Українсько-більшовицьке протистояння на Донбасі

Протистояння ділитися на два періоди яких об'єднує метод ведення бойових дій так звана «Ешелонна війна» коли основні бої йшли вздовж залізничних магістралей метою яких було заняття і закріпленіе залізничної станції за собою.

14 листопада 1917 року в Військовому колі Всевеликого Війська Донського було прийнято пропозицію Української Центральної Ради Української Народної Республіки про спільну боротьбу з більшовиками, і було проголошено створення «Союзу південно-східних областей і України».[2]

Перший період почався з організації нечисленних Червоногвардійська загонів в Горлівсько-Щербинівському районі Луганську Краматорську. 16 листопада 1917 року в Нікітовці в зв'язку з приїздом емісара Раднаркому Г. І. Петровського пройшло нараді на якому були присутні Г. І. Петровський, Грузман, Харченко, Казимирчук, Острогорский, Дубовой, Стіжок та ін. На зборах обговорювалася підготовка збройних повстання в Донбасі метою якого було захоплення влади в регіоні і відправки вугілля і хліба в Росію що заборонила УНР.[3]

Виступаючи на мітингах в центральному Донбасі Петровський говорив:

 «на виступ Центральної Ради в Києві необхідно відповісти збройним опором».[4]

Після зборів в Нікітовці не зустрічаючи серйозного супротиву з боку частин Армії УНР більшовики зміцнили зв'язок з Юзовкой, Єнакієвим, Гришиним, Луганськом. На всіх телеграфних і телефонних станціях були поставлені контролери і червоногвардійці. На залізничних станціях посилили комендатури. Була посилена робота по ліквідації української та донськї розвідки.[5]

Після проголошення Третій Універсал Української Центральної Ради 20 листопада над будівлею Бахмутськой повітової управи був піднят український прапор.

На копальні Бахмутського повіту була надіслана офіційна постанова про підпорядкування тільки УЦР і виконання всіх її вимог, з розпуском на місцях рад і обрання на їх місцях «Радянських Спілок».

У відповідь на цю постанову райони підконтрольні більшовикам повідомили що в разі збройного виступу України проти робочих козаки будуть ліквідовані.[6]

В коаліції з українцями виступили російські партіїї РСДРП ПСР вони висловлювалися

«Самостійна Україна, звільнена від більшовиків, зуміє створити у себе тверду владу, оселити внутрішній порядок, а там, звичайно, приборкати більшовиків і в Росії.»

17 грудня 1917 року в Нікітовці пройшла конференція представників від 10 районних ревкомів всі прибулі були більшовиками не дивлячись на те що ревкоми були коаліційними, на зборах було створено ЦВРКД який кординував бойові операції більшовиків із захоплення влади в Донбасі. Главою ЦВРК був обраний українець Харечко Тарас командувач Червоногвардійська загонами Поновмарев Дем'ян.[7]

Після конференції більшовики зайняли станції Волноваха, Ясинувата, Микитівка, Горлівка, Краматорськ в українські частини були послані агітатори для їх розкладання. В кінці грудня шляхом агітації та збройним тиском були розпущені і роззброєні 24 Маріуполь, Бахмут 25, Луганськ 26 частина Слов'янськ 5, українських полків і 3-тя кавалерійська дивізія в Гришиному.

При підтримки прибулим з Росії червоногвардійських частин місцеві нечисленні рудничні червоногвардійці зайняли всі важливі залізничні станції і на населені пункти. Посли ліквідації військової загрози з боку України, місцеві більшовики почали бойові дії проти численних анархістких загонів. Не дивлячись на те що комунікації контролювали більшовики в більшості населених пунктів влада належала проукраїнським силам і загонам Вільного козацтва.

Розуміючи стратегічне положення Донбасу Антонов-Овсієнко направив головний удар саме в цей регіон бажаючи розірвати зв'язок між Доном і Укріаїною в своїй книзі «Записки про громадянську війну» він писав:

"Головний удар міг виходити тільки з боку Донбасу, так як лиш звідси можна було його належним чином підготувати ".

