Тиверці

	Тиверці
	Розташування ТиверціСхіднослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця
Мови	Давньоруська
Релігії	Язичництво
Форма правління	плем'я
Історія
- Засновано	Введіть дату заснування
- Ліквідовано	XIII ст.

Ти́верці (дав.-рус. тиверци[1]) — слов'янське плем'я, що жило між Дністром, Прутом і Дунаєм, на територіях біля Чорного моря. Тиверці і уличі[2] були нащадками антів і входили до Антського союзу.

Назва

Етнонім тиверці не має загальновизнаної етимології. Здебільшого пов'язується з грец. Τύρας — давньою назвою Дністра. Інша версія виводить племінну назву від назви міста Тивер, яка пов'язується з династичним ім'ям боспорських царів Тиверти (лат. Tiberius, Тиберій)[3].

Згідно з Павлом Шафариком назва «тирвеці» означає «степ»[4][5][6], тобто тиверці — мешканці степів, степняки[4][5][6]. В літописі написано, що дуліби і тиверці є племенем толковини — себто «толкові люди», «мудрі люди»[4][5][6].

Історія

Вперше в середині IX століття тиверці згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з уличами в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря[7], і зазначається що греки називали їх «Велика Скіфія». Основне заняття — хліборобство, але відомо, що також вони мали майстерні для ремісництва (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі). Частина племен розселилися в волоському ареалі. З літописними тиверцями пов'язують городище Єкімеуць, м. Алчедар, с.Цареука[8]

У Тверському літописі 863 р.[9] є відомість про боротьбу київських князів Аскольда та Діра з тиверцями, а у 885 р. князь Олег «мав рать з тиверцями й улучами»[10]. Тиверці брали участь у походах князя Олега (907 р.) на Царгород і Ігоря (944 р.) як їхні союзники; у середині X століття увійшли до складу Київської держави. Антропологічно в цей час були носіями масивних широколицих форм, чим різнилися від грацильних та вузьколицих мешканців територій сучасної Румунії та Угорщини. Вважається, що тиверці є вихідцями з північніших регіонів слов'ян[11].

Тиверці у X — XII століттях під натиском печенігів і половців посунулися на північ, де змішалися з сусідніми племенами часів Київської Русі[2]. У XII — XIII століттях землі тиверців входили до складу Галицького князівства[8], ставши попередниками гуцулів (мешканців Карпатських гір)[12][13]. Нащадки тиверців увійшли до складу українського народу (Буковина), частина їх зазнала румунізації (Молдова)[2].

Леонтій Войтович доводить, що «витіснені печенігами з південних районів тиверці розселилися серед карпатських хорватів в основному на території пізнішого Теребовельського князівства»[14].

Див. також

Примітки

ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
Енциклопедія українознавства / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк : вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000. — Т. 8. — С. 3196. — ISBN 966-7155-02-1.
Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
Тиверцы // Полный церковно-словянский словарь / сост. священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко. — Москва, 1993. — 1900. — С. 1112 (Прибавление). — ISBN 5-87301-068-4. (рос.)
Pavel Jozef Šafárik. Slowan: Star., s. 548, 992
Известия Академии наук (России). — 1853. — Т. II. — С. 32. (рос.)
«Повести временных лет» — Москва—Л., 1950. — Т. 1. — С. 14, 210. (рос.)
Богуславский, с. 490.
Тверская летопись // Полное собрание русских летописей. (рос.)
Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — 1906. — С. . (рос.)
Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (255 с.) ISBN 978-966-1530-80-4
ro:Tiverți
Вернадский Г. В. Образование Киевской Руси (839—878 гг.) — Глава VIII. (рос.)
Войтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine. // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 38—39.

Джерела

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Літопис Руський. — Київ : Дніпро, 1989. — 591 с. — ISBN 5-308-00052-2.
Синиця Є. В. Тиверці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 75. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Богуславский В. Словянская энциклопедия: Киевская Русь-Московия: Том 2. Олма Медиа Группа, 2001. — С. 490. — ISBN 978-5-224-02251-9. (рос.)
Тиверцы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — 1906. — Т. 33. (рос.)
Шафáрик П., Бодянский И.Славянские древности: Часть историческая. Том И, Книга III, издание Михаил Петрович Погодин. — Москва, 1838. — С. 17—18. (рос.)
Щуков Е. Словянская историческая энциклопедия. — Москва Советская энциклопедия, 1973. — Т. 14. — С. 213. (рос.)

Посилання

Тиверці // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1896. — 1000 екз.
Карта расселения народов Европы в IX веке. УНПК Орловский Государственный Технический Университет (рос.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ

[Тиверці-2] Енциклопедія українознавства / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк : вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000. — Т. 8. — С. 3196. — ISBN 966-7155-02-1.

[3] Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.

[Тиверцы-4] Тиверцы // Полный церковно-словянский словарь / сост. священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко. — Москва, 1993. — 1900. — С. 1112 (Прибавление). — ISBN 5-87301-068-4. (рос.)

[Шафарик-5] Pavel Jozef Šafárik. Slowan: Star., s. 548, 992

[Известия-6] Известия Академии наук (России). — 1853. — Т. II. — С. 32. (рос.)

[7] «Повести временных лет» — Москва—Л., 1950. — Т. 1. — С. 14, 210. (рос.)

[Олма-8] Богуславский, с. 490.

[9] Тверская летопись // Полное собрание русских летописей. (рос.)

[10] Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — 1906. — С. . (рос.)

[11] Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (255 с.) ISBN 978-966-1530-80-4

[12] ro:Tiverți

[13] Вернадский Г. В. Образование Киевской Руси (839—878 гг.) — Глава VIII. (рос.)

[14] Войтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine. // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 38—39.