Медресе

Перше медресе було відкрите в 859 році у Фесі (Марокко). У період IX—ХІІІ ст.ст. медресе поширились по всій території Близького і Середнього Сходу, а також у Магрибі, тобто країнах, звідки іслам зародився і в тих, які зазнали ісламізації.

У період Середньовіччя медресе були значними осередками культури — фактично першими університетами (джамія) в сучасному розумінні, в яких діяли найкращі вчені свого часу, такі як Аверроес та Авіценна і, не в останню чергу, завдяки яким досягнення античної науки і філософії стали набутком пізнішого у часі західно-європейського Відродження.

У часи Аббасидів було створено цілу мережу медресе, яка крім Персії, Аравії і Магрибу охопила також і деякі території Західної Європи — Аль-Андалус (більша частина сучасної Іспанії) та Сицилійський емірат на Сицилії[2] та території сучасних Афганістану, Пакистану, Пенджабу (Північна Індія). Знамениті медресе діяли в Каїрі (університет-джамія Аль-Азгар, заснована 975) та Багдаді (університет Мустансирія, збуд. 1233). У пізнішу добу Османської імперії саме в медресе провадилось навчання більшості підданих, включно з Албанією, Боснією та населенням інших підкорених країн на Балканах. Наприкінці існування Золотої Орди у XV ст. разом з прийняттям ісламу мусульманська культура, в тому числі і медресе, розповсюдились на величезній території Поволжя (у тюрків, татар і башкирів) та Середньої Азії і Казахстану. Відомими медресе XV—XIX ст.ст. були медресе Бухарського ханства в Самарканді (медресе Улугбека) та Бухарі; також діяли медресе в Казані та Уфі. У XVII-XIX ст.ст. медресе поширилися у багатьох частинах Африки — у Західному і Східному Судані.

На території сучасної України, зокрема, в Криму, перші медресе з'явилися фактично відразу з проникненням ісламу на півострів. Так, медресе, побудоване ханом-реформатором Узбеком в місті Солхат (суч. Ескі Кірим/Старий Крим), датується 1314 роком. З певною долею застереження цей навчальний заклад можна назвати чи не найстаршим в Україні, принаймні в Криму точно.

З унезалежненням Кримського ханства від Порти у 1-й пол. XV ст. значним освітнім центром стало Зинджирли-медресе, засноване Менглі Гераєм неподалік нової ханської столиці Бахчисарай[3].

З приєднанням Криму до Російської імперії у 1783 р. розпочався масований наступ на права і культуру кримських татар, що виражалося і в релігійних утисках. Однак, на 1876 р. в Криму ще існувало 40 стародавніх медресе, де навчалось кілька сот учнів (сохтів). Кримські медресе XIX ст. можна розділити на декілька типів: колишні столичні Бахчисарайські медресе (Ханське, Орта і Зинджирли-медресе); міські й сільські (карасубазарське Тек'є, керченське Сари-Емін і сільські в Ташлидаїрі, Узун-баші і Акчурі) та усі інші, головним чином, по селах. Саме найбільші кримські медресе стали базою здіснення джадидистської реформи просвіти кримських татар на межі XIX—XX ст.ст.[4].

У 20—30 рр. ХХ ст. у ряді країн мусульманського Сходу відбувалися процеси демократизації і вестернізації суспільного ладу (Туреччина на чолі з Ататюрком, Туніс за Бургіби), внаслідок чого відбулося реформування системи народної освіти — за медресе закріплювалася роль закладів релігійної (мусульманської) освіти, навчання у яких, проте, визнається за середню освіту і дає змогу продовжити навчання у релігійних вищих навчальних закладах. Тоді ж осередками виключно вивчення ісламської теології стали медресе у Боснії, переставши виконувати роль закладів народної освіти.

У решті мусульманських країн, зокрема африканських, близькосхідних, Пакистану та Індії у 60-х рр. ХХ ст. склалися 2 типи медресе — світські заклади, в тому числі і приватні, загальної освіти (але з обов'язковим вивченням основ ісламу) та осередки з вивчення Корану, які готують служителів культу.

У СРСР в мусульманських республіках і автономіях медресе були ліквідовані, відновлення їх діяльності як осередків з вивчення ісламу, в тому числі і в АР Крим у сучасній Україні відбулося з демократизацією суспільства наприкінці 1980-х рр.