Тазівський район

Розташований за Полярним колом. Велика частина району розташовується на Гиданському півострові. Важливе транспортне значення в районі мають річки Таз, Пур, Обська губа, Гиданська губа, Тазівська губа. Навігація триває з липня по вересень.

Найбільші річки району — Таз, Танама, Месояха, Юрибей. Районний центр селище Тазівський розташоване за 200 кілометрів на північ від Полярного кола[1].

Район утворений 10 грудня 1930 року.

Освоєння цієї території почалося ще в XVI столітті, після походів Єрмака, а перше поселення було засновано в 1601 році на березі річки Таз і отримало назву Мангазея (за місцевим енецьким племенем монкасі). До середини століття поселення почало занепадати через спустошливі пожежі, проблем з продовольчим постачанням та скорочення популяції хутрових звірів у регіоні. В 1672 році поселення було перенесено на річку Турухан.

З 50-х років XIX століття свою діяльність в районі почали вести сурогатські купці, організувавши промислове рибальство, на перших порах задіюючи місцеве населення. 1883 року в гирлі Тазівської губи була організована факторія Хальмер-Седе (Ненецька. Сопка небіжчиків).

Перша радянська факторія з'явилася 1920 року. Факторія зайняла націоналізований рибопромисловий заклад купців Плотнікових.

До 1923 року територія нинішнього району входила до складу Єнісейської губернії, а в 1923 році перейшла до складу Уральської області.10 грудня 1930 року ВЦВК РРФСР прийняв рішення про організацію Ямальського (Ненецького) національного округу в складі Уральської області, з центром в селищі Обдорськ. Одночасно був створений Тазівський район з центром в Хальмер-Седе.

Після прийняття рішення про організацію національного округу на місці факторії Хальмер-Седе виросло селище. До початку 1939 року тут проживали 1937 осіб. З них трохи більше половини були робітниками і службовцями, інші були членами їх сімей.

Основним підприємством райцентру був Тазівський рибозавод, організований 1931 року.

• 14 серпня 1944 року в складі Ямало-Ненецького округу переданий з Омської області в Тюменську область.
• 4 червня 1946 року Гидоямська і Таранська сільради передані в Тазівский район.
• 1 лютого 1949 року районний центр — село Хальмер-Седе — перейменоване в Тазовське.
• 3 жовтня 1959 року Таранська сільрада ліквідована.
• 1961 року на місці нинішнього села Газ-Сале висадився перший десант геологорозвідників, почалося буріння пошукової свердловини № 1, а 27 вересня 1962 року на цій свердловині вже отримано перший газ бригадою майстра Н. І. Риндіна.
• Наприкінці 1962 року відкрито Тазівське родовище газу. Рішенням Тюменського облвиконкому від 29 червня 1964 року село Тазовське віднесено до категорії робітничих селищ, Тазівська сільрада скасована.
• 24 січня 1968 року Ямбургська сільрада перейменована в Находкинську.
• 28 лютого 1975 року утворена Газсаленська сільрада.
• 12 жовтня 1976 року Гидоямська сільрада перейменована в Гиданську.
• 1 квітня 1977 року ліквідовано Тібейсалинську сільраду.
• 16 червня 1998 року затверджений герб Тазівського району.

Населення району становить 17235 осіб (2018[2]; 16537 у 2010[3], 15600 у 2002[4]).

Частина населення є кочівниками і живуть поза населеними пунктами.

На території району 5 сільських поселень:

Юрхарівське газове родовище

У 1970-ті роки в Тазівському районі розвідана ціла низка великих газових і газоконденсатних родовищ: Ямбурзьке, Заполярне, Юрхарівське, Семаковське, Находкінське, Антипаютинське, Північно-Уренгойське.

• Єдиною сухопутної магістраллю, яка зв'язує Тазівський район з великою землею, є автомобільна дорога станція Коротчаєво — селище Уренгой — Новозаполярний — Тазовський. Від останньої ділянки дороги діє гілка до села Газ-Сале.
• У період літньої навігації по маршруту Салехард — Антипаюта курсує пасажирський теплохід «Механік Калашников»
• Цілий працюють авіарейси «Тазовський — Находка — Антипаюта — Гида» і «Тазовський — Новий Уренгой» вертольотів авіакомпаній Ютейр і Ямал.

• Офіційна сторінка району (рос.)