Тиктор Іван Микитович
Іва́н Мики́тович Ти́ктор (6 липня 1896, с. Красне, нині смт. Красне, Красненська селищна громада, Золочівський район, Львівська область — 26 серпня 1982, м. Оттава, Канада) — громадський і політичний діяч, старшина УCC та УГА, відомий український видавець і редактор. Власник найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну Галичини «Українська Преса» до 1939 року.
| Іван Микитович Тиктор | |
|---|---|
 | |
| Народження |
6 липня 1896 с. Красне (тепер Красненська селищна громада, Золочівський район, Львівська область) |
| Смерть |
26 серпня 1982 (86 років) Оттава, .svg.png.webp){kind=small} Канада |
| Країна |
 ЗУНР |
| Приналежність |
 УСС,  УГА |
| Звання |
 Підхорунжий (фельдфебель),четар УГА |
| Війни / битви |
Перша світова війна Польсько-українська війна (1918—1919) Радянсько-українська війна |
Біографічні дані
Народився у заможній сім'ї, навчався у гімназіях Львова і Рогатина, студіював торговельні науки в Тайному українському університеті у Львові, вступив на правничий факультет Львівського університету.
Учасник Першої світової війни, польсько-української (1918–1919) та російсько-української (1919–1920) воєн, доброволець легіону Українських Січових Стрільців, служив у ранзі підхорунжого. Як четар УГА вступив до підпільної Української Військової Організації.
Іван Тиктор — видавець
Власник до 1939 року найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну Галичини «Українська Преса», який видавничою діяльністю спричинився до масового поширення преси і книжок на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині. Як приватний видавець і звеличник книжки перший увів в українську пресу західний принцип, що преса — це не продукт добродійності, чи харитативна та сутосуспільницька праця, а сполучення культури з купецтвом, яке мусить самооплачуватися.
Заснував у 1923 популярний ілюстрований щоденник «Новий час»; з часом добавив ряд часописів: «Наш Прапор», «Народна справа», «Комар», «Дзвіночок» з бібліотекою «Ранок», «Наш лемко». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «Історія української культури» (1936—1937 у Львові), «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамках «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки.
Видавнича діяльність на еміграції
Після розгромлення його підприємства за часів радянської окупації у 1939 очолював у Кракові релігійне видавництво «Нове життя», а в роках 1941–1943 — видавництво «Волинь» у Рівному (в ті роки у видавництві працював Улас Самчук).
З 1948 — в Канаді у місті Вінніпеґ, де заснував «Клюб приятелів української книжки», і перевидав у 1948–1954 свої найбільші довоєнні видання із доповненнями про новіші часи та близько 40 книжок красного письменства.
Заслуги
Заслуги Івана Тиктора великі: створення видань, які своєчасно приносили користь суспільству і стали тривкими надбаннями культури; введення періодичного друкованого слова в українське село; і, поставлення уперше газетного видавництва на купецькій базі, зберігаючи усі свої часописи у національно-громадському патріотичному дусі.
Вшанування пам'яті
- На його честь названо 63 курінь УПЮ імені Івана Тиктора.
- 1993 року вулицю Орловську у Львові перейменовано на вулиця Івана Тиктора[1][2].
- У смт Красне, Буського району Львівської області на честь Івана Тиктора названа вулиця.
- 27 грудня 2016 року у Львові на вшанування 120-ліття з дня народження Івана Тиктора на фасаді будинку, що на розі вулиці Тиктора та проспекту Свободи за ініціативи кафедри медіакомунікацій Української академії друкарства в межах проекту «Іван Тиктор: великий видавець, видатний українець»[3] було встановлено інформаційну таблицю[4].
Примітки
- Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ—ХХ століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 63. — ISBN 966-603-115-9.
- Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 129. — ISBN 978-617-629-077-3.
- Символічне повернення Івана Тиктора на львівські вулиці. uad.lviv.ua. Українська академія друкарства. Процитовано 13 вересня 2020.
- Литвак Г. (19 червня 2018). Львівський маршрут медіамагната Івана Тиктора. zbruc.eu. Збруч. Процитовано 13 вересня 2020.
Література
- Науменко К. Є. Тиктор Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 78. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Якимович Б. З. Видавець Іван Тиктор: життєвий шлях і громадська діяльність // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів: Інститут Українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 1997. — Вип. 3/4 — С. 337—354.
- Видання Івана Тиктора та концерну «Українська преса»: Бібліогр. покажч. (1923—1977) / уклад.: В. Г. Денисюк; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. — Л., 2000. — 368 c.
- Тернопільський Юрій Л. Українська преса з перспективи 150-ліття, Спілка українських журналістів Америки. — Джерсі-Сіті, 1974.
- Видання Івана Тиктора та концерну «Українська Преса»: Бібліографічний покажчик (1923—1977) / НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника; [уклад. В. Г. Денисюк]. — Львів, 2000. — 369 с.
- Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. — Львів, 1996. — Вип. ІІІ. — 424 с. — ISBN 5-7702-1245-4
- Зелінська Н. Іван Тиктор: талан і талант (текст): моногр. / Н. Зелінська, Л. Сніцарчук, Е. Огар, Н. Благовірна та ін. — Львів: Укр. акад. друкарства, 2007. — 240 с. — ISBN 978-966-322-092-5
- Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. — Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
- Яворівський Є. 30-ліття видавничої діяльності Івана Тиктора, 1923—1953 / Є. Яворівський. — Вінніпег, 1953. — 19 с.