Тато (фільм, 2004)

Наприкінці 1920-х років у маленькому українському містечку Тульчині проживає єврейська сім'я: Абрам Ілліч Шварц і його 12-річний син Давид. Батько тримає невеликий склад і захоплюється колекціонуванням листівок, син навчається грі на скрипці, а у вільний час гуляє з вуличними хлопчаками і сусідською дівчинкою Танею Сичовою.

Одного разу до Абрама приходить старий товариш Меєр Вольф, який побував у Єрусалимі і повернувся на батьківщину до Тульчина. Абрам показує йому свою колекцію і виявляє пропажу трьох листівок: Давид вкрав їх, щоб поставити на кін у вуличних іграх з Ленчиком — ватажком місцевих хуліганів. Абрам знаходить сина на вулиці і б'є його на очах Меєра Вольфа і всіх сусідів. Меєр Вольф радить Давиду не ображатися на батька і розповідає, що «Стіна Плачу» не справила на нього враження. Увечері Абрам сильно напивається, ще кілька разів свариться і мириться з Давидом і передрікає йому успішне життя.

Минає десять років. Давид — найкращий студент Московської консерваторії, активно виступає з концертами. Він користується успіхом у жінок, у нього друзі в творчих колах Москви, Таня Сичова — його наречена. Одного разу під час вечірки з Танею, друзями і партійним секретарем Чернишовим в гуртожиток до Давида приїжджає Абрам, провідати сина і подивитися Москву. Але Давид не радий його приїзду: по-перше, він соромиться неохайного вигляду батька, а по-друге, Абрам у присутності Чернишова розповідає, що все ще в Тульчині займається комерцією, через що Давид побоюється серйозних проблем. Давид проганяє батька, і той їде додому.

Дія переноситься вперед ще на кілька років. Починається німецько-радянська війна. Давиду на фронт приходить лист про те, що батько розстріляний німцями в Тульчинському гетто. Пізніше Давид отримує контузію, поранення руки і опиняється в санітарному поїзді, де медсестрою служить його давня знайома — поетеса, активістка консерваторії Людмила Шутова. Від неї Давид дізнається, що Таня жива і чекає його вдома.

У Давида газова гангрена руки, загрожує ампутація. У маренні йому є батько. Вони розмовляють. Батько розповідає, як його стратили разом з Меєром Вольфом, А Давид — як вони потім відбили його. У Тульчині Давид побачив знайому стіну, у якій в дитинстві грав з хлопцями, і згадав розповідь Меєра Вольфа про «Стіну Плачу».

Давид переживає, що не зможе більше грати на скрипці, але Абрам заспокоює сина: зате він повернеться з війни героєм, а на скрипці навчиться грати його маленький син, як колись навчився грати він сам. Давид просить у батька вибачення за скандал у гуртожитку, але Абрам каже, що вже забув про це, проте злегка докоряє сина за вкрадені листівки. Після цього батько назавжди прощається з Давидом і обіцяє приснитися йому коли-небудь ще раз.

Фільм завершується написом: «Нашим татам присвячується».

«Історія, розказана в цьому фільмі, — стародавня вічна історія про кохання, зраду і прощення. Ця історія укладена в коло життя, за яким нас веде любов до батьків. Батьки — єдині люди на землі, що люблять нас безкорисливо, ні за що. Але платити за цю любов ми не завжди здатні. Помилково вважається, що діти — наше майбутнє. Це не так. Наше майбутнє за батьками, тому що ми йдемо до них, всіх нас чекає один кінець, один результат. І від того, наскільки близький цей наш шлях до батьків, наскільки він наповнений щирою любов'ю, залежать наші відносини з власними дітьми. Діти йдуть за нами, ми — їх майбутнє». — Володимир Машков.

