Буцнів

Буцні́в — село в Україні Великоберезовицької селищної громади у Тернопільському районі Тернопільської області. Адміністративний центр колишньої Буцнівської сільської ради, якій було підпорядковано також село Серединки.(до 2020 року)

село Буцнів
Вигляд Буцнева з південного сходу
Вигляд Буцнева з південного сходу
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Тернопільський район
Рада Буцнівська сільська рада
Основні дані
Перша згадка 1464
Населення 1227
Територія 4.0[1] км²
Густота населення 306.75 осіб/км²
Поштовий індекс 47730
Телефонний код +380 352
Географічні дані
Географічні координати 49°28′42″ пн. ш. 25°33′58″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 304 м
Водойми річки Серет, Руда
Найближча залізнична станція Буцнів
Місцева влада
Адреса ради с. Буцнів, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 47730
Сільський голова Мац Марія Петрівна[2]
Карта
Буцнів
Буцнів
Мапа

 Буцнів у Вікісховищі

Назва, статус та адмінустрій

1469 року як містечко отримало маґдебурзьке право. Як місто Бучнева згадане в Теребовлянських міських (ґродських) актах 1564 року.

1628 року згадане як містечко — адміністративний центр негродового Буцнівського староства Галицької землі Буцнів. За часів старости Антонія Міхала Потоцького до складу Буцнівського староства входили: місто Буцнів, села Ходачків, Драганівка, Почапинці, Забойки, Довжанка, Домаморич.[3]

В історичних документах Буцнів як містечко останній раз зафіксовано в 1765 році.

У 1934—1939 роках село належало до ґміни Березовиця Велика.

Серед місцевих жителів поширена назва Буцнева або Буцнево.

Хутори

Кумет — хутір, розташований за 1 км від Буцнева. У березні 1949 році на хуторі — 5 будинків, у яких проживали 30 осіб. У 1950—1951 будинки знесли, а мешканців переселили у с. Буцнів та східні області УРСР. Нині на місці хутора — поле.[4]

Куяви — хутір, розташований за 2 км від Буцнева. Виник у 1920-х роках. У 1940–1950-х належав до Буцнівської сільської ради. У 1947—1948 працівники МДБ робили часті засідки на хуторі. У березні 1949 р. на хуторі — 7 будинків, у яких проживало 40 осіб. У 1950—1951 частину будинків знесли, а мешканців переселили. У лютому 1952 — 3 будинки, 13 осіб. У середині 1950-х мешканців переселили в с. Буцнів. Нині на місці хутора ліс і дачі тернополян.[5]

Географія
Вигляд Буцнева із залізничного моста

Село розташоване в центрі району на правому березі річки Серет, за 10 км від обласного центру і за 1 км від залізничної станції Березовиця-Острів. Через село протікає також річка Брідок (інші назви — Руда[6], місцева назва — Брудок[7]), яка впадає в Серет у південно-східній частині Буцнева. Північною околицею села пролягла залізниця Тернопіль — Ходорів — Стрий. Географічні координати — 49° 29’ північної широти і 25° 34’ східної довготи. Середня висота над рівнем моря — 304 м.

Історія

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.

Перша згадка про поселення датується 1464 роком, у ній йдеться про те що Ян Рей із Шумська (лат.- Iohannes Rey de Shumsko) здав своє село малу і нижню/меншу Бучньовку (лат.- Bucznyowkam minorem et Inferiorem) під заставу Матею Любіцькому, за 40 польських марок. Матей зобов'язувався орендувати два Янові села: Велика Бучніва та Довга Долина [8]. Через деякий час король Казимир IV подарував частину Буцнева (Горішній Буцнів) галицькому королівському земському писареві і водночас пробощу Бібрки Мацею зі Староломжі.

Населений пункт згаданий також під назвою Бучнова у 1473 році, а у 1504 році фігурує під тією ж назвою як місто з форталіцією під володінням королівського намісника Януша з Робчиць.[9] У 1501 Горішній Буцнів отримав від короля Генрик Мішовський. У березні 1504 року буцнівські маєтки перейшли до братів Яна і Віктора Сенінських. 1520 року містечко з дозволу короля стало власністю Яна Ніпчиця. Брати Ніпчиці власним коштом під керівництвом досвідчених фортифікаторів Яна з Делейова і Миколая Іскжицького побудували мурований замок. У березні 1540 король дозволив кам’янецькому хорунжому Мацею Влодеку викупити Буцнів у Ніпчиців.

У 1620 році містечко знищили татари.

У другій половині XVII століття власник Буцнева кам'янецький каштелян Габріель Сельніцький відбудував і укріпив замок. 1850 року Серватовські перебудували замок на палац (1915 року згорів, до нашого часу не зберігся).

Під час Національно-визвольної революції українського народу 1648—1676 були зруйновані замок і 96 будинків.

