Хорхе Луїс Борхес

Мати Борхеса

Хорхе Франсіско Ісідоро Луїс Борхес Асеведо (ісп. Jorge Francisco Isidoro Luis Borges Acevedo) народився 24 серпня 1899 року в буенос-айреському районі Палермо у родині аргентинського адвоката Хорхе Гільєрмо Борхеса та шляхетної уругвайки Леонор Асеведо Суарес. Велику частину дитинства Хорхе провів у домашній обстановці, де було прийнято говорити як іспанською, так і англійською мовами[2][3]. З раннього віку Хорхе Луїс захоплювався поезією, у віці чотирьох років навчився читати і писати.

1905 року Борхес розпочав навчання в англійської домашньої вчительки. Наступного року він написав своє перше оповідання «La visera fatal». У віці дев'яти років Борхес переклав з англійської на іспанську відому казку Оскара Вайльда «Щасливий принц», яку згодом було опубліковано у газеті «Ель Паїс»[3]. Сам Борхес так описав свій вступ до літератури:

«З самого мого дитинства, коли батько осліп, у нас в сім'ї мовчки малося на увазі, що мені належить здійснити в літературі те, чого обставини не дали зробити моєму батькові. Це вважалося само собою зрозумілим (а подібне переконання набагато сильніше, ніж просто висловлені побажання). Очікувалося, що я буду письменником. Почав я писати в шість або сім років.»

Навчання у школі Борхес розпочав у 9 років одразу з четвертого класу[4]. Це був неприємний досвід для хлопчика, оскільки однокласники насміхалися з нього, а вчителі не могли навчити його нічого нового[5].

1914 року батько Борхеса був вимушений покинути роботу, оскільки втратив зір, тому сім'я поїхала до Європи задля його лікування. Втікаючи від Першої світової війни родина осіла у Женеві, де Хорхе Луїс і його сестра Нора пішли до школи. Хлопець вивчив французьку і вступив до ліцею Жана Кальвіна[4], де захопився французькою реалістичною прозою, експресіоністською і символічною поезією, творчістю Рембо, Шопенгауера, Ніцше, Карлайла, Честертона, а також почав писати вірші французькою.

У 1919 сім'я Борхеса переїхала до Іспанії, де жила у Барселоні і Пальма-де-Мальорці. У Пальма-де-Мальорці Борхес написав дві книги, які не опублікував: «Los ritmos rojos» і «Los naipes del tahúr». У Мадриді і Севільї Борхес приєднався до ультраїстів — авангардної групи поетів, яка мала значний вплив на його творчість. 31 грудня 1919 року в журналі «Греція» був надрукований перший вірш Хорхе Луїса Борхеса.

Повернувшись до Аргентини 4 березня 1921 року, Борхес втілив ультраїзм у неримованих віршах про Буенос-Айрес. Вже в ранніх творах він проявляв блискучу ерудицію, знання мов і філософії, майстерно володів словом. У рідному місті Борхес продовжував друкуватися, а також заснував свій власний журнал «Призма», а згодом ще один під назвою «Проа».

1923 року напередодні поїздки до Європи Борхес опублікував свою першу книгу поезій «Жар Буенос-Айреса», до якої увійшли 33 вірші, а обкладинку до якої розробила його сестра.

Після року в Іспанії, Борхес остаточно переїхав до Буенос-Айреса, де він співпрацював з кількома періодичними виданнями і здобув репутацію найяскравішого представника молодих авангардистів. Втомившись від ультраїзму, Борхес намагався заснувати новий жанр літератури, де б поєднувалися метафізика і реальність. Але і від цього письменник швидко відійшов, почавши писати фантастичні і магічні твори.

1930 року Хорхе Луїс Борхес познайомився з 17-річним письменником Адольфо Бьйой Касаресом, який став його найкращим другом і співавтором багатьох творів[6].

У 1930-х роках Борхес написав велику кількість есе щодо аргентинської літератури, мистецтва, історії, кіно. Одночасно він почав вести колонку у журналі «El Hogar», де писав рецензії на книги іноземних авторів і біографії письменників. Для видавництва «Sur» Борхес переклав твори Вірджинії Вульф. 1937 року він видав Антологію класичної аргентинської літератури. У своїх творах з 1930-х років письменник почав поєднувати вигадку з реальністю, писав рецензії на неіснуючі книжки тощо.

