Хлотар I

У 511 році після смерті батька, Хлотар по розділу Франкського королівства між братами отримав Суассонське королівство, куди входила більша частина старих франкських володінь, землі між Соммою, Маасом і Північним морем (північ і північний схід Галлії), з містами Турне, Булонь, Аррас , Камбре, Нуайон, Лан і Суассон. До аквітанської частини його володінь, входив район по середній течії Дордонь, Базас і Ажен. Столицею Хлотара був Суассон.

У 523 році Хлотар разом з братами Хлодомиром, королем Орлеанського королівства, і Хільдебертом I, королем Паризького королівства, відправився у військовий похід проти Бургундії. Їм вдалося полонити і стратити короля бургундів Сигізмунда. Після того як франкські королі пішли, брат Сигізмунда Годомар зібрав бургундів і відвоював королівство.

У 524 році брати знову пішли війною на Бургундію, цього разу об'єднавшись зі своїм зведеним братом Теодоріхом I, королем Австразії. Вони дійшли до долини Ізера, де бургунди дали їм бій в околицях Везеронса. Спочатку перевага була на боці франків, але потім Хлодомир, захопившись гонитвою, був оточений і страчений (25 липня 524 року). Після цієї битви Годомар, хоча і змушений був віддати області Дрому та Дюрансу, все ще продовжував правити своїми одноплемінниками.

Повернувшись в Суассон, Хлотар взяв у дружини вдову Хлодомера — Гунтеку Бургундську. Згодом, змовившись з Хільдебертом, він власноруч убив племінників, законних спадкоємців брата, і розділив між собою і Хільдебертом його землі. Хлотару відійшли Тур і Пуатьє, а також землі по нижній течії Луари.

У 531 році Хлотар спільно з Теодоріхом I вів війну з тюрингським королем Герменефредом. Брати завдали тюрингам нищівної поразки в битві на річці Унструт і захопили майже всю Тюрингію. Правда під час бойових дій Теодоріх спробував вбити Хлотара, але його змова провалився; брати посварились, і Хлотар поїхав додому.

Хлотар під час цього походу взяв у полон дочку тюрингського короля Бертахар Радегунда, якої на той час було 8 років. Він вирішив її виховати, а потім одружитися з нею. Радегунді було дано найкращу освіту. Потім у 538 році, всупереч бажанню Радегунди, її повінчали з королем Хлотарем, і вона стала дружиною ненависної нею людини. Вона всіляко ухилялася від своїх королівських обов'язків і, нарешті, після того як Хлотар підступно вбив її брата-заручника, використовуючи для цього злочинців, вона зважилася на втечу від короля. Єпископ Медар постриг її в черниці, і вона заснувала в Пуатьє дівочий монастир св. Хреста. Дійсно, Радегунда для свого часу, мабуть, була досить освіченою жінкою. І не випадково Фортунат, живучи в Пуатьє, де Радегунда заснувала монастир, часто проводив час в її товаристві та присвятив їй багато віршів, що оспівують її гідність, розум і благочестя.

Сам король Хлотар не відрізнявся особливим благочестям по відношенню до церкви, і навіть наказав усім церквам свого королівстві виплачувати скарбниці третю частину доходів (544 рік).

Близько 534 року Хлотар, Хільдеберт I і Теодоріх I вирушили в черговий похід на Бургундію. Цього разу їм вдалося остаточно розбити Годомара. Південна частина Бургундської держави між Валансьєном, Авіньйоном і Амбреном дісталася Хлотару, хоча повністю це джерелами не підтверджено.

Наприкінці 534 року помер Теодоріх. Хлотар і Хільдеберт мали намір скинути його сина і спадкоємця Теодеберта, але того захистила дружина, і план братів провалився. Пізніше Теодеберт і Хільдеберт об'єдналися проти Хлотара і пішли на нього війною, однак він сховався в лісі, де зробив оборонні засіки. Григорій Турський розповідає, що небо почуло молитви королеви-матері Клотільди, яка благала Святого Мартіна вберегти братів від ворожнечі, і того ранку, коли Теодеберт і Хільдеберт зібралися направити військо на Хлотара, вибухнула буря з градом і блискавкою, яка налякала коней і пошкодила намети в таборі. Злякавшись божого гніву, Теодеберт і Хільдеберт уклали з Хлотарем мир.

У 542 році Хлотар підтримав Хільдеберта в поході проти вестготів. Брати перетнули Піренеї і обложили Сарагосу, але вестготи дали франкам відсіч і ті змушені були відступити, захопивши, тим не менш, багату здобич.

Поділ держави Хлодвіга I між синами у 511 році. Володіння Хлотара I позначені рожевим

У 555 році помер племінник Хлотара, Теодебальд, який правив у Австразії після смерті батька, короля Теодеберта. Хлотар приєднав його землі до своїх і одружився з вдовою Теодебальда, дочкою лангобардського короля Вахо Вульдетраде, але незабаром за наполяганням єпископів залишив дружину.

