Хацьки

На території села Хацьки виявлено поселення доби пізньої бронзи та скарб срібних речей VI-VII століття.

Перша письмова згадка про село Хацьки датована 1622 роком. За однією із версій, назва села походить з польської мови і означає «хатки». За іншою, назву села пов'язують із іменем Хацькеля — власника корчми, яка стояла на старому Чигиринському шляху і про яку в своїх творах згадує Тарас Шевченко.

Перші сільські кутки Калатур та Джулаївка розміщені на одній із терас річки Тясмин. На початку вулиці Калатур стояла каланча для оповіщення села про набіги татар. Головним заняттям поселенців було рибальство і полювання в тоді ще великих лісових масивах. Об'єктом полювання був також цінний хутровий звір бобер. Боброві лови знаходилися на річці Рудка та озері Острівське, що існують і понині.

У XIX столітті село належало до Вергунівської волості Черкаського повіту Київської губернії. Згідно з розповідями людей, мешканці села ніколи не були кріпаками, а належали до державних селян. У 1861 році вони одержали землю в своє користування, але більшість працювали в Янківській та Рокитянській економіях. Основні масиви селянських наділів були розміщені на кутку Забрід, в незручних заболочених ділянках, покритих заростями очерету. Наприкінці XIX століття селяни викупили в поміщиці Янківської землю і почали переходити на нові місця, де тепер розташоване село. Матеріальний рівень життя мешканців залишався низьким.

На той час у Хацьках була організована церковно-парафіяльна школа — низька будівля з маленькими вікнами, в якій була одна класна кімната. Школа вміщувала 60-70 хлопчиків одночасно.

На початку ХХ століття в селі виникло товариство «Просвіта», яке очолював 80-річний Іван Адамович Макаренко. Члени «Просвіти» домоглися у 1912 році будівництво земської школи. Першими вчителями тут були Купріян Миколайович Хоменко та Семен Іванович Васелега. До 1929 року школа була чотирирічною. У 1930 році тут налічувалося вже п'ять, а з 1931 — шість класів. До 1940 року в школі у дві зміни навчалося 600 учнів.

У 1929 році, під час примусової колективізації, було створено колгосп.

439 жителів Хацьок брали активну участь у війні з гітлерівською Німеччиною. В боях поклали своє життя учні Хацьківської середньої школи Степан Шпак, Дмитро Тищенко та їх вчитель Юрій Канарський. Про їх подвиг у своїй книзі «Так народжувались зорі» розповів письменник Павло Автомонов.

За мужність та відвагу, виявлені в боях, двісті хацьківчан були відзначені нагородами. У боях під Ленінградом та в Європі воював капітан Кравченко Андрій Григорович, кавалер багатьох орденів. За особисту мужність та вміле керівництво воєнними діями він був нагороджений орденом Олександра Невського. У листопаді 1941 року вирушив на фронт Чижиков Дмитро Григорович; в окопах Сталінграда захищав своє село Ковтун Йосип Демидович.

259 мешканців села не повернулися з фронтів; їх імена записані до Книги Пам'яті України та викарбувані на обеліску в центрі села. В братській могилі на території Хацьок поховано 16 солдат і офіцерів.

1956 року колгосп був реформований і отримав назву імені Ватутіна. У цей час активно розбудовуються зруйновані під час війни вулиці Джулаївка, Кросівщина та Комарівка. На околиці села було побудовано асфальтний завод, який працював для траси Черкаси-Умань. Тоді ж будується нове приміщення сільської ради, дитячого садка і будинку культури на 500 місць. У 1958 році було зведене сучасне приміщення школи. Старі навколишні ліси, висаджені графом Бобринським, були вирубані і оновлені сосновими саджанцями.

У Хацьках налічується 24 вулиці та один провулок:[1]

У селі розташовані такі кутки, що у розмовній мові населення замінюють назви вулиць:

• Калатур
• Комарівка
• Забрід
• Вербовка
• Джулаївка
• Куликовка
• Ковальовка
• Сахалін
• Нахаловка
• Кросовщина

СТОВ «Хацьки» нині має 2164 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1415,6 га орної землі. Виробничий напрям господарства — рільництво та тваринництво.

На території села розташовані асфальтобетонний завод, на якому працює 135 осіб, ЗАТ «Фасад», комбікормовий завод, Білозірська реалбаза хлібопродуктів.