Тухля (Україна)

Перша версія походження назви села Тухля — від смороду трупів, що розповсюджувався з вузької ущелини, де було знищене монголо-татарське військо.

Друга версія походження назви Тухля. Одного разу проходивив через цю місцевість чоловік, і, втомшись, вирішив відпочити. Він вирішив не йти далі, бо йому тут дуже сподобалось. З часом прийшли інші люди, й виникло поселення. Після цього прийшли чиновники від правителя та натрапили на хату першого поселенця, бо вона стояла якраз біля дороги. Зайшли до нього й питають: «Як село називається?». Чоловік відповідає, що не знає і розказує, що він йшов повз нього, охляв та лишився жити тут. Чиновники, можливо, недочули, але записали Тухля (від слова «охлянути» — втомитися).

У другій половині 1880-х рр. через село було прокладено залізницю Стрий—Мукачеве. У селі є залізнична станція Тухля, через нього також проходить автодорога до смт Славське — відомого гірськолижного курорту. Завдяки тому, що сюди зручно добиратися (чи з боку Львова, чи із Закарпаття), в селі швидко розвивається зелений туризм. Звідси зручно підніматися на довколишні гори, зокрема на східну частину хребта Зелем'янки (з північного кінця села), гору Кіндрат (1158 м, вершина широка, безліса) або гори Солиган (941 м), Яровище (909 м), Маківку (958 м) чи Клива (1072 м.).

Тухля тісно пов'язана з життям і творчістю Івана Франка. Село стало відоме тим, що його описав Іван Франко у своїй повісті «Захар Беркут». У Тухлі є криниця Івана Франка, пам'ятник письменнику, а також церква, розписана Корнилом Устияновичем. Гірська місцевість навколо села є місцем історичних подій, які описані у творі Івана Франка «Захар Беркут». На південній околиці села, за річкою Опір, на горі Захар Беркут (964 м) височить статуя Захара Беркута — саме там, де за народними переказами, і поховано цю історичну постать. У селі є камінь, начебто саме той, яким перекривали гірський потік, що згубив татар. На ньому викарбувано пам'ятний напис. Варто відвідати ущелину, про яку писав Франко — «місце було надзвичайне, дике».

	Стародавнє село Тухля — се була велика гірська оселя з двома чи трьома чималими присілками, всього коло півтора тисячі душ. Село й присілки лежали не там, де лежить теперішня Тухля, але геть вище серед гір, у просторій подовжній долині, що тепер поросла лісом і зоветься Запалою долиною.
— з повісті Івана Франка «Захар Беркут»

Село Тухля славне тим, що свого часу під час нашестя монголо-татар тут, в долині, були зупинені полчища татар. Тухольці — волелюбні герої твору великого Каменяра — збагнули святу істину: в єдності сила народу, тому вони і перемагають. Іван Франко у повісті «Захар Беркут» опирається на історичні факти, називає імена ватажків монголо-татар, та ще одним джерелом написання повісті став багатий карпатський фольклор. Зокрема, факт потоплення в Карпатах монголів в історії не відомий. Але народ опоетизовував «славні діла славних прадідів». Іван Франко використовує народний переказ про Сторожа — величезного кам'яного стовпа, що звисав над тухольською долиною. Цар велетнів, цей «святий» камінь, що знаходився на схилі хребта Зелемінь, є своєрідним уособленням життя — ворогом богині смерті Морани. Тухольці цим каменем завалили вхід у долину і тим самим перекрили течію Опору. Води річки в місці впадіння Головчанки постійно прибували, а діватися не мали куди. Орда схаменулася і почала втікати у сторону теперішнього села Либохора, та було пізно. Стихія зробила своє. Населення не дало собі ради із захороненням ворога, ще багато днів у повітрі витав запах мертвого тіла. Від того й пішла назва села Тухля. Ще й тепер можна оглянути котловину з «Кам'яною бабою», урочище Облаз, де за народними переказами, була перегороджена ріка Опір, що затопила монголів. На основі повісті знято фільм «Захар Беркут».

У Тухлі бував ватажок опришків Олекса Довбуш. Очевидно, через Тухлю його шлях лежав з Гуцульщини на Турку, Борислав, Дрогобич.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1812 осіб, з яких 907 чоловіків та 905 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1752 особи.[2]

Існує версія, яку розповідають місцеві жителі. Нібито в давнину йшов крізь цю місцину чоловік, йшов довго, стомився дуже і зупинився тут перепочити. А коли відпочив, то вже й нікуди не схотів уходити — дуже сподобалося йому це місце. З часом до нього пристали й інші люди, так і виникло поселення. І от незабаром прийшли сюди від правителя, що тоді володарював цими землями, чиновники, що переписували володіння господаря. І з самого початку натрапили на хату першого поселенця, бо стояла вона якраз біля дороги, зайшли до нього і питають: «Як село називається?» Чоловік відповідає: «Та ніяк не називається. Я йшов повз, ту охляв та лишився жити». Чиновники чи то недочули, чи помилилися, чи то навмисне так і записали — Тухля («охлянути» — «втомитися», «знесилити»).

На станції Тухля зупиняються регіональні та приміські поїзди.

• Кремінь — ландшафтний заказник місцевого значення.
• Криниця І. Франка — гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення.
• Кремінь — заповідне урочище (лісове) місцевого значення.
• Тухлянське — заповідне урочище (лісове) місцевого значення.
• Кобилець — заповідне урочище (лісове) місцевого значення.

Справжня назва г. Путище. Народна, пішла від імені Захара Беркута, чия статуя височить на вершині — саме там, де за переказами, і поховано цю історичну постать. Висота гори — 835,5 м.

• Село Тухля // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Про село Тухля
• Погода в селі Тухля