Феневичі

Уперше село Феневичі згадується у літописах 1097—1150 років та у князівських грамотах.

Першим господарем села був греко-католицький митрополит Іпатій Потій, а з 1724 року разом з Іванковом воно перейшло у володіння князів Любомирських. Точних відомостей про заснування села немає. Проте відомо, що перші хати розміщувались там, де нині знаходяться хутір Млинок, Кошари, вулиця Козаченки. За півкілометра від хутора Млинок у бік Соснівки пролягав шлях з Іванкова на Київ. Біля шляху стояла корчма, а через Здвиж був дерев'яний міст. Старожили розповідають, що й село колись називалось Мостище. Звідки пішла назва Феневичі — теж невідомо, але, за легендою, дуже давно, за панування князів Любомирських, була тут Феня Любомирська, стара незаміжня діва, яка так і померла неодруженою. Очевидно на честь її імені і названо село.

Феневичі. Церква Олександра Невського. Інтер'єр народного храму. 1900—1902 рр.

Село Феневичі розташоване на північ від Києва на лівому березі річки Здвиж. Близькість від шляху, що веде до Києва, великі можливості розробляти нові землі під ріллю і сіножаті приваблювали населення, кількість якого почала швидко зростати.

Феневичі. Дерев'яна церква Олександра Невського. 1900—1902 рр.

У 1862 році селяни підняли бунт проти панщини. В селі не було школи, а віруючим доводилось ходити в церкву до Катюжанки. У 1840 році багатші члени громади обладнали з єврейської крамнички одну кімнату, найняли вчителя і відправили своїх дітей вчитися. Та дітей з бідних сімей не навчали.

У 1902 році в селі побудували гарну церкву, будинок для попа на 8 кімнат та однокласну школу з двома кімнатами (в одній навчалися, а в другій жив учитель). Через 5 років школа стала церковноприходською, основним предметом був Закон Божий. Навчав дітей батюшка Мефодій Дзозовський. Згодом у Феневичах побудували земську школу на дві класні кімнати з квартирою для завідувача. Вчилися від Покрови до Великодня, а потім усі діти йшли допомагати старшим по господарству: пасти худобу, орати і сіяти хліб.

У 1917—1918 роках влади в селі майже не було, господарювали заможні селяни. В 1918 році було обрано сільвиконком. В різний час село опинялося під владою петлюрівців, денікінців, поляків. Становище селян, особливо бідноти, було дуже тяжким. З осені 1920 року почало налагоджуватись життя, село в ці роки входило до Чорнобильського повіту.

20 грудня 1920 року знову відкрилася початкова школа, яка не працювала з весни 1917 року.

У 1921 році в селі утворився комнезам, першим головою якого був Сак Гавриленко. Був створений актив комнезаму, який займався землевпорядкуванням, збором насіння, забезпеченням ним незаможних селян. Комітет незаможних селян став авторитетним органом, до якого зверталися люди з різними питаннями. Практично одночасно почав діяти партійний осередок з трьох чоловік: С. Ю. Гавриленка, М. О. Костюченка, Й. А. Ничипоренка.

З 1 липня 1922 року організувалась хлібартіль «Новий шлях», до якої входило 14 сімей (48 осіб). В урочищі «Сяті» артілі було надано 120 десятин землі. Артіль проіснувала до 1924 року і була розпущена.

У 1924 році було засновано споживчу кооперацію, головою якої став Пилип Мороз, а перший магазин було відкрито в будинку священика. В 1925 році було побудовано приміщення магазину на два відділення та відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, в якому працював здібний фельдшер Халемський, який в 30-х роках став професором медицини.

У господарстві було три кузні, шість млинів, дві приватні крамниці і дві кооперативні. Членів кооперативу було 249 чоловік. У селі існувала каса взаємодопомоги, до якої входили 141 чоловік. У школі навчалося 85 дітей. Були організовані два пункти лікнепу: один — для дорослих, другий — для підлітків.

У 1926 році ліспром та кредитспілка організували в с. Феневичі промислову артіль, яка побудувала деревообробний комбінат. Спочатку було встановлено пилораму, яка працювала від локомобіля. Пізніше на комбінаті було встановлено токарні і стругальні верстати, працювало чотири ковальських горни. На комбінаті пиляли ліс, виготовляли бочки, колеса, вози, виточували жіночі підбори. Тут працювало понад 60 членів промартілі.

У 1927 році в селі побудували клуб на 150 місць, відкрили бібліотеку. Клуб став основним місцем відпочинку селян. У 1927 році утворилась парторганізація на чолі з М. О. Костюченком.