За люстрацією Буцнева за 1661—1665 роки, містечко на той час через татарські напади і руйнування перетворилося на село, у якому були 3 ставки (2 з яких — без води), млин і корчма; орендував село Петро Фірлей.

Згодом населений пункт перебував у власності Потоцьких, Рудзінських, Красінських, Бєльських, від 1840 — Серватовських.

Останнім власником Буцнева був Владислав Серватовський. У квітні 1940 року Серватовських заарештували органи НКВС й вислали на спецпоселення до Казахстану.

В лавах УСС і УГА воювали Данило Віблий, Микола Ґада, Михайло Городинський, Василь Коцюба, Дмитро Наконечний, Роженко, Василь Хіровський та інші.

У вересні 1922 року члени УВО спалили фільварок.

Діяли філії товариств «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Союз українок», «Рідна школа», «Сільський господар» та інших, Братство тверезості, кооператива, районова молочарня, драматичний гурток, духовий оркестр, хор.

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 54 уродженці села. 1 вересня 1943 року німецькі війська за доносом місцевих поляків заарештували близько 30 жителів села.

У лавах ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об'єднань — 33 особи. 26 квітня 1948 року в селі відбувся бій двох вояків УПА (псевда — «Марко» і «Лис» із відділом більшовиків); 6 липня цього ж року в бою з 9 працівниками МДБ загинув повстанець Богдан Ониськів («Листок»).

Населення
Чисельність населення, осіб
1895 1910 1921 1931 1938 1959 1970 1979 1989 2001 2001 2011 2013 2014 2015
2258[1]
(1115 чоловіків)		 2085[1] 1223[6] 1227[1]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1287 осіб, з яких 590 чоловіків та 697 жінок[10].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1223 особи[11].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[12]:

МоваВідсоток
українська 99,84 %
російська 0,08 %

Релігія

За даними Державного архіву України у Львові священик східного (православного) обряду в Буцневі згадується в королівських податкових книгах ще в доунійний період у 1564 році . Греко-католицькою парафія постала у першій половині XVIII століття, храм збудовано у 1744 році[13]. Православною церква в Буцневі була до 1700 року і після 1946 року. Греко-католицькою з 1700 до 1946 роки

У 1735—1914 роках була дерев'яна церква отців Василіян, яка належала Українській греко-католицькій церкві. Магнат Микола Василь Потоцький у заповіті для церкви отців Василіян у Буцневі призначив 7 000 золотих[14].

У 1744 році збудована мурована церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (нині Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ), у 1880-х роках розпис здійснив відомий український хужожник Корнило Устиянович. У церкві Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії є Буцнівська чудотворна ікона Божої Матері, яку 1729 року подарував громаді тодішнього містечка Буцнів староста М. Цивінський. На фасаді храму в 1998 роцы встановлено пам'ятну дошку з написом: «У цьому Храмі у 1933—1944 роках був парохом отець-ісповідник Василь Курилас, який десять літ страждав за віру Христову в більшовицьких тюрмах».

У 1890—1891 роках збудовано мурований костел (архітектор Юліан Захаревич), який у 1890 році освятив єпископ Ян Пузина. Під час Першої світової війни частково зруйнований, у 1922—1923 — відреставрований. У 1990-х роках із костелу перебудували церкву святих апостолів Петра і Павла (УПЦ КП). Є таблиця з написом: «Тут спочиває Генрика з Крушевських (Серватовська), померла на 36 році життя, дня 20 грудня 1880 року. Хай упокоїться її душа»

Нині в селі є парафії УГКЦ (близько 780 осіб), УПЦ КП (90 дворів) і Церква християн віри євангельської (5 дворів)[13].

Є капличка Божої Матері, 4 фігури (дві з них — 1900 і 1906 років), кам'яний хрест на пасовиську (поблизу якого споруджують капличку).

Пам'ятки
церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії
Церква святих апостолів Петра і Павла (колишній костел)
Залізничний міст у Буцневі
Залізничний міст у Буцневі

Архітектури

національного значення:

місцевого значення:

Історії

місцевого значення:

  • пам'ятний знак (хрест) на честь скасування панщини біля церкви (1848), охоронний номер 1876;
  • пам'ятний знак воїнам-землякам, які загинули в роки Другої світової війни (1985, скульптор — Володимир Мельник), охоронний номер 1031.

Інші
  • символічна могила Борцям за волю України 1991 року;
  • залізничний міст[15], збудований 1897 року, відновлений у 1928—1930 роках.

Освіта

З 1848 року в селі працювала двокласна, від 1930 — чотирикласна школа.

Нині діє Буцнівська загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів.

Господарство

У 1838—1914 роках в селі діяла фабрика поташу. У 1895 році працювало 2 водяних млини, 4 каменоломні.

