Хамза Хакімзаде Ніязі

Хамза Хакімзаде Ніязі народився 22 лютого (6 березня) 1889 року в сім'ї лікаря. Навчався у мектебі, потім у медресе. Організувавши безкоштовну школу для бідноти, викладав у ній.

Вірші Хамза почав писати від 1899 року під впливом творчості узбецьких просвітителів Мукімі та Фурката.

Основний твір дореволюційного творчості Хамзи, рукописний віршований «Диван» (1905—14) узбецькою і таджицькою мовами, був опублікований посмертно. У деяких газелях «Дивану» поряд з традиційними образами нерозділеного кохання присутні мотиви викриття соціальної нерівності, захисту науки і освіти. Цими ж мотивами пройняті і перші опубліковані твори Хамзи: вірш «Рамазан» (1914), повість «Нове щастя» (1915), п'єса «Отруєне життя» (1916).

У 1916—19 роках Хамза випустив 7 збірок віршів, у яких відбився перехід поета з позицій революційно-демократичного просвітительства на позиції революційної боротьби. Вірші, включені до збірки «Запашна троянда» (1919), стали першими зразками пролетарської поезії узбецькою мовою.

Після Жовтневої революції 1917 року Хамза вчителював у Коканді та Фергані, організував пересувну театральну трупу, що обслуговувала частини Червоної Армії на Туркестанському фронті, працював співробітником Політвідділу Туркфронту, а пізніше — Облполітпросвіту.

1918 року Хамза написав п'єсу «Бай і наймит», що стала першим твором узбецької радянської драматургії. Популярність мають і дотепер п'єси Хамзи «Витівки Майсари» (1926) і «Таємниці паранджі» (1927), в яких йдеться про важку долю узбецьких жінок у дореволюційні роки. Митець є також автором декількок десятків пісень. Збираючи в різних районах Узбекистану народні пісні, Хамза виконував їх на національних інструментах. З музичного доробку Хамзи вціліло не все. Деякі з його мелодій увійшли до збірки «Пісні Фергани, Бухари і Хіви» (1931); частину пісень Хамзи було записана від відомих узбецьких співаків.

Хамза активно провадив громадську роботу, боровся за розкріпачення жінок Сходу, викривав дії націоналістів і реакційного духовенства. Хамза був убитий розлюченим натовпом релігійних фанатиків.

Хамза — основоположник літератури соціалістичного реалізму узбецькою мовою. Він збагатив класичну поетичну метрику (аруз) за рахунок форм народного вірша (бармак). Хамза залишив помітний слід в історії розвитку соціалістичної культури Узбекистану не тільки як поет і драматург, але і як театральний діяч, композитор і музикант. Його ім'я присвоєно Кокандському міському театру музичної драми (за СРСР ім'я Хамзи носив Узбецький державний академічний театр драми у Ташкенті), існує станція Хамзи ташкентського метро, за СРСР ім'я Хамзи носила Державна премія Узбецької РСР.

У 1977—84 роках узбецький режисер Шухрат Аббасов зняв на кіностудії «Узбекфільм» 17-серійний художній телевізійний фільм «Вогняні шляхи» про життєві й творчі шляхи Хамзи. Головну роль — втілення образу поета виконав відомий узбецький актор Ілмас Оліходжаєв.

Окремі твори Хамзи українською мовою переклав М. Терещенко.

• Плісецький М. М. Хамза Хакімзаде Ніязі // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1985. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — 568, [4] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с., стор. 87
• Rahmonov M. Hamza Hakimzoda Niyoziy va oʻzbek teatri. Тш., 1959 (узб.)
• Sultonov Yu. Hamza. Тш., 1979 (узб.)
• Qayumov L. Saylanma. Ikki tomlik. T., 1981, 1983 (узб.)
• Hamza Hakimzoda ijodi problemalari (toʻplam). T., 1990 (узб.)