Трихомоноз

Трихомоноз  (також — трихомоніаз) — запальне захворювання органів сечостатевої системи, яке спричинює вагінальна трихомонада (Trichomonas vaginalis).

Трихомоноз/Трихомоніаз
Епідеміологічний ланцюг зараження на трихомоноз
Епідеміологічний ланцюг зараження на трихомоноз
Спеціальність дерматологія, гінекологія і урологія
Причини Трихомонада вагінальна
Препарати тенонітрозол[1], карнідазолd[2] і Секнідазол
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 1A92
МКХ-10 A59
DiseasesDB 13334
eMedicine med/2308 emerg/613
MeSH D014246
 Trichomoniasis у Вікісховищі

В Україні, за даними МОЗ, щорічно реєструється близько 400 тисяч нових випадків цих хвороб у такому порядку: сифілісу, гонореї, хламідіозу, герпесу, сечостатевого мікоплазмозу, генітального кандидозу і трихомоніазу[3].

Збудник захворювання передається статевим шляхом. Вагінальні трихомонади нестійкі до впливу різних чинників навколишнього середовища і під їх впливом швидко гинуть, але при порушенні санітарно-гігієнічного режиму можливе нестатеве зараження. Таким шляхом хвора мати може заразити дитину.

Хворіють чоловіки і жінки, хоча у чоловіків трихомоноз перебігає, як правило, непомітно. Запалення сечовидільного каналу, що зумовлені трихомонадою, може супроводжуватися лише незначними слизистими виділеннями, що не викликають неспокою. Залишаючись практично здоровим, чоловік, не підозрюючи про хворобу, може не лікуватися і служить постійним джерелом зараження. Нелікований трихомоноз може привести до поширення запалення на придатки яєчок, унаслідок якого часто виникає безпліддя; можливий перехід хвороби в хронічну форму, що важко піддається лікуванню. У жінок найчастіше уражається піхва. Захворювання проявляється виділеннями білій, що нерідко мають неприємний запах; відчувається свербіння і паління в піхві і в ділянці вульви. При зниженні опірності організму, а також під час менструації запалення може поширитися на матку та її придатки. При виявленні трихомоноза у жінки лікуватися слід обом статевим партнерам.

Труднощі лікування венеричних захворювань та інших хвороб, що передаються статевим шляхом, дуже часто пов'язані з одночасним невиявленим та невилікуваним трихомоніазом, збудник якого здатний захопити всередину інші, менші за розміром, мікроорганізми, чим унеможливлює дію на них антибактерійних чи противірусних препаратів. У свою чергу, діагностика і лікування трихомоніазу в окремих випадках може представляти значні труднощі.

Діагностика

Дуже часто використовують світлову мікроскопію. Для виявлення трихомонад, виділення з статевих органів беруть петлею, наносять на предметне скло, накривають покривним склом і відразу розглядають під мікроскопом. Живі трихомонади енергійно рухаються, мають характерну грушоподібну форму і чотири джгутики. Якщо в мазках виявляють трихомонади, а клінічні прояви захворювання відсутні, говорять про носійство трихомонад, частота якого у жінок коливається від 10 до 35 %, а у чоловіків — від 2 до 16 %. Діагностування трихомоніазу часто дуже утруднене на фоні клітин епітелію. Серед особливостей трихомонад слід відзначити їх здатність маскуватись під епітеліальні клітини, що іноді обманює навіть досвідчених лаборантів та скеровує лікаря по хибному лікувальному шляху. Дуже важко діагностувати атипові форми трихомоніазу, адже тоді трихомонади майже не рухаються, і в них відсутні рухливі джгутики.

Про наявність трихомоніазу може непрямо свідчити спермограма. Спермограма у хворого на трихомоніаз показує велику кількість мертвих сперматозоїдів, оскільки рідина з простати, що заражена трихомонадами, змішується з спермою, унеможливлює життєдіяльність сперматозоїдів. Треба пам'ятати, що є також й інші хвороби, які призводять до загибелі сперматозоїдів.

Лікування

Лікування трихомоноза тривале; невчасне самовільне припинення лікування (при зникненні проявів хвороби) нерідко приводить до рецидиву і появи трихомонад, стійких до застосованих лікарських препаратів. Для лікування використовують секнідазол, якій дуже часто застосовують разом з азитроміцином та флуконазолом з метою комплексного лікування хвороб, що передаються статевим шляхом. На сьогодні менш ефективними є метронідазол, тинідазол, орнідазол, німоразол. Ці препарати при прийомі всередину діють на всі вогнища трихомонадной інфекції. Тривалість лікування, графік прийому препаратів визначає лише лікар. В період лікування необхідно особливо суворо дотримувати правил особистої гігієни; слід щодня міняти білизну, пропрасовувати її гарячою праскою, приймати гігієнічний душ, ретельно обмиваючи тіло; необхідна статева стриманість. Після лікування слід протягом 2-3 місяців періодично відвідувати лікаря для контрольного обстеження (жінки — після менструації). За необхідності, особливо при тривалому перебігу інфекції, проводять імунотерапію.[джерело?] Для захисту печінки від негативного впливу антитрихомонадних препаратів використовують гепатопротектори.

Див. також

Примітки
  1. Inxight: Drugs Database
  2. Inxight: Drugs Database
  3. ДУ «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України». Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). 2017 Архівовано 1 серпня 2017 у Wayback Machine.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.