Покровськ
Покро́вськ (до 1934 — Гришине, у 1934–1938 — Постишеве, у 1938–1962 — Красноармійське, у 1962—2016 — Красноармійськ) — місто в Донецькій області, над річкою Гришинка, центр однойменного району. Населення — 63 тис. осіб.
| Покровськ | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
.JPG.webp) | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Покровський район | ||||||||
| Громада | Покровська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1875 | ||||||||
| Статус міста | з 1938 року | ||||||||
| Населення | ▼ 62 981 (01.01.2018)[1] | ||||||||
| Площа | 29,57 км² | ||||||||
| Густота населення | 2130 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 85300—85309 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6239 | ||||||||
| Координати | 48°16′51″ пн. ш. 37°10′46″ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 181 м | ||||||||
| Водойма | р. Гришинка, Балка Созонова | ||||||||
| Міста-побратими |  Зугдіді, Коломия | ||||||||
| День міста | Перша неділя вересня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Покровськ | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 53,8 км | ||||||||
| - залізницею | 66 км | ||||||||
| - автошляхами | 67 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 537 км | ||||||||
| - залізницею | 735 км | ||||||||
| - автошляхами | 626 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 85300, Донецька обл., м. Покровськ, пл. Шибанкова, 11 | ||||||||
| Вебсторінка | Покровська міськрада | ||||||||
| Міський голова | Требушкін Руслан Валерійович | ||||||||
|
| |||||||||
Населений пункт Покровськ розміщений у західній частині Донецької області, тому його називають «західними воротами Донбасу».
Географія
Покровськ лежить у помірних широтах на віддалі 180 км від моря, тому клімат тут помірно континентальний з недостатньою вологістю та засушливо-суховійними явищами. Середньорічна температура повітря становить +7,9 С, найтепліший місяць — липень, найхолодніший — січень, за рік понад 180 теплих днів. В південній частині міста бере початок Балка Созонова.
Історія
Російська імперія
Перша назва міста — Гришине, походить від назви найближчого великого села Гришине. Залізнична станція Гришине (Покровськ), що дала життя місту, будувалася на віддалі 6 верст від вищезгаданого села. За даними 1859 року, у казенному селі Гришине Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 3016 осіб (1523 чоловічої статі та 1493 — жіночої), налічувалося 435 дворових господарств, існували православна церква й поштова станція, відбувалися три ярмарки за рік[2].
Станом на 1886 рік, у колишньому державному селі, центрі Гришинської волості, мешкало 4135 осіб, налічувалося 411 дворових господарств, існували православна церква, школа, арештантський будинок, 2 винні склади, 6 крамни́ць і поштова станція, щороку відбувалися три ярмарки[3].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6633 осіб (3233 чоловічої статі та 3400 — жіночої), з яких 6450 — православної віри[4].
1908 року в селі мешкало 8038 осіб (3965 чоловічої статі та 4079 — жіночої), налічувалося 1227 дворових господарств[5].
Виникнення пристанційного селища Гришине пов'язане з будівництвом Катерининської залізниці. Згідно із офіційними даними, у 1875 році за рішенням Міністерства шляхів сполучення Росії у Гришинської сільської громади було придбано ділянку землі для будівництва залізничної станції. Частину із вказаних земель відвели під майбутнє локомотивне депо, будівництво якого розпочалося 1881 року. Це було основне депо на 4 стійла[6].
Одночасно, у 1881—1882 роках почали будувати інші об'єкти станції Гришине, у тому числі будівлю вокзалу (станом на 1917 рік — загальною площею 200 квадратних сажнів[7]). 1883 року, коли на східній ділянці Катерининської залізниці розпочався тимчасовий товарний і пасажирський рух, вокзальна будівля станції Гришине була готова до експлуатації. У 1884 році був відкритий регулярний вантажний і пасажирський рух Катерининською залізницею[6].