Кінець 1930-х років став для Борхеса важким: спочатку він поховав бабусю, потім батька. Відтак він був змушений матеріально забезпечувати свою родину. За допомогою поета Франсіско Луїса Бернардеса 1938 року письменник влаштувався хранителем у муніципальну бібліотеку Мігеля Кане у буенос-айреському районі Альмагро, де проводив час, читаючи і пишучи книжки. Там же письменник ледь не загинув від сепсису, розбивши голову. Видужуючи від травми він написав декілька високо оцінених оповідань.

1940 року разом з Адольфо Біой Касаресом і Сильвіною Окампо, які цього ж року одружилися, Борхес видав Антологію фантастичної літератури, а також написав передмову до «Винаходу Мореля» Біой Касареса. 1941 року він опублікував Антологію аргентинської поезії і збірку оповідань «Сад переплетених стежок». Збірка була удостоєна національної літературної премії. Наступного року вийшла його книга «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді» у співавторстві з Бйой Касаресом, яка була підписана псевдонімом Бустос Домек. Під назвою «Поеми (1923—1943)» Борхес опублікував свої поетичні роботи з трьох попередніх книг і опубліковані у журналі «Sur» і газеті «La Nación». Також разом з Бйой Касаресом вони видали антологію найкращих поліцейських історій. Твір «Ficciones» Борхеса отримав гран-прі Аргентинської спілки письменників.

Естела Канто і Хорхе Луїс Борхес (1945)

У серпні 1944 року у гостях у Адольфо Біой Касареса і Сильвіни Окампо Борхес познайомився з Естелою Канто, у яку закохався. Естела надихнула Борхеса на написання оповідання «Алеф», яке вважається одним з його найкращих творів[7]. Не зважаючи на спротив матері, Борхес запропонував Естелі одружитися, але цього так ніколи і не відбулося. 1952 року їхні стосунки завершилися[8].

1945 року у співавторстві з Сильвіною Буллріч Борхес опублікував «El compadrito», а наступного року разом з Біой Касаресом під псевдонімом Суарес Лінч — збірку поліцейських історій. Також він заснував журнал «Los Anales de Buenos Aires», який проіснував до грудня 1948 року.

Після приходу до влади Хуана Перона в 1946 році Борхес, який був в опозиції до нього, звільнений з посади в бібліотеці. Щоб забезпечити себе, він почав викладати англійську літературу в університеті.

Борхес і президент Артуро Фрондісі (1958)

Початок 1950-х років ознаменувався визнанням таланту Борхеса в Аргентині і за її межами. 1950 року Аргентинська спілка письменників обрала його своїм президентом, яким він пробув три роки. У Парижі був надрукований перший переклад Борхеса французькою — «Вигадки» (ісп. Ficciones, 1944). У той же час у Буенос-Айресі вийшла серія оповідань «Смерть і бусоль», де боротьба людського інтелекту з хаосом постає як кримінальне розслідування. 1952 року письменник опублікував есе про особливості аргентинської іспанської «Мова аргентинців». 1953 року деякі оповіданні зі збірки «Алеф» перекладено французькою у вигляді книги «Хитросплетіння» (фр. Labyrinths). Того ж року видавництво «Emecé» починає публікувати повне зібрання творів Борхеса. 1954 року режисер Леопольдо Торре Нільссон зняв фільм «Дні ненависті» за оповіданням Борхеса[9].

1955 року після військового перевороту, який скинув уряд Перона, Борхес був призначений директором Національної бібліотеки Аргентини і обіймав цю посаду до 1973 року. На початку 1950-х років він повернувся до поезії; вірші цього періоду носять в основному елегійний характер, написані в класичних розмірах, з римою. У них, як і в решті його творів, переважають теми лабіринту, дзеркала і світу, що трактував як нескінченна книга.

У грудні 1955 року письменника було обрано членом Аргентинської академії письменства. Він активно писав і викладав на кафедрі німецької літератури в Університеті Буенос-Айреса. «Вигадки» перекладено італійською під назвою «Вавилонська бібліотека».

У цей же час на вершині своєї кар'єри Хорхе Луїс Борхес, як і його батько колись, втратив зір, лікар заборонив йому читати і писати. Ця обставина цілком змінила його літературну працю. Тим не менше, він не полишив свою письменницьку, викладацьку і дослідницьку діяльність[9].