До 1914 року працювали 2 млини, каменеломня, спиртозавод. У 1920-х працювали ґуральня, каменоломня, будівельне підприємство, 2 млини, корчма.

У 1930-х роках у Буцневі була одна з чотирьох районових молочарень Тернопільського повіту.

У листопаді 1947 року в селі примусово створено колгосп, до якого у 1956 році приєднано колгосп с. Серединки; у 1970 році колгосп Буцнева приєднали до Великолуцького.

У 1991—1992 роках у Буцневі створили селянську спілку «Відродження», з 1997 року — ТОВ «Буцнівське». Нині діють сільськогосподарські підприємства ПАП «Буцнівське» та «Агропродсервіс».

Соціальна сфера

Є Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, 3 торгові заклади.

Діти із села беруть участь у ансамблі «Диво-струни».

Відомі особи

Народилися

Проживали, працювали
  • Ісидор (Сидір) Глинський — священик, громадський діяч, етнограф (помер у селі[16];
  • Богдан Головин (нар. 1926) — історик, педагог, публіцист, громадсько-освітній діяч, у 1973—1992 — вчитель у місцевій школі;
  • Іван Запорожан (нар. 1960) — педагог, громадський діяч, директор місцевої школи у 1990—1992 роках;
  • Василь Курилас]] — громадський та релігійний діяч;
  • Ярослав Курилас (1919—1945) — діяч ОУН і УПА;
  • Микола Михалевич (1843—1922) — священик, популяризатор бджільництва, громадський діяч, останні роки життя проживав у пароха о. І. Глинського;
  • Теодор Серватовський — власник Буцнева громадсько-політичний діяч, посол до австро-угорського парламенту;
  • Михайло Сташок (1919—1993) — педагог, громадський діяч, директор місцевої школи.

Перебували

Поховані
  • Олександра Гладка (1924—2004) — учасниця національно-визвольних змагань;
  • Василь Глуховецький (1884—1968) — священик (від 1953 — у Буцневі), діяч культури.

Буцнівські старости

Бібліографія

Про село видано книжки журналіста, краєзнавця Богдана Новосядлого:

  • Буцнів — село над Серетом: іст.-краєзн. нарис 400-літтю заснування прабатьківської церкви присвячується // Б. Новосядлий. — Т.: Оперативний друк, 1998. — 216 c.;
  • Буцнів. Екскурс у минуле на хвилях любові: Іст.-краєзн. нарис // Б. Новосядлий. — 2-е вид., перероб. і доп. — Т.: Джура, 2006. — 296 с.;

Примітки
  1. Новосядла Н. Буцнів... С. 356.
  2. Сільські, селищні, міські та районні ради Тернопільської області. Архів оригіналу за 5 вересня 2012. Процитовано 14 грудня 2014.
  3. Grosfeld B. Potocki Antoni Michał h. Pilawa (1702—1766) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk.— Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — S. 625–831 (пол.) S. 790
  4. Новосядлий Б., Уніят-Карпович В. Кумет // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 358. — ISBN 978-966-457-246-7.
  5. Новосядлий Б., Уніят-Карпович В. Куяви // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 358. — ISBN 978-966-457-246-7.
  6. Новосядлий Б. Буцнів... С. 206.
  7. Новосядлий Б. Буцнів. Екскурс у минуле на хвилях любові... С. 9
  8. Akta grodzkie i ziemskie z c zasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie (пол.). W drukarni Zakładu narod. im. Ossolińskich. 1887.
  9. Teodor Wierzbowski, Jakub Sawicki (1908). Matricularum Regni Poloniae summaria (Польська, Латинська). Краків: Kowalewski. с. 86-87.
  10. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  11. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  12. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  13. Парафія с. Буцнів. Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії / Тернопільсько-Зборівська архиєпархія. Парафії, монастирі, храми. Шематизм / Автор концепції Куневич Б.; керівник проекту, науковий редактор Стоцький Я. — Тернопіль : ТОВ «Новий колір», 2014. — С. 69. : іл. — ISBN 978-966-2061-29-1.
  14. Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów: Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — 168 s.— S. 63 (пол.)
  15. Богдан Новосядлий зазначає, що він є пам'яткою архітектури, але в реєстрі пам'яток такого немає
  16. Новосядлий Б. Глинський Ісидор (Сидір) Купріянович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 363. — ISBN 966-528-197-6.
  17. Firlejowie (02) Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  18. W. Szczygielski. Potocki Ignacy h. Pilawa (1738—1794?) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — s. 829 (пол.)
  19. Kasper Niesiecki. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — T. 4 — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — S. 288 (пол.)
  20. Mirosław Nagielski. Silnicki Gabriel h. Jelita (zm.1681) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997.— t. XXXVII/…, zeszyt …. — S. 493. (пол.)
  21. Kasper Niesiecki. Korona polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 4. — S. 108. (пол.)
  22. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. — S. 55. — ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.