На вокзалі було обладнано зал очікування 3-го класу, буфет, поштову (пізніше — поштово-телеграфну) контору. Згодом з'явилося й фотоательє. Садочки й клумби на привокзальній площі надавали Гришинському вокзалу естетичний вигляд. В перші роки експлуатації Катерининської залізниці пасажирообіг останньої був невеликим — вистачало 1 пари поштових потягів на добу. Але згодом кількість пасажирських потягів поступово зросла, і станом на 1916—1917 роки на головному ході Катерининської залізниці їх було вже до 6 на добу. З травня 1917 року розпочався регулярний рух пасажирських потягів на Добропілля й Рутченкове. Це було однією із причин, чому вокзал станції Гришине декілька разів добудовувався. Станом на 1914 рік, по станції Гришине було продано 75,6 тис. пасажирських квитків, видано майже 4,3 тис. багажних квитанцій[6][7][8][9][10].
З розвитком залізниці, розросталася станція Гришине, з'являлися нові підприємства, зокрема, почалася розробка покладів корисних копалин. З перших років існування залізниці, по станції Гришине відвантажували вугілля. Останнє у 1880-х роках XIX століття на станцію гужем вивозили з-під Новоекономічного (Новоекономічна копальня О. М. Жуковського, Гришинська копальня Південно-Руського Дніпровського металургійного товариства), Жовтої (Божедарівська копальня В. І. Бахірева) тощо. У 1899 році 1710 вагонів вугілля (по 600 пудів кожний) відвантажили по Гришино з Преображенського рудника В. Н. Файнштейна, який знаходився в районі Лисої гори, нині — територія селища міського типу Шевченко[6][11][12][13].
Відкриття великих кам'яновугільних рудників в зоні тяжіння до станції Гришине на початку ХХ століття призвело до поступового зростання вантажообігу станції. У 1909 році Гришине відправило 4,4 млн пудів, а прийняла — 1,4 млн пудів різних вантажів. Будівництво рейкових під'їзних колій, а після — нових протяжних залізниць загального користування в Гришинському вугленосному районі призвело до різкого збільшення вантажообігу станції Гришине. У 1913 році відправлення і прибуття вантажів по станції Гришине складало 7,8 млн пудів (з них 5,2 млн пудів — вугілля) і 1,8 млн пудів, відповідно. Вже у 1914 році чисельність населення у торгівельному селищі станції Гришине складала 4,5 тис. осіб. Вантажообіг станції склав 16,7 млн пудів, з них 8,3 млн пудів — відправлення, 6,9 млн пудів — прибуття, 1,5 млн пудів — перевантаження. І врешті-решт, станом на 1917 рік станція Гришине відправляла більше 10 тис. вагонів вугілля щорічно, приймаючі лише для рудників 1,5 тис. вагонів різних вантажів. У самому селищі працювали пивоварний завод, 4 парових млини, банк, храм, бібліотека тощо. Чисельність населення у пристанційному селищі зросла до 6 тис. осіб, — з'явилися передумови для надання Гришино статусу міста[7][8][14][15][16].
Визвольні змагання 1917—1922
Лютневий переворот у районі відбувся через 3–4 дні після падіння царської влади. До революції в районі діяла підпільна організація есерів, які першими й виступили на мітингу в самому місті. Були створені громадські комітети, до складу яких увійшли переважно власники й заможні селяни.[17] До Гришинського міського громадського комітету були обрані: 6 власників, 1 службовець, 3 залізничники, один лікар та два машиністи. Перший склад громадських комітетів району очолювали есери. Більшовицької організації до самого Жовтневого перевороту в місті не існувало.
