Вишневецькі

Вишневе́цькі, пізніше також Корибут-Вишневецькі — руський княжий рід Великого князівства Литовського і Речі Посполитої дискусійного походження, гілка роду Несвіцьких.

Вишневецькі
Корибут
Титул: Князі
Родоначальник: Михайло Вишневецький-Збаразький
Близькі роди: Несвицькі
Збаразькі
Період: XV ст. 1770
Місце походження: Збаразьке князівство
Підданство: Велике князівство Литовське
Річ Посполита
Маєтки: Вишневеччина
Замки / палаци: Вишнівецький палац
Збаразький замок
Замок у Білому Камені
Острозький замок
 Вишневецькі на Вікісховищі

Родоначальником вважається князь Федір Несвізький, якого традиційно вважали сином чернігівського князя Дмитра-Корибута Ольгердовича, через що Вишнивецькі і почали вживати у своєму прізвищі частку Корибут. Сучасних дослідники схиляються до думки що Федір походив з роду Рюриковичів, гілки Чернігівських Ольговичів або Турівських Ізяславичів.

Прізвище Вишневецькі походить від містечка Вишнівець на Волині в межах сучасної Тернопільської області.

Історія

Походження

Внук князя Федора Несвізького, Солтан за переказом заклав замок Вишнівець, і перший почав іменувати себе князем Вишневецьким. Його брат, Василь, мав сина Михайла, який і став родоначальником княжого роду Вишневецьких. Від синів Михайла, Івана і Олександра, походили дві лінії Вишневецьких, з яких друга обірвалася на польському королю Михайлу († 1673), а перша — на князю Михайлу Сервацію, гетьману литовському (†1744).

Розквіт та вигасання

Особливої могутності Вишневецькі досягли з кінця XVI ст. Михайло Вишневецький займав посаду овруцького старости (1603–15), був одружений із дочкою молдовського господаря Ієремії Могили, двоюрідною сестрою київського митрополита Петра Могили, Раїною. Син Михайла та Раїни Ярема Вишневецький був одним з наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Його син Михайло був королем Речі Посполитої у 1669—73 рр. Був одружений 1670 з Марією-Елеонорою Габсбург, помер бездітним. Двоюрідний рат останнього Дмитро-Єжі обіймав важливі посади гетьмана польного коронного (1667—76) та гетьмана великого коронного (1676—82).

   Володіння Вишневецьких у XVI-XVII ст. на мапі Речі Посполитої

У XVIII ст. активно діяли два останніх представники роду в. по чол. лінії: Януш-Антоній, який сягнув посад віленського, краківського воєводи і старости та ін.; Михайло-Сервацій (1680—1744) — гетьман польний литовський (1702–03), гетьман великий литовський (1703–07, 1730, 1735–44), канцлер литовський з 1720. Наступне коліно Вишневецьких дало трьох представниць роду: Урсуля-Франціска (чоловік — князь Михайло-Казимир Радзивілл), Анна (чоловік — князь Юзеф Огінський), Єлизавета (чоловік Михайло Замойський), по смерті яких відповідно 1753, 1732 і 1770 рід Вишневецьких повністю згас[1].

Володіння

Родовим гніздом в. було місто Вишнівець на півдні Волині. Володіння Вишневецьких спочатку знаходилися переважно на Волині, а з 80-х рр. XVI ст. ще й на Лівобережній Україні (Лубенщина, Роменщина та ін., переважно це були колишні землі князів Глинських та Домонтів)[1], так звана Вишневеччина. Починаючись при Дніпрі біля Чигирина та Домонтова при гирлі Супоя, володіння Вишневецьких простягалися майже до Конотопа. До їх складу входили нинішні міста: Полтава, Хорол, Лубни, Золотоноша, Пирятин, Лохвиця, Ромни і заштатне місто Глинськ з містечками і селами, всього на лівому березі Дніпра 53 міста і села і 3 села на правому березі. За інвентарем 1641 року значилося у вотчині 39837 господарів; крім того, було безліч економічних хуторів, або фільварків[2].

З початком національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького вся велика Вишневеччина стала надбанням українського козацтва, і поселення на її території увійшли до складу козацьких полків і сотень.

Родовід

I

II

Світлини

Портрети

Маєтки

Фундації

Каплиця Святих Дарів (Вишневецьких), Латинська катедра, Львів

Вшанування

2009 року в Лубнах з'явилася вулиця імені Князів Вишневецьких (колишня вулиця Червоних Казарм).

Примітки

  1. Мицик Ю. А. Вишневецькі Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 688. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  2. Василенко В. И. Вишневеччина // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.)
  3. Олена Бірюліна, Михайло Довбищенко. ЗАБУТІ ІМЕНА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ: шляхетська родина ЄЛО-МАЛИНСЬКИХ Архівовано 19 листопада 2015 у Wayback Machine.. — 15 c. — С. 2.
  4. Несецький, с. 544

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.