Трепов Олександр Федорович

Олександр Федорович Трепов (рос. Трепов Олександр Федорович, 18 вересня [30 вересня] 1862, Київ — 10 листопада 1928, Ніцца) — державний діяч Російської імперії, міністр шляхів сполучення, голова Ради міністрів (10 листопада (23 листопада) 1916) — 27 грудня 1916 (9 січня 1917).

Трепов Олександр Федорович
рос. Александр Фёдорович Трепов
Народився 30 вересня 1862(1862-09-30)[1]
Київ, Російська імперія
Помер 10 листопада 1928(1928-11-10)[1] (66 років)
Ніцца
Поховання Російський цвинтар Кокад
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність політик, міністр, державний діяч
Alma mater Пажеський корпус
Знання мов російська[2]
Посада голова Уряду Російської Федерації і member of the State Council of the Russian Empired
Рід Треповиd
Батько Трепов Федір Федорович (старший)d
Мати Q108828198?
Брати, сестри Трепов Дмитро Федорович
Нагороди

Біографія
О. Ф. Трепов
Могила Олександра Трепова на Російському кладовищі в Ніцці

Син генерал-ад'ютанта Ф. Ф. Трепова. Мав двох старших братів — Федора, згодом генерал-губернатора волинського, київського і подільського; і Дмитра, згодом петербурзького генерал-губернатора і палацового коменданта.

Виховувався в Пажеському корпусі, по закінченні якого вступив на військову службу в лейб-гвардії Єгерський полк. У 1889 році вийшов у запас і поступив на службу в Міністерство внутрішніх справ на посаді чиновника для особливих доручень.

Володів 2922 десятинами землі у Переяславському повіті; ще 202 десятини в тому ж повіті числилися за його дружиною. У 1892 році був обраний переяславським повітовим предводителем дворянства; залишався на цій посаді до 1896 року.

В 1896 році був зарахований до Державної канцелярії. Обіймав посади камергера Двору (з 1900), єгермейстера Двору (з 1905). У 1906 був призначений сенатором Першого департаменту Сенату. 1 січня 1914 року призначений членом Державної ради. З серпня 1915 року — член Особливої наради з оборони.

30 жовтня 1915 року очолив Міністерство шляхів сполучення. Особливу увагу приділяв організації військових перевезень, у зв'язку світовою війною, яка тривала у цей час. При ньому прискорилося будівництво Мурманської залізниці, а також була перекладена на широку колію гілка Вологда — Архангельськ. У зв'язку з розвитком автомобільного транспорту заснував у складі міністерства Управління шосейних доріг.

10 листопада 1916 року призначений головою Ради міністрів з залишенням на посаді міністра шляхів сполучення. На посту глави уряду намагався домогтися у Миколи II відставки міністра внутрішніх справ Олександра Протопопова. В іншому зарекомендував себе як лояльний по відношенню до імператора консерватор; неодноразово характеризувався як «реакціонер». 27 грудня 1916 року був знятий з обох міністерських посад.

Після Жовтневої революції заарештовувався ЧК, став одним з лідерів Білого руху[3]. З осені 1918 по січень 1919 року очолював в Гельсінгфорсі Особливий комітет у справах росіян у Фінляндії. Потім емігрував у Францію.

У 1920-х був одним з керівників російської монархічної еміграції. У 1921 році був рекомендований для участі у Російському Закордонному Церковному Соборі в Сремських Карловцях (Югославія)[4].

16 лютого 1921 року був допитаний як свідок слідчим в особливо важливих справах Омського окружного суду в Парижі «з питання про дії московських монархічних груп, що мали на меті порятунок життя Государя Імператора та Царської Сім'ї».

Помер 10 листопада 1928 в Ніцці, похований на Російському кладовищі Кокад.

Нагороди
  • Командор ордена Почесного Легіону (1916)

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. В New York Times Current History, vol. 17 (Oct-Dec 1918) было ошибочно указано, что Трепов был убит в России (p. XI).
  4. ГАРФ. Ф. 6343. Оп. 1. Д. 1. Протоколы Русского Зарубежного Церковного Собора (1921 г.).

Література
  • Глинка, Я. В. Одиннадцать лет в Государственной Думе. 1906—1917. Дневник и воспоминания. М., 2001.
  • Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. М., 1997.
  • Dallin, A. Russian Diplomacy and Eastern Europe, 1914—1917.
  • Julicher, P. Renegades, Rebels and Rogues Under the Tzars. McFarland & Company, 2003. ISBN 978-0-7864-1612-7

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.