6 березня обрано Раду робітничих депутатів, у якій переважали меншовики та есери. Незабаром при раді була створена селянська сесія.[18]
Так, під час відзначення 1 травня 1917 року, коли робітники Західно-Донецького і двох сусідніх руднів зійшлися на спільний страйк, робітники Лисогірської копальні, підтримуючи есерів і меншовиків, стали викрикувати «Геть більшовиків» і почали розходитися з мітингу. На загальноміському мітингу колаборанти-провокатори Мідне та Біленький також спробували виступити, але, заледве непобиті, були арештовані при спробі сховатися, і тільки після переговорів, за наказом начальника поліції, есера Давидова, їх було звільнено.[19]
До часу Жовтневого перевороту становище в місті значно змінилося. Тривала війна, зростання цін, відмова промисловців підвищити заробітну плату і розповіді про жахи війни солдатів фронтовиків, що поверталися з фронту, усе це змінило ставлення містян до Тимчасового уряду, есерів і меншовиків. Була проведена масштабна агітаційна пропаганда більшовиків.
У дні Жовтневого перевороту в місті була здійснена спроба створення районного військово-революційного комітету. Частина залізничників організувала свій транспортний «ревком», до якого входили Шнібель, Кондратенко, Череватенко, І Сурін, Н. Боровий. Дещо пізніше промисловці й залізнична адміністрація міста відповіли спротивом Жовтневому перевороту.[20] Рада представників російсько-більшовицьких окупантів спробувала встановити тотальний контроль над виробництвом міста, на транспорті також були створений технічні контрольні комісії, до установ були приставлені, так звані, озброєні комісари.
У грудні 1917 року — січні 1918 року була проведена організація Червоної гвардії та роззброєння 3-ї кавалерійської дивізії, окремі частини якої перебували в околицях міста. Роззброєнням керував С. А. Хилько, який діяв за дорученням Центрального революційного комітету Донбасу[21] Так звана Червона гвардія міста за неперевіреними джерелами місцевих комуністів налічувала 1000 осіб.[22].
Навесні 1918 року, у зв'язку з наближенням до Донбасу військ і частин Армії УНР місцеві громадяни, поміщики й багаті селяни стали чинити активний опір озброєним загонам більшовиків. Під приводом оборони Гришиного від наступу частин Армії УНР, у місті створили додаткові окупаційні загони Червоної армії. За розпорядженням ревкому поблизу села Сергіївка, за містом Гришине рили окопи. Для проведення цієї роботи ревком під загрозою розстрілу мобілізував усе населення від 18 до 45 років. Після недовгої перестрілки, загони Червоної гвардії відступили з міста, і 21 квітня місто було зайняте спільними силами Четверного союзу. У місті була створена Волосна земська управа. Для виконання норм реквізиції та її прискорення німці, за прикладом більшовиків, почали брати заручників[23]. Профспілки гірників і залізничників були заборонені, вони пішли у підпілля. Керівництво профспілковими організаціями взяв на себе Горнотруд. У нелегальних правліннях союзу працювали Яковенко, Печериця, Стебні, Казаков. Головним завданням була робота з підготовки загального страйку. У серпні 1918 року залізничники Гришиного приєдналися до загального страйку. Був організований так званий, маріонетковий страйковий комітет з Бакакіна, Стрельцова і Говора. У день початку страйку робітники транспорту розбіглися навколишніми хуторами, селами й полями, аби їх силою не вивели на роботу. За документально невстановленими даними, німці та залізнична адміністрація почали застосовувати репресивні заходи: закривали кооператив, обмежували доступ до питної води, почали виселяти з квартир[24].
У листопаді німці почали спішно евакуюватися. Коли в зв'язку з відходом німців відбулося падіння гетьманату, на ст. Гришине з'явилися
перші збройні загони УНР, які організували охорону залізниці. Командири цих загонів оголосили, що вони є представниками влади України в місті. У середині листопада начальник української частини, сотник Гудвило, отримав директиву від свого командування роззброїти колаборантську Гришинську варту, але у нього для цього забрало сил. Тоді Гудвило звернувся до більшовиків з проханням допомогти роззброїти варту що і було зроблено 19 листопада 1918 року. Участь у роззброєнні брали селяни з сіл Криворіжжя, Сергіївки, Святогорівки, і робітники Добропільських копалень. Під час роззброєння був убитий урядник Царевський[25].