1956 року він читав курс англійської літератури в Університеті Буенос-Айреса й отримав звання почесного доктора (Honoris causa) Університету Куйо, а також посаду президента Асоціації аргентинських письменників. Через свій відкритий антиперонізм і підтримку уряду Борхеса сильно критикували аргентинські письменники, зокрема Ернесто Сабато і Есек'єлем Мартінесом Естрадою. Протистояння Борхеса і Сабато тривало до 1973 року, коли вони видали спільну книжку[9].

У 1957—1960 роках Хорхе Луїс Борхес опублікував «Книгу вигаданих істот» і «Ділок», присвячені Леопольдо Лугонесу. Вийшла нова збірка його поезій, під його керівництвом відродився журнал «La Biblioteca», разом з Бйой Касаресом вони видали антологію «Книга небес і пекла», його твори продовжувались перекладатися різними мовами[10]: французькою, німецькою, італійською.

Борхес і президент Ільїя

1960 року Борхес вступив до Консервативної партії Аргентини[2][9].

У 1961 Борхес розділив з С. Беккетом Міжнародну видавничу премію у розмірі 10 тисяч доларів США. Ця нагорода зробила письменника всесвітньо відомим і стимулювала переклад його творів багатьма мовами: шведською, норвезькою, данською, польською, португальською, івритом, фарсі, грецькою, словацькою, арабською тощо. Вийшла друком антологія Борхеса. Разом з матір'ю він був запрошений до США, де впродовж шести місяців читав курс аргентинської літератури.

1962 року відбулася прем'єра фільму «Людина з рожевої вулиці» (ісп. Hombre de la esquina rosada) за однойменним оповіданням Борхеса. Письменник закінчив біографію аргентинського класика Педро Боніфасіо Паласьйоса (Альмафуерте). 1963 року разом з матір'ю він вирушив до Європи, де взяв участь у численних конференціях, читав лекції і зустрічався з читачами. По поверненню у Буенос-Айрес Борхес завершив антологію поета Еварісто Карр'єго[11].

У співавторстві з Марією Естер Васкес письменник опублікував книги по англійській (1965) і середньовічній германській літературі (1966), а 1967 року разом з Естер Семборайн — книгу по північноамериканській літературі. Також вийшли його «Хроніки Бустоса Домека» у співавторстві з Бйой Касаресом і книга танго та мілонг «Для шести струн».

21 вересня 1967 року 68-річний Борхес обвінчався з 57-річною вдовою Ельсою Астете Мільян. Спочатку пара жила у будинку письменника разом з його матір'ю, але згодом через постійні сварки з нею вони були вимушені переїхати. Втім, це не врятувало шлюб і він розпався у жовтні 1970 року.

1968 року Борхес подорожував Чилі, Європою і Ізраїлем, де виступав з публічними лекціями. Того ж року вийшов фільм «Вторгнення» за сценарієм Борхеса і Бйой Касареса. 1969 року вийшов переклад «Листя трави» Волта Вітмена, зроблений Борхесом і проілюстрований Антоніо Берні. 1970 року вийшла збірка оповідань Борхеса «Повідомлення Броуді» (ісп. El Informe de Brodie). Його пізні вірші опубліковані в збірках «Ділок» (ісп. El Hacedor, 1960), «Хвала тіні» (ісп. Elogia de la Sombra, 1969) і «Золото тигрів» (ісп. El oro de los tigres, 1972).

1972 року Хорхе Луїс Борхес поїхав до США, де отримав численні відзнаки і прочитав лекції у кількох університетах. 1973 року він отримав звання почесного громадянина Буенос-Айреса і пішов з посади директора Національної бібліотеки.

Марія Кодама

1975 року відбулася прем'єра фільму «Мрець» Ектора Олівери за однойменним оповіданням Борхеса. Того ж року у віці 99 років померла мати письменника. З цього моменту у подорожах його супроводжувала колишня співучениця Марія Кодама, з якою він одружився 26 квітня 1986 року.

У 1979 Борхес отримав Премію Сервантеса — найпрестижнішу в іспаномовних країнах нагороду за заслуги в царині літератури. Його останньою прижиттєвою публікацією була книга «Атлас» (ісп. Atlas, 1985) — збірка віршів, фантазій і дорожніх нотаток.

1986 року видатний аргентинець переїхав до Женеви, де й помер 14 червня у віці 86 років від раку печінки і емфіземи легень[12]. У лютому 2009 року[13] було запропоновано перепоховати рештки Хорхе Луїса Борхеса на буенос-айреському кладовищі Реколета, але через рішучу відмову вдови письменника проект не було реалізовано[14].