[8]

Причину поразки українських сил в Донбасі глава ЦВРКД пояснював так:

«Буржуазні прихвосні - есери і меншовики російські і українські - на цьому етапі виявилися затятими пацифістами і" вегетаріанцями ". Вони учиняли в ревкому перманентні мовні "повстання" проти громадянської війни, сприяючи тим самим організації контрреволюційних сил. »[9]

Після розгрому Каледіна Донбас сформувався як губернська одиниця в яку увійшли частини Бахмутського, Слов'яносербського, Маріупольського, Таганрозького повітів[10] на підконтрольних територіях за допомогою агітації і зброї почали витісняти проукраїнські сили які були у владі. Одним з небагатьох демократичних центрів яких не вдалося знищити більшовики ні зброєю ні агітацією була Юзівка, в якій міська дума не було ліквідовано а місто контролювала соціалістична міліція до приходу Армії УНР в квітні 1918.[11]

В січні і після підписання Бресткого миру і оголошення мобілізації населення ДКР, з безроботних більшовиків, бандитів формувалися красногвардяйські загони які відправлялися в Україну для підтримки окупаційних російських військ, котрі наступали на центральну Україну.

З 23 до 26 січня 1918 року спільно із загонами Марайова і Коцюбинського в штурмі Києва брали участь шахтарський загін на чолі з Дмитром Жлоби.

До самого кінця березня 1918 Донбас був тиловою базою більшовиків які вели бої проти України, в регіоні формувалися червоногвардійські загони і були створені бази постачання. Після розгрому Каледіна повсюдно в Донбасі почали ліквідуватися ревкоми і штаби червоної гвардії, ради переходили до мирного будівництва. Незважаючи на активну вербувальну програму центрштаба по вступу до Червоної гвардії більшість робітників і селян не стали червоноармійцями а зайняли вичікувальну позицію. Добровольцями в армію записувалися свідомі робітники які дотримувалися лівих поглядів, і безробітні які складали велику частину новобранців.[12]

У 1918 році населення Донбасу налічувало приблизно 5-6 мільйонів осіб. Більшовикам вдалася набрати лише 50 000 бійців.

У першій половині березня в Донбас прибули залишки 8-ї армії та її штаб, який був розформований, а майно і частково особовий склад перейшли до складу Червоної армії. Центроштаб поповнився першими офіцерами Геккером, Барановим, Круссером, Малаховським, Паніним та ін.[13]

Наближення фронту посилило приплив робітників в армію. В цей же час повсюдно есери і меншовики вели агітацію, переконуючи робітників не вступати в загони Червоної гвардії. Вони говорили що за австро-німецькими військами йде УЦР яка знищить диктатуру більшовиків і принесе процвітання робітникам.[14] Центроштаб проводив мобілізацію в Бахмутському, Маріупольському повіті в Таганрозькій і Донецьком окрузі, в Луганському районі Слов'яносербський і Старобільський повіт був свій штаб червоної гвардії і свій Раднарком.[15]

У зв'язку з погіршенням економічного становища і більшовицького масового грабежу в Донбасі почалися численні повстання місцевого населення проти влади перших. Найбільші були в Слов'янську, Костянтинівці, Юзівці, Маріуполі, Луганську. Активізувалися анархісти, що громили більшовицькі ревкоми і ради.

Казимирчук про протистояння в Донбасі висказувався так:

«Нам мати збройну сутичку з Центральною Радою не довелося, але довелося відкрити військові дії проти Донських козаків...»[16]

А робочі центрального донбасу які в більшості були росіянами або русифікованими на мітингах заявляли:

 «...потрібно тільки, щоб на Півночі перемогли наших кадетів, а тут з Каледіним і Радою ми впораємося самі»[17]

Загони які сформували в Донбасі відправляли на Україну де йшли запеклі бої між більшовиками і українською армією та її союзниками. В районі Одеси бився Маріупольський загін на чолі з Н. І. Клюєвим, сам командир загинув.[18] Загін сформований в Слов'янську який очолював В. С. Марапульцем брав участь в боях під Києвом.[19]

Три загони з Макіївки з Брестово-Богодухівського рудника чисельністю 600 бійців протягом 10 днів вели бої на підступах до Конотопа з 27 німецьким резервним корпусом у розв'язки Дубовязка.[20]

В районі Катеринослава з німцями бився 1-й Маріупоьскій загін під командуванням В. А. Варганова, озброєний 60 кулеметами і 8 гарматами. Маріупольці захопили ворожий броньовик, вибили противника з Брянського заводу. Не витримавши натиску противника Варганов відступив до Маріуполя в якому почалося антібольшевісткое повстання.[21] Також в Донбасі були створені численні інтернаціональні загони найманців.

У квітні 1918 року почалися бої за визволення Донбасу від більшовиків.