Після роззброєння варти населення міста взялося до виборів ради. Для підтримання копалень, районний ревком наклав контрибуцію на «куркулів», чиї харчі розподіляли по копальневих базах для харчування робітників. Відповіддю на контрибуцію став розвиток повстанського руху в околицях міста. Для боротьби з повстанством, у місті були створені каральні загони так званої самооборони, які за рішенням Гришинського військового комісаріату влилися до регулярних окупаційних військ Червоної армії. Частину загонів зарахували до 75-го окупаційного радянського полку, а більша частина загонів влилася до війська Нестора Махна.
Регулярні окупаційні червоні загони не могли впоратися з махновських рухом у Гришинському районі, упродовж декількох місяців вони сіяли абсолютне безвладдя, осередком якого стало Гришине. У березні — квітні 1919 р. до Гришинського району на боротьбу з українськими повстанцями були відряджені гнітючі регулярні частини російських червоних окупантів з броньовиком.
5 травня 1919 року, через втечу червоних окупаційних частин із фронту, місто було зайняте так званою Добровольчою (білою) російською окупаційною армією. У Гришині був створений каральний загін Малиновського, який продовжив більшовицько-російську практику розстрілів і повішень на телеграфних стовпах.[26]
УРСР
Переживши Першу світову війну та Громадянську війну в Росії, станція Гришине під час радянської окупації розпочала відновлюватися, до 1925 року почали працювати: паровозне депо, цегельний завод, 6 шахт Гришинського рудоуправління. Змінилася назва станції — спершу на Постишеве, а 1938 року, разом із присвоєнням статусу міста, отримало назву Красноармійське.
Німецько-радянська війна
У роки Другої світової війни понад 1000 жителів були знищені німецькими окупантами, 4788 краян загинули на фронтах, кількість знищених людей радянськими окупантами замовчується.
Післявоєнний період
30 грудня 1962 року місто Красноармійське перейменоване на Красноармійськ і віднесене до міст обласного підпорядкування[27].
На початку 1970-х років побудовані місцеві: молокозавод, м'ясокомбінат, почалося спорудження шахти «Красноармійська-Західна № 1». Проведено технічне переозброєння залізничного вузла. 1970 року місто було газифіковане.
Незалежна Україна
12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України № 1353-VIII Красноармійськ перейменовано на Покровськ[28].
3 березня 2022 року російські війська обстріляли місто новітніми керованими касетними реактивними снарядами РСЗВ «Торнадо-С».[29]
Населення
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1923 | 8203 | — |
| 1926 | 11 335 | +38.2% |
| 1939 | 29 617 | +161.3% |
| 1959 | 47 974 | +62.0% |
| 1970 | 55 044 | +14.7% |
| 1979 | 59 864 | +8.8% |
| 1989 | 72 859 | +21.7% |
| 2001 | 69 154 | −5.1% |
| 2014 | 64 533 | −6.7% |
| [30] | ||
За даними перепису 2001 року населення міста становило 68740 осіб, із них 39,39 % зазначили рідною мову українську, 59,84 % — російську, 0,18 % — вірменську, 0,10 % — білоруську, 0,03 % — молдовську, 0,02 % — циганську, 0,01 % — грецьку та німецьку, а також польську, болгарську, гагаузьку, угорську, словацьку та єврейську мови[31].
Національний склад населення за переписом 2001 року
| чисельність | частка, % | |
| українці | 62 158 | 75,0 |
| росіяни | 18 299 | 22,1 |
| білоруси | 558 | 0,7 |
| вірмени | 307 | 0,4 |
| азербайджанці | 215 | 0,3 |
Мікрорайони міста
- Мікрорайон «Шахтарський»
- Мікрорайон «Південний»
- Мікрорайон «Сонячний»
- Мікрорайон «Лазурний»
- Мікрорайон «Гірняк»
Економіка
Нині Покровськ — велике промислове місто, на його території працює 20 підприємств шести основних галузей промисловості.
