Терещенко Іван Миколайович

Син Ніколи Артемійовича Терещенка

Батько Михайла Івановича Терещенка

Прадід Мішеля Терещенко — підприємця та Мішеля Терещенко — філософа

Народився у Глухові.

Навчався на юридичному факультеті Київського університету. Із 1879 року, після закінчення навчання, короткий строк служив у гвардійському артилерійському полку у Варшаві.

Вийшов у відставку у квітні 1880 року і оселився у м. Києві.

Особняк І. М. Терещенка у Києві на Бібіковському бульварі (бульвар Т. Шевченка, 34/11)

За підтримки батька разом з братом Олександром заснували «Товариство буряково-цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків», діяльність якого незабаром охопила Чернігівську, Київську, Волинську, Подільську, Харківську, Курську і Тульську губернії.

У 1883-1891 рр. — гласний Київської міської думи.

За прикладом батька й дядька Ф. А. Терещенка, збирав колекцію картин переважно з творів тогочасних російських та українських митців, підтримував із багатьма з них дружні стосунки. Як наголошує земляк і добрий приятель художник М. І. Мурашко, І. М. Терещенко був сповнений бажання «стати для Києва тим, ким був для Москви П. М. Третьяков»[1].

Серед меценатської діяльності І.Терещенка для розвитку української художньої культури особливе значення мала його підтримка рисувальної школи Миколи Мурашка — першого спеціального художнього закладу в Києві. На її облаштування й утримання протягом 25 років (1875—1900) він витратив 150 тисяч карбованців[2].

У це й же час Іван Миколайович — почесний попечитель Київського реального та Олександрівського ремісничого училищ.

Одружений був з Єлизаветою Михайлівною, донькою інтенданта Київського військового округу генерал-лейтенанта М. А. Саранчева. Серед чотирьох дітей цього подружжя найбільш яскравою й непересічною постаттю став найстарший син Михайло, в якому вдало поєдналися характерні родинні риси — надзвичайний розум, дивовижна працездатність, підприємливість, благодійність, тонкий художній смак та особиста привабливість. Йому судилося увійти в історію насамперед як політичному діячу — міністру фінансів, а згодом — іноземних справ Тимчасового уряду Росії в 1917 р[1].

В останні роки життя хворів на туберкульоз і був змушений жити і лікуватися на півдні Франції у м. Канни, де на своїй віллі «Маріпоза» й помер на 49 році життя[3].

Похований у с. Іскрисківщині Сумського повіту, Харківської губернії (нині — Білопільського р-ну Сумської області України) у парку в центрі села серед інших поховань членів родини Терещенків.

• Віталий Ковалинский (28 лютого 2003, 00:00). «Прагненням до суспільної користі». http://gazeta.dt.ua/. «Дзеркало тижня. Україна». Процитовано 7 вересня 2014.
• Експерт