Фірлеї

Згідно з «Польським гербівником» Каспера Несецького перший Фірлей з'явився у Польщі ще у часи короля Владислава Локетка в 1317 році. Він походив з Франконії у Німеччині (частина Баварії).

К. Несецький у своєму гербівнику (Львів, 1740. — Т. 2) назвав одного з представників роду Остафій Фірлей (пол. Ostafi[1]) гербу Леварт. Він — син Малфріда, бурграфа Вельоненської провінції. У Польщі отримав високий придворний уряд — краківського стольника (Janußovius твердив, що крайчий). Саме від німецької назви його посади — Firleier[1] — походить прізвище роду Фірлеїв. Остафій заснував містечко Осташув у Люблінському воєводстві.

Разом з родиною замешкав у Домбровиці (тепер село у Люблінському повіті Люблінського воєводства), де до сьогодні збереглися руїни родового палацу Фірлеїв.

Впродовж XV—XVII століть Фірлеї були одним з найпотужніших магнатських родів у Малопольщі. Були поріднені з найвідомішими родами Королівства Польського (згодом Речі Посполитої): з князями Вишневецькими, Потоцькими, Оссолінськими, Опалінськими, Лещинськими. Отримували високі державні посади (краківського каштеляна, воєвод, маршалків, гетьманів) і церковні (примаса, єпископа). За свою службу отримали багато земель від короля. Зокрема, збудували кілька замків: Домбровиця (з XIV ст.), Яновець (близько 1530 р.). Також належали роду село Левартув (від назви гербу, тепер Любартув) з 1543 і Фірлеюв з 1557 р.

З часів Яна Фірлея більшість Фірлеїв були кальвіністами. Більшість його синів перейшли на католицизм у 70-х роках XVI ст., проте одна гілка роду залишалася кальвінстською аж до середини XVII століття, коли вимерла.

З часом рід Фірлеїв занепадав. Багатші Фірлеї не мали нащадків чоловічого роду, а бідніші дуже розрослися, тому опинилися серед середньої та бідної шляхти.

• Пйотр (? — 1499) — суддя земський люблінський
  • Миколай (? — 1526) — великий гетьман коронний, краківський каштелян
    • Пйотр (? — 1553) — воєвода руський, сини:
      • Ян (1521—1574) — великий краківський маршалок, королівський секретар, краківський воєвода. Мав кілька синів:
        • Миколай (? — 1599/1601) — краківський воєвода
        • Анджей (? — 1609) — ковельський староста, радомський каштелян, мав 2-х синів
          • Ян
          • Анджей — реґіментаря, власника Старого Почаєва, родича Ганни Гойської.
        • Генрик (1574—1626) — примас Польщі, коронний підканцлер
        • Ян (? — 1614) — великий коронний підскарбій, мав сина Генрика.
          • Генрик (1599—1635) — познанський єпископ.
          • Миколай (1588—1635/1636) — воєвода сандомирський.
        • Пйотр (? — 1619) — воєвода люблінський.
          • Пйотр (1601—1649/1650[2]) — каштелян Кам'янця-Подільського, староста теребовлянський, буцнівський. Мав 3[2] або 4 доньки
            • Миколай
            • Генрик
          • Миколай (1605—1640) — мав 2 доньки, не було спадкоємці чоловічої статі.
          • Зофія — перша дружина коронного гетьмана Миколая Потоцького
      • Миколай (1531—1588) — люблінський воєвода. В шлюбі мав 4 доньки.
        • Катажина — дружина Федора Сенюти, мати Павла-Христофора[3]
      • Анджей (бл.1537 — 1585) — любельський каштелян, сандомирський староста
        • Фелікс (†1576)
        • Дорота (†1591) — дружина: князя Стефана Збаразького, канцлера ВКЛ Лева Сапіги
    • Миколай (? — 1519).

Фірлеїв (тепер Липівка), Фірлеїв, тепер Дусанів…

• Дмитро Вирський. Анонімний «Катафалк рицерський» (1650 р.) про початок козацької революції (кампанія 1648 р.) // Український історичний журнал № 6 (507) за листопад-грудень 2012. — С. 169—184. — ISSN 0130-5247.
• Andrzej Przybyszewski. Firlejowie herbu Lewart. — Radomyśl Wielki, 2008. — ISBN 978-83-927999-0-0. (пол.)
• Andrzej Szymanek. Mecenat kulturalny Firlejów; Firlejowie w tradycji lokalnej Lubelszczyzny. — Janowiec : TPJ, 2001. — ISBN 391362728. (пол.)
• Kasper Niesiecki. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — Т. 4. — S. 150—163. (пол.)