Старий центр вугільних шахт Донецького басейну (з 1884 року). У місті працюють флагмани вугільної промисловості України — шахта «Краснолиманська» та ПАТ Шахтоуправління «Покровське») (видобуток вугілля в 2005 році — 6 241 тис. тонн).
Крім того, розвинена індустрія будівельних матеріалів й обслуговування залізниці.
5 заводів машинобудівної галузі (у тому числі, випуск електродвигунів), два підприємства з виробництва будматеріалів (вогнетриви, динасовий завод), швацька фабрика, хлібозавод, м'ясокомбінат, молокозавод, харчова фабрика.
У місті триває будівництво житла, об'єктів культурного та спортивного призначення. 1999 — Красноармійськ (нині — Покровськ) визнано територією пріоритетного розвитку.
У промисловості працює більш як 50 % від загальної кількості зайнятих в народному господарстві, на транспорті — близько 20 %.
- Динасовий завод (вул. Шмідта)
- Вагонне депо (вул. Шмідта)
- ДВАТ «ШСУ № 3» (вул. Добропільська)
- ВАТ «Автобаза» Укрбуд (вул. Захисників України)
- Бізнес-центр ТОВ «Красноармійський електромеханічний завод» (мікрорайон «Південний»)
Обсяг промислового виробництва — 797 млн гривень (на 1 жителя — 9 781 грн). Індекс промислового виробництва — 102,8 % у 2003 році відповідно до 1990 року.
Викиди шкідливих речовин у 2003 році в повітря від джерел забруднення міста — 39,3 тис. тонн. Місто є також центром значного сільськогосподарського району.
Транспорт
Територією міста проходить автошлях М04E50.
У місті розташована однойменна вузлова залізнична станція на перетині ліній Дніпро — Ясинувата та Лозова — Рутченкове.
Екологія
Викиди забруднюючих речовин у атмосферу станціонарними та пересувними джерелами забруднення (тис. т)[32]
| 2000 | 26.6 |
|---|---|
| 2010 | 36.9 |
| 2011 | 44.2 |
| 2012 | 35.7 |
| 2016 | 68.1 |
Фінанси
Дохід бюджету міста в 2004 році склав 34 409,8 тис. гривень, з них перераховано до державного бюджету України 9 628,1 тис. гривень. Бюджет міста в 1976 році — 11 100 тис. карбованців, у тому числі на охорону здоров'я — 5 тис. 500 карбованців, на культуру й освіту — 4 200 тис. карбованців, на впорядкування та житлово-комунальні господарства — 1 000 тис. карбованців.
Експорт товарів у 2003 році — 62,6 млн доларів США. Прямі іноземні інвестиції на 2003 рік — 3,7 млн доларів США. Обсяг вироблених послуг у 2003 році — 72,2 млн гривень. Коефіцієнт безробіття — 3,3 %. Середньомісячна зарплата у 2003 році — 868 гривень.
Культура та освіта
- Клуб імені Щербака (вул. Свободи)
- Центральна міська бібліотека імені Т. Г. Шевченка (вул. Європейська)
- КПСМНЗ «Покровська музична школа ім. М. Д. Леонтовича» (вул. Поштова, 2)
- Індустріальний інститут Донецького національного технічного університету (пл. Шибанкова)
- Палац культури ПАТ Шахтоуправління «Покровське» (пл. Шибанкова)
- Центр творчості та дозвілля (вул. Поштова)
- Покровський навчально-виховний комплекс (мікрорайон «Лазурний»)
- Клуб імені Комарова (вул. Київська)
- СПТУ № 38 (вул. Захисників України)
В місті діє наукове історико-краєзнавче об'єднання «Спадщина».