• Автори сценарію: Володимир Машков та Ілля Рубінштейн, за мотивами п'єси Олександра Галича «Матроська тиша»
• Режисер фільму: Володимир Машков
• Режисер: Тамара Владимирцева
• Головний оператор: Олег Добронравов
• Головний художник: Володимир Аронін
• Звукорежисер: Катерина Попова-Еванс
• Художник по костюмах: Регіна Хомська
• Оператори: Владислав Берковець, Сергій Науугольних
• Продюсер: Михайло Зільберман
• Генеральні продюсери: Володимир Машков, Ігор Толстунов

• Ідея музики фільму: маестро Володимир Співаков.
• Композитор: Дмитро Атовмян.
• Прозвучали твори:
  • Д. Шостакович. Симфонія № 5 (оп. 47), Камерна симфонія (оп. 110а);
  • П. Чайковський. Концерт для скрипки з оркестром (оп. 35);
  • С. Рахманінов. Вокаліз;
  • Єгерський марш (старовинний російський марш);
  • Камерна симфонія для струнного оркестру до-мінор оп. 110а (Шостакович)[3].
• Виконавець:
  • Державний камерний оркестр «Віртуози Москви» (худ. керівник і диригент — Володимир Співаков);
    • Соло скрипки — Володимир Співаков, Олексій Лундін, Андрій Розендент.
    • Партія фортепіано — Сергій Безродний;
  • Симфонічний оркестр імені С. В. Рахманінова (диригент — Дмитро Атовмян);
  • Національний філармонічний оркестр Росії (худ. керівник і диригент — Володимир Співаков).
• Фонова музика:
  • «Лейся, песня» (муз. В. Пушкова, сл. А. Апсолона, Вик. Леонід Утьосов і його оркестр);
  • «Москва майская» (муза. Дм. і Дан. Покрасс, сл. В. Лебедєва-Кумача, Вик. оркестр і хор Большого театру СРСР);
  • «Спортивний марш» з к / ф «Воротар» (муз. І. Дунаєвського, сл. В. Лебедєва-Кумача, Вик. оркестр і хор Большого театру СРСР);
  • пісня з к / ф «Дівчина поспішає на побачення» (муз. І. Дунаєвського, сл. В. Лебедєва-Кумача, Вик. Єфрем Флакс, жіночий ансамбль і джаз-оркестр);
  • «Последний летний день» (муз. Олексанлра Цфасмана, Вик. оркестр п / у О. Цфасмана).

• Знімальний період картини тривав з 24 травня по 16 листопада 2003 року. Зйомки проводилися в Москва і в місті Кам'янець-Подільський.
• Експедицій до Кам'янця-Подільського було дві: влітку (з 11 липня по 26 серпня) знімали Тульчин 1929 року, восени (з 20 жовтня по 16 листопада) — Тульчин під час німецько-радянської війни.
• Дипломна робота Володимира Машкова (роль Абрама Шварца) в Школі-студії МХАТ, майстерні Олега Табакова, стала однією з найкращих за всю більш ніж вдалу акторську кар'єру. Табаков сказав: «Володя увійшов і в життя, і в театр, знаючи негативні сторони і життя, і театру. Важко починав, був вигнаний зі школи, знову повертався. Але шаленість бажання займатися своєю справою все пересилила… коли він зіграв старого Абрама Шварца в п'єсі Галича, стало ясно, що на світ з'явився актор…»[4].
• Машкову було всього 24 роки, коли він вперше зіграв роль Абрама Шварца, і з тих пір більше чотирьохсот разів виходив на сцену в його образі на сцені Московського Театру-студії під керівництвом Олега Табакова.
• Робоча назва фільму «Матроська тиша». Потім Машков змінив його на «Тато». Він вважає, що цей варіант найкраще відображає зміст фільму, що зводиться до однієї простої думки: діти часто дуже пізно усвідомлюють роль батьків у своєму житті. Машков зізнається, що ця тема близька йому зараз як ніколи. Своїх батьків він втратив, навчаючись на другому курсі театрального училища, і чим далі, тим більше переживає цю втрату. Ближчих людей, каже він, у нього не було і не буде[5].
• Дочку Олександра Галича, автора п'єси «Матроська тиша», за мотивами п'єси якого був знятий фільм, образило, що Машков навіть не спромігся поставити її до відома про свої плани, і ніякого дозволу на «мотиви» і зміну назви вона не давала[6].