У тому ж році Хлотар придушив повстання саксів, своїх данників. У той час сакси не були організовані в державу, а жили громадами і населяли область на півночі Німеччини, на схід від Рейну і на захід від нижньої течії Ельби. І ось ці сакси, як стверджують, спонукувані Хільдебертом і, обурюючись на франків, вийшли зі своєї області, прийшли під франкську землю і розорили все до самого міста Дойц. Хлотар рушив війська проти них і знищив більшу їх частину. Тюрингія, яка зробила допомогу саксам, теж зазнала спустошення.

Потім, щоб вступити у формальні права володіння колишніми землями Теодебальда, Хлотар, слідуючи за німецьким звичаєм, відправився об'їжджати нові володіння. Під час цієї поїздки до нього дійшли чутки, що сакси мають намір відмовитися платити данину. Згідно з «Хронікою Фредегара», щорічна данина саксів, яку Хлотар сам наклав на них, складалася з 500 корів. Хлотар змушений був провести проти них ще один похід. Коли він був недалеко від їх кордонів, сакси направили до нього послів з проханням про мир і обіцянкою платити колишню або навіть більшу данину. Хлотар однак, підбурюваний своїми воїнами, яких не задовольнив розмір видобутку, не послухав їхнє прохання і продовжив похід. Але коли зав'язалася битва, франки в ній зазнали повної поразки, і так багато було вбитих з тієї та іншої сторони, що абсолютно неможливо було ні визначити їх, ні порахувати. Тоді Хлотар попросив миру. Уклавши мир, він повернувся додому. Марій Аваншський також описав бій франків з саксами, він датує його 555 роком.

В останні роки життя різко погіршилися відносини між Хлотарем і його братом Хільдебертом. При тому, на бік свого дядька перейшов і син Хлотара Храмн. Хлотар послав його в Овернь, давши йому королівські повноваження і відповідний титул (555 рік. Попри те Храмн, перебуваючи в Клермоні, згідно з Григорієм Турським, зробив багато дурних вчинків. Він не любив того, хто міг дати йому хорошу і корисну пораду, а любив тільки нікчемних, аморальних молодих людей, яких він збирав навколо себе, він прислухався до їхніх порад і їм же наказував силою викрадати дочок у сенаторів. Храмовий тут же почав плести інтриги проти батька, отримавши підтримку свого дядька Хільдеберта. Він приїхав до Парижа, уклав з Хільдебертом союз на вірність і любов й присягнувся в тому, що він самий найлютіший ворог своєму батькові. Храмн, що пристав до цього союзу, повернувся в Лімож і підпорядкував своїй владі ті землі в королівстві свого батька, які він раніше об'їхав. Також не забула скористатися нагодою і виступити проти франків частина Аквітанської знаті, яка була за Храмна, який створив те, що згодом отримало назву — «Перше Аквітанське королівство». Хлотар послав проти Храмна своїх синів Харіберта і Гунтрамна. Ті обложили Храмна в Ліможі, але Храмн сповістив через перебіжчиків братів про уявну смерть батька (якраз у той час Хлотарь вів війну з саксами). Брати зняли облогу і швидко повернулися в Бургундію. Храмн з військом вирушив слідом за ними, зайняв Шалон-на-Соні і розмістився біля фортеці Діжон. Однак взяти йому цю фортецю не вдалося. А Хільдеберт, до якого теж дійшли помилкові вісті про смерть Хлотара, захопив Реймський Шампань і дійшов до самого Реймса.

У 558 році помер Хільдеберт, не залишивши спадкоємців, і Хлотар заволодів його царством, об'єднавши, таким чином, усе Франкське королівство під своєю владою. Втративши союзника, Храмн подався у Бретань і сховався там зі своєю дружиною і дітьми у бретонського графа Хонобера.

У 560 році Хлотар здійснив похід у Бретань. Хонобер загинув у бою. Храмн відправився до моря, де у нього були напоготові кораблі, але його наздогнали воїни свого батька. За наказом Хлотара, Храмн разом з дружиною і двома дочками був замкнений в одній хатині у Ваннете і спалений (грудень 560 року).

У 561 році Хлотар відправився з численними дарами до могили блаженного Мартіна. Так як місто Тур за рік до цього постраждав від пожежі, і всі побудовані в ньому церкви перебували в запустінні. Незабаром за наказом короля Хлотаря була покрита оловом базиліка блаженного Мартіна і приведена в колишній прекрасний стан. Потім Хлотар повернувся в Брейн, свою улюблену резиденцію, і почав готуватися до великого осіннього полювання в Кюізькому лісі. Серед цих бурхливих занять, які вже не відповідали його віку, він захворів на гарячку і, наказавши перевезти себе в свій найближчий маєток в Комп'єнь, 29 листопада або 31 грудня 561 року помер, на 51-му році свого правління. Похований у базиліці блаженного Медара в Суассоні.