Релігія
До Жовтневого перевороту велика кількість вірян-католиків мала власну каплицю, котра належала до парафії св. Йосифа у Катеринославі (тепер — Дніпрі). На жаль, її доля невідома. 7 квітня 2013 року єпископ Мар'ян Бучек освятив скульптуру Фатимської Матері Божої, котра є перед будинком, у якому розташовано сучасну каплицю. У ньому ж проживає священик. Каплиця стала центром парафії Божого Милосердя. Богослужіння проводяться у неділю о 10-00 та впродовж тижня о 9-00. Храмове свято — в суботу, після Великодня[33]. Також у місті є православний Свято-Михайлівський храм УПЦ МП, Православна парафія прп.[уточнити] Амфілохія Почаївського УПЦ КП.
Соціальна сфера
У місті розташовується зелений масив на 80 га, 11 палаців культури, 6 лікарень та 8 поліклінік (140 лікарів, 425 медичних працівників), 10 шкіл (в тому числі ЗОШ № 4, нвк № 2) (9 000 учнів), бібліотеки.
- Покровський історичний музей[34][35]
- Індустріальний інститут ДонНТУ[36],
- Донецький національний технічний університет
- Покровський педагогічний коледж
- Красноармійський міський ліцей «Надія»
- Покровська ЦРЛ (вул. Руднєва)
- Вузлова лікарня на станції Покровськ (вул. Степана Бовкуна)
Відомі люди
Народилися:
- Анчишкін Владлен Миколайович — прозаїк, драматург, перекладач.
- Благонадежин Владислав Васильович — просвітній і громадський діяч на Катеринославщині, юрист, член Просвіти.
- Нечипір Губа — сотник Армії УНР.
- Валерій Гужва — український письменник.
- Зварич Петро Юрійович — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Костянтин Єлісєєв — український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України. Заступник Міністра закордонних справ України (2007—2010). Представник України при Європейському Союзі з 2010 року.
- Юрій Кот — піаніст.
- Володимир Кравець — боксер.
- Валерій Курінський — науковець, письменник, поет, поет-пісняр, філософ, композитор, музикант, перекладач із більш як сотні мов, дослідник.
- Віталій Мандрик (1987—2015) — старший лейтенант МВС України, учасник російсько-української війни.
- Мірошкін Іван Сергійович — офіцер Добровольчої армії.
- Іван Надточій — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу.
- Олександр Рябокрис — український режисер, лавреат премії ім. Василя Стуса. Творець телефільмів, що досліджують життя України й українців в минулому.
- Андрій Ткачук — майор Збройних сил України, учасник війни на сході України (2014 — понині), Герой України.
- Мільковський Євген Геннадійович — музикант, соліст гурту "Нервы".
- Юденич Сергій Володимирович — поручик Добровольчої армії.
В Покровську останні роки життя прожив учасник українського руху опору Данило Шумук.
Тут працювали:
- Микола Леонтович (1877—1921), український композитор, хоровий диригент, музикант, педагог — деякий час працював учителем співу в школі на ст. Гришине (тепер м. Покровськ). У серпні 2018 року в Покровську на честь Леонтовича було встановлено пам'ятник[37].
- Андрій Ксенчук (1980—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Владислав Казарін (28 вересня 1994 — 10 серпня 2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Указом Президента України № 522/2016 від 25 листопада 2016 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
- Андрій Чирва (1972—2018) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Про місто писав Сава Божко у романі «В степах»[38]:
 |
"Курів степ копальнями, сходились і з'їздились юрби безробітіньої людності, а пунктом їхнього розподілу була станція Генераш. І коли маси робочої людності розпорошились по копальнях, коли увірвалися в підземні товщі степу, тоді тут і там погнало могили сіро-червоної породи та чорно-синього вугілля. Станція стала місцем розподілу і робочої сили, і вугілля, і хліба. Майдан навколо станції обсіли крамниці й будинки ремісників та містечкового купецтва. Закуріли димарі величезних парових млинів, а забране з околішніх сіл та економій зерно перемелювалось на борошно й шло на копальні та дальше — заводи Донбасу". |  |
ЗМІ
- Газети
- Телебачення
- FM-радіомовлення
- 92,5 МГц — «Люкс FM»
- 98,8 МГц — «Ретро FM»
- 99,6 МГц — «Громадське радіо»
- 100,7 МГц — «Перець FM»
- 103,3 МГц — «Радіо П'ятниця»
- 105,3 МГц — «Армія FM»
- Інтернет-ЗМІ
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
- Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 907) (рос. дореф.)