• Видавець: Central Partnership
• Формат: 16: 9
• Трек: Dolby Digital 5.1, DTS
• Регіон: 5
• Мова: Російська
• Субтитр: відсутні
• Тривалість: 94 хв.
• Доповнення: Відсутні

Автор рецензії в «Независимой газете» Катерина Барабаш звинувачує фільм в «театральщині» і в тому, що фільм не вийшов, незважаючи на сльози в глядацькому залі і приз глядацьких симпатій на Московському фестивалі (фільм моментами дійсно бере за душу)[6][7][8].

«Машков, здається, зібрав в образі Абрама всі відомі і коли-небудь видані ним зовнішні ознаки нещасних людей похилого віку: він брудний надзвичайно, головою трясе відчайдушно, метушиться понад всякої міри, інтонації виробив максимально придурочні. Здається, все: режисер, актори, художники — тільки і працювали на те, щоб образ Абрама став якомога більш явним, чим театральним, що б'є в очі. І правда, були моменти, коли ставало сумно, і можна зрозуміти тих, хто проливав щиру сльозу. Зрештою, у всіх є батьки і кожен відчуває провину перед ними. Гріх не поплакати.

Роль Абрама Шварца у Табакова була першою справжньою роллю Машкова, все, що він виніс тоді з цієї вистави, він з легкою душею переніс у фільм, не особливо навіть спромігшись поміняти театральний простір на кіношний. Перед нами, власне, перенесений на екран давній спектакль Табакова, і все. Це, до речі, до питання про батьків і синів. Практично ніде Машков не згадав той спектакль, який і став згодом фільмом „Тато“. Ніде він не подякував Табакова — ну просто за те, що саме там він і зіграв Абрама Шварца, якого і переніс потім на плівку. Схоже, про проблему батьків і дітей Машков тепер знає не з чуток. До речі, по Данте, одне з кіл пекла спеціально призначене для зрадників своїх благодійників»[6].

Останні твердження, як мінімум, спірні, беручи до уваги, що не де-небудь, а в самих титрах фільму подяка режисера недвозначна: «Вчителю, Народному Артисту Олегу Табакову».

Фільм «Тато» завоював наступні кінонагороди[2]:

• 2004 — приз глядацьких симпатій на XXVI Московському міжнародному кінофестивалі.
• 2004 — приз за найкращу чоловічу роль на XII Фестивалі російського кіно « Вікно в Європу » у Виборзі (актор Володимир Машков).
• 2004 — приз «Виборзький рахунок» на XII Фестивалі російського кіно « Вікно в Європу » у Виборзі (режисер Володимир Машков).
• 2005 — кінопремія « Золотий орел » «Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії» в Москві в номінації « Найкраща робота художника-постановника » за 2004 рік (Володимир Аронін).
• 2005 — приз «За найкращу чоловічу роль» на XIII Російському кінофестивалі «Віват, кіно Росії!» в Санкт-Петербурзі (актор Єгор Бероєв).

• Художній фільм «Тато» (Росія, 2004 рік, режисер-постановник — Володимир Машков): інформація про фільм, анотація, нагороди // Офіційний сайт ТОВ «Продюсерська фірма Ігоря Толстунова» (ТОВ «ПРОФІТ») profitkino.ru
• «Папа» на сайті IMDb (англ.) (Перевірено 28 червня 2021)
• Художній фільм «Тато» (Росія, 2004 рік, режисер-постановник — Володимир Машков): інформація про фільм, анотація, актори, творці, кадри з фільму, нагороди // ruskino.ru
• Алекс Екслер. Рецензія на фільм «Тато» // exler.ru (30 вересня 2004 року)
• Деякі стоп-кадри з фільму «Тато» // dgmaestro.com