Удавчик західний

Загальна довжина тіла з хвостом у самиць досягає 87 см, самці — 80 см. Хвіст дуже короткий — 4-6 см, тупо закруглений. Опукла голова не відмежована від тулуба, зверху вкрита численними дрібними щитками неправильної форми. Лоб й верхня поверхня морди зазвичай злегка опуклі. Очі звернені убік. Анальний щиток один, з боків його розташовані рудименти задніх кінцівок. Луска на більшій частині тулуба гладенька, а ближче до хвоста зі слідами реберець. Має 161–205 черевних щитків, підхвостових щитків, розташованих в 1 рядок, у самців — 25-36, у самиць — 15-28. Навколо середини тіла є 40-54 рядків луски.

Верхня сторона тіла коливається від темно-попелястого до жовтувато-коричневого. Уздовж спини розташовуються в 1-2 рядки бурі або чорні витягнуті поперек плями. Дрібні темні крапки проходять рядками з боків тулуба. Голова зверху одноколірна або з темними цяточками. Нижня сторона тіла, включно з нижньою поверхнею голови, світла з темними плямами. У молодих особин черево яскраво-рожеве.

Полюбляє відкриті сухі степи та напівпустелі. Дотримується глинястих й кам'янистих ґрунтів, рідше зустрічається на слабкозакріплених горбистих пісках, у виноградниках та садах, по долинах річок доходить до висоти 1500–1700 м над рівнем моря. Активна у сутінках та вночі. День проводить під каменями або в норах гризунів, добре заривається в м'який ґрунт. У денний час на поверхні західного удавчика можна зустріти тільки ранньою весною. В активний період линяє 1 раз у 1-2 місяці. Молоді особини линяють частіше. Харчується ящірками, гризунами й птахами.

Вихід після зимівлі відбувається в березні-квітні, активність триває до початку жовтня. Спочатку на поверхні з'являються самці, через 10-15 днів виходять самиці.

Це яйцеживородна змія. Парування повторюється кілька разів. Вагітність триває близько 5 місяців. У серпні-вересні самиця народжує 4-20 дитинчат довжиною 12-15 см.

Мешкає у північно-східній Африці, на півночі Аравійського півострова, у Малій Азії, Сирії, Ірані, Іраку, Палестині, на Балканському півострові, у південній Вірменії, східній Грузії, Азербайджані, кавказькій та передкавказьких частинах Російської Федерації.

• Eryx jaculus jaculus
• Eryx jaculus familiaris
• Eryx jaculus turcicus

• Jones, C. 2004. Zur Vermehrung eurasischer Sandboas: Eryx jaculus, Eryx miliaris und Eryx tataricus. Reptilia 9 (3): 35-39
• Machts, Tobias 2010. Die Amphibien und Reptilien der Peloponnes-Halbinsel. Draco 11 (42): 65-72
• Tokar, A.A. 1991. A revision of the subspecies structure of javelin sand boa, Eryx jaculus (Linnaeus, 1758) (Reptilia, Boidae). Herpetological Researches (1):18-41
• Словник-довідник із зоології. — К., 2002.