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1–59)
- рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Бахмутскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 16-1)
- Олейников М.Я. (1974). Красноармейск. Люди. Годы. События: Историко-краеведческий очерк. Донецк.
- Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги. Екатеринослав. 1917.
- Кордюков В.В. Этюды о старом городе: Историко-краеведческие очерки. Краматорск: 2015.
- Ландцерт В.П. (1884). Спутник по России. СПб.
- Официальный указатель железнодорожных и других пассажирских сообщений с мая 1917 года. СПб. 1917.
- Труды XI Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в городе Харькове с 20-го октября по 24-е ноября 1886 года. Х. 1886.
- Доклад председателя комиссии выборных А.Ф.Мевиуса о предполагаемой производительности копей в 1888 году // Труды XIII Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в г. Харькове с 20-го ноября по 4-е декабря 1888 года. – I часть (протоколы и доклады). Х. 1889.
- Ведомость № 6-й о количестве минерального топлива, отправленного с копей, расположенных по Курско-Харьковско-Севастопольской, Юго-Восточным и Екатерининской железным дорогам за время с 1 сентября 1898 г. по 1 сентября 1899 года // Труды XXIV Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в городе Харькове с 25 октября по 20 ноября 1899 года // Часть I. Отчёты, протоколы и доклады. Х. 1900.
- Гайворонський П.Є. (2013). Красноармійськ: історія, адміністративний статус, зміна назв // Историко-краеведческий альманах «Любимый город». Донецьк.
- Статистический сборник Министерства путей сообщения. Выпуск сто двенадцатый. Железные дороги в 1909 г. – Часть I-я. СПб. 1911.
- Статистический сборник Министерства путей сообщения. Выпуск сто тридцать восьмой. Железные дороги в 1913 г. – Часть I-я. Пг. 1915.
- Борьба за Октябрь на Артемовщине. с. 236
- Д. А. Першак Хроника великих дней «Донбас» 1977, С. 24
- Борьба за Октябрь на Артемовщине. С. 237
- Борьба за Октябрь на Артемовщине. С. 238
- Борьба за Октябрь на Артемовщине. С. 239
- Д. Воробьев Воспоминания (материалы Истпарта ЦК КП(б)У)
- Борьба за Октябрь на Артемовщине. с. 239
- Борьба за Октябрь на Артемовщине. с. 330
- Борьба за Октябрь на Артемовщине. с. 331
- Борьба за Октябрь на Артемовщине. С. 334
- Указ Президії Верховної Ради УРСР«Про віднесення міст до категорії обласного підпорядкування»
- Постанова Верховної Ради України від 12 травня 2016 року № 1353-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів»
- Російські війська обстріляли Покровськ новітніми касетними снарядами «Торнадо-С»
- http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
- Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua
- Посилання на джерело «Статистичний збірник», Автор Ім'я Батькович, 2018 рік, Покровськ, ст. 228
- Костели і каплиці України. Покровськ. Каплиця Божого Милосердя. www.rkc.in.ua. Процитовано 2 лютого 2017.
- Музей Покровска ищет экспонаты. shkvarki.org (рос.). 7.11.2016.
- В Покровске ищут уникальные экспонаты. ddk.dn.ua (рос.).
- Історія. kii.donntu.edu.ua (англ.). Процитовано 2017.02.02.
- У Покровську на Донеччині поставили пам’ятник композитору Миколі Леонтовичу (ФОТО). Громадське радіо (укр.). 27 серпня 2018. Процитовано 27 серпня 2018.
- Бібліотека української літератури: Божко Сава Захарович
Джерела та література
- Г. О. Гаврильченко. Красноармійськ // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
- Красноармійськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей. Год: 1929 Автор: Острогорский М. (сост.)
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с.
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.