Уже в 1928—1929 роках розпочала працювати семирічна школа, було побудовано клуб, відкрито бібліотеку, в яку передплачували журнали і газети для хати-читальні. Перших 5 випускників семирічної школи послали у 1931 році вчителями у Прибірськ, Обуховичі, Соснівку та Блідчу.

У 1929 році організувався колгосп, до якого входило 16 господарств. Першим головою колгоспу був І. В. Семененко, потім Г. І. Надбережний. Суспільна колективізація проходила в 1930 році. Було насильно розкуркулено 17 господарств, їх будівлі передані колгоспу.

У 1932-33 роках село пережило Голодомор — геноцид української нації.

У 1933 році в колгоспі з'явився перший трактор «Фордзон», а в 1938 році вже працювало три трактори МТС. В селі з'явилась нова професія — тракторист. У 1931 році було відкрито аптеку, а в 1932 році — семирічну школу колгоспної молоді, в 1937 році — середню школу. До 1941 року школу закінчило три випуски (38 учнів), в 1941 році у Феневицькій школі навчалося 329 учнів.

У 1939 році була побудована невелика електростанція, встановлено двигун внутрішнього згорання і динамо. Освітлені були колгоспне подвір'я, корівники, контора колгоспу, школа, центральна вулиця, клуб і сільрада.

За даними держархіву Київської області встановлено, що в селі від голоду загинуло 177 осіб. Це люди різного віку, є багато дітей. Звичайно, на той час дані про смертність приховувались. Жертв голоду в селі було значно більше. В селі живе 100 постраждалих від голоду.

Мартиролог жителів с. Феневичі — жертв Голодомору 1932—1933 років укладений за архівними даними (ДАКО, фр-5634. оп. 1, спр. 424, арк. 112—142; спр. 429, арк. 51-107)[1].

У мартирологу в алфавітному порядку мовою оригіналів вказані при наявності даних прізвище, ім'я, по батькові, дата смерті, вік померлого та причина смерті:

Великим випробуванням для феневичан стали роки Німецько-радянської війни. До Радянської армії було мобілізовано 237 чоловік. Деревообробний комбінат було підірвано. 16 липня 1941 року в селі з'явились перші німецькі солдати. За два роки і два місяці в Німеччину було вивезено 177 осіб, 12 — не повернулось. Востаннє до Німеччини вивозили селян восени 1943 року, перед приходом Радянської Армії. Під час німецької окупації повністю було зруйноване господарство колгоспу і спалена школа. В навколишніх лісах діяли партизанські групи, командиром однієї з яких був Петро Федоренко.

6 листопада 1943 року село було захоплене радянськими військами. У боях за село загинуло 80 бійців, які поховані в братській могилі. За мужність і відвагу, виявлені на фронті, 282 мешканці села були відзначені урядовими нагородами, а 145 — не повернулися до рідного дому.

На фронтах Німецько-радянської війни воював учитель Володимир Покровський. Нині він уже на пенсії, отримавши за сумлінну працю та громадську діяльність б державних нагород та понад 100 грамот. Серед них орден Трудового Червоного Прапора, медаль «За доблесну працю», золота медаль до Почесної грамоти Президії Верховної Ради Української РСР.

У селі утворилися два колгоспи: ім. Шевченка та ім. Перемоги. В 1950 році колгоспи з'єднались в один — ім. Шевченка. 31945 по 1955 рік головою колгоспу був Іван Федоренко. В 1958 році до складу колгоспу ввійшли колгосп ім. Леніна с. Соснівки та колгосп ім. XX з'їзду КПРС с. Рудні-Тальської. В 1960 році колгосп об'єднався в один, головою був обраний Федір Прищепа.

І ще одне випробування випало на долю нашого краю — Чорнобильська трагедія 1986 року. Сільський голова Микола Фесан займався прийомом та розселенням евакуйованих людей із міста Прип'ять. Усього по сільській раді було прийнято і розселено близько 200 сімей. Вони їздили на роботу (вахтовим методом) в місто Чорнобиль. 17 травня 1986 року учнів з учителями Феневицької середньої школи було евакуйовано в місто Одесу в санаторій «Казковий». У селі Феневичі по шляху на село Соснівку знаходився пункт санітарної обробки техніки. Проживали бригади міліції та лікарів, була встановлена радіоточка, яка стала основним джерелом інформації для населення.

У 1988 році було побудовано селище для потерпілих від аварії на ЧАЕС У ньому проживає 90 сімей. Збудовано нову школу, приміщення магазину (торговельного центру з будинком побуту), сільської ради. Кількість постраждалих, які проживають на території села, — 930 чоловік, з них 226 дітей, 29 ліквідаторів.

З 1991 року село входить до складу незалежної України.