  65. General Tomás Cipriano de Mosquera 1845-1849 1861-1864 1866-1867. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.). Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 11 лютого 2020.
  66. General José Hilario López 1849-1853. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.). Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 12 лютого 2020.
  67. General José María Melo 1854. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.). Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 13 лютого 2020.
  68. Mariano Ospina Rodriguez 1857-1861. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.). Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 16 лютого 2020.
  69. General Santos Acosta 1867-1868. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.). Casa de Nariño. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 21 лютого 2020.
  70. General Santos Gutierrez 1868-1870. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.). ASÍ ES COLOMBIA. Архів оригіналу за 1 серпня 2019. Процитовано 17 лютого 2020.
  71. General Eustorgio Salgar 1870-1872. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.). Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 17 лютого 2020.
  72. Manuel Murillo Toro 1864-1866 1872-1874. http://wsp.presidencia.gov.co/ (ісп.). Casa de Nariño. Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 20 лютого 2020.
  73. Arismendi Posada, Ignacio (1983). Gobernantes Colombianos (ісп.) (вид. 2). Bogotá: Italgraf. с. 97–100.
  74. Arismendi Posada, Ignacio (1983). Gobernantes Colombianos (ісп.) (вид. 2). Bogotá: Italgraf. с. 103–104.
  75. del Castillo Mathieu, Nicolás. Rafael Núñez. (ісп.). Banco de la República, Colombia. Архів оригіналу за 14 серпня 2019. Процитовано 28 лютого 2020.
  76. Arismendi Posada, Ignacio (1983). Gobernantes Colombianos (ісп.) (вид. 2). Bogotá: Italgraf. с. 117.
  77. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. (2004). José Eusebio Otálora. (ісп.). Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
  78. Arismendi Posada, Ignacio (1983). Gobernantes Colombianos, trans. Colombian Presidents; Interprint Editors Ltd., Italgraf, Segunda Edición; Page 152; Bogotá, Colombia; 1983 Arismendi Posada, Ignacio; Gobernantes Colombianos (ісп.) (вид. 2). Bogotá: Italgraf. с. 74, 134–137, 152.
  79. Manuel Antonio Sanclemente. (ісп.). Colombia.com. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 2 березня 2020.
  80. José Manuel Marroquín. (ісп.). Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 2 березня 2020.
  81. Rafael Reyes Facts. (англ.). Your Dictionary. Архів оригіналу за 28 червня 2017. Процитовано 3 березня 2020.
  82. Víctor Moreno; María E. Ramírez; Cristian de la Oliva; Estrella Moreno y otros (1 грудня 2018). Biografía de Ramón González Valencia. (ісп.). Buscabiografias.com. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 8 квітня 2020.
  83. Carlos Eugenio Restrepo. (ісп.). Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 5 березня 2020.
  84. José Vicente Concha. (ісп.). Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 9 березня 2020.
  85. Marco Fidel Suárez. (ісп.). Banco de la República, Colombia. Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 10 березня 2020.
  86. Pedro Nel Ospina Vásquez. (ісп.). Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 13 березня 2020.
  87. Córdoba Restrepo, Juan Felipe. Abadía Méndez, Miguel. (ісп.). La Biblioteca Luis Ángel Arango del Banco de la República. Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 13 березня 2020.
  88. Ocampo López, Javier. Olaya Herrera, Enrique. (ісп.). Biblioteca Virtual del Banco de la República. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 13 березня 2020.
  89. Строганов, А. И. Новейшая история стран Латинской Америки. М., 1991. стор. 72-73 (рос.)
  90. Eduardo Santos Montejo. (ісп.). Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 15 березня 2020.
  91. Mariano Ospina Pérez. (ісп.). Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 17 березня 2020.
  92. Ruiza, M.; Fernández T. y Tamaro, E. (2004). Laureano Gómez. (ісп.). Barcelona: Biografias y Vidas. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 17 березня 2020.
  93. Рохас Пинилья Густаво // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  94. Alberto Lleras Camargo 1958-1962. (ісп.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2013.
  95. Ruiza, M.; Fernández, T.; Tamaro, E. (2004). Guillermo León Valencia. (ісп.). Barcelona: Biografías y Vidas. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 22 березня 2020.
  96. Carlos Lleras Restrepo. (ісп.). Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 22 березня 2020.
  97. Misael Eduardo Pastrana Borrero. (ісп.). Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 22 березня 2020.
  98. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. (2004). Alfonso López Michelsen. (ісп.). Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
  99. Julio César Turbay Ayala. (ісп.). Colombia.com. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 23 березня 2020.
  100. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. (2004). Belisario Betancur. (ісп.). Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
  101. Roberto Ortiz de Zárate (1 жовтня 2002). Virgilio Barco Vargas. (ісп.). Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 23 березня 2020.
  102. Cesar Augusto Gaviria Trujillo Facts. (англ.). Архів оригіналу за 8 серпня 2018. Процитовано 24 березня 2020.
  103. John C. Dugas (6 січня 2013). Drugs, Lies, And Audiotape: The Samper Crisis In Colombia. Latin American Research Review (англ.) 36 (2): 157–174. Процитовано 24 березня 2020.
  104. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. (2004). Andrés Pastrana Arango. (ісп.). Barcelona: Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 24 березня 2020.
  105. Ruiza, M., Fernández, T. y Tamaro, E. Álvaro Uribe. (ісп.). Barcelona: En Biografías y Vidas. La enciclopedia biográfica en línea. Архів оригіналу за 11 липня 2017. Процитовано 24 березня 2020.
  106. Kate Lyons (7 жовтня 2016). Nobel peace prize 2016: committee say award is 'tribute to the Colombian people'. The Guardian (англ.). Процитовано 24 березня 2020.

Література

Посилання

Цей список належить до вибраних списків української Вікіпедії.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.