• 1935 — Historia universal de la infamia / Загальна історія ганьби
• 1944 — Ficciones / Вигадки
• 1949 — El Aleph / Алеф
• 1951 — La muerte y la brújula / Смерть і бусоль
• 1970 — El informe de Brodie / Повідомлення Броуді
• 1975 — El libro de arena / Книга піску (український переклад Сергія Борщевського)
• 1983 — La memoria de Shakespeare / Пам'ять Шекспіра

• 1925 — Inquisiciones / Розслідування
• 1926 — El tamaño de mi esperanza / Розміри моєї надії
• 1928 — El idioma de los argentinos / Мова аргентинців
• 1930 — Evaristo Carriego / Еварісто Карр'єго
• 1932 — Discusión / Обговорення
• 1936 — Historia de la eternidad / Історія вічності
• 1952 — Otras inquisiciones / Нові розслідування
• 1980 — Siete noches / Сім вечорів
• 1982 — Nueve ensayos dantescos / Дев'ять есе про Данте
• 1984 — Atlas / Атлас

• 1923 — Fervor de Buenos Aires / Жар Буенос-Айреса
• 1925 — Luna de enfrente / Місяць навпроти
• 1929 — Cuaderno San Martín / Зошит площі Сан-Мартін
• 1960 — El Hacedor / Ділок
• 1964 — El otro, el mismo / Інший, той самий
• 1965 — Para las seis cuerdas / Для шести струн
• 1969 — Elogio de la sombra / Похвала тіні
• 1972 — El oro de los tigres / Золото тигрів
• 1975 — La rosa profunda / Потаємна роза
• 1976 — La moneda de hierro / Залізна монета
• 1977 — Historia de la noche / Історія ночі
• 1977 — Adrogué / Адроге
• 1981 — La cifra / Криптографія
• 1985 — Los conjurados / Змовники

• 1961 — Antología personal / Персональна антологія
• 1968 — Nueva antología personal / Нова персональна антологія
• 1976 — Libro de sueños / Книга снів
• 1986 — Textos cautivos / Приховане
• 2000 — Borges en el hogar / Есеї і рецензії для «El Hogar» (1936 — 1939)

• 1939 — Los orilleros (у співавторстві з Адольфо Бйой Касаресом)
• 1940 — El paraíso de los creyentes (у співавторстві з Адольфо Бйой Касаресом)
• 1969 — Invasión (у співавторстві з Адольфо Бйой Касаресом і Уго Сантьяго)
• 1972 — Les autres (у співавторстві з Уго Сантьяго)

Хорхе Луїс Борхес володів кількома мовами і впродовж життя переклав іспанською твори таких письменників:

• Índice de la poesía americana, разом з Вісенте Уйдобро й Альберто Ідальго
• Antología clásica de la literatura argentina (1937), разом з Педро Енрікесом Ураньєю
• Antología de la literatura fantástica (1940), разом з Адольфо Бйой Касаресом і Сильвіною Окампо
• Antología poética argentina (1941), разом з Адольфо Бйой Касаресом і Сильвіною Окампо
• Seis problemas para don Isidro Parodi (1942), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• El compadrito (1945), разом з Сильвіною Буллріч
• Dos fantasías memorables (1946), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• Un modelo para la muerte (1946), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• Antiguas literaturas germánicas (1951), разом з Делією Інхеньєрос
• El idioma de Buenos Aires (1952), разом з Хосе Едмундо Клементе
• El Martín Fierro (1953), разом з Маргаритою Герреро
• Poesía gauchesca (1955), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• Cuentos breves y extraordinarios (1955), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• El paraíso de los creyentes (1955), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• Leopoldo Lugones (1955), разом з Бетіною Едельберг
• Los orilleros (1955), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• La hermana Eloísa (1955), разом з Луїзою Мерседес Левінсон
• Manual de zoología fantástica (1957), разом з Маргаритою Герреро
• Los mejores cuentos policiales (1943, 1956), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• Libro del cielo y del infierno (1960), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• Introducción a la literatura inglesa (1965), разом з Марією Естер Васкес
• Literaturas germánicas medievales (1966), разом з Марією Естер Васкес
• Introducción a la literatura norteamericana (1967), разом з Естелою Семборайн де Торрес
• Crónicas de Bustos Domecq (1967), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• El libro de los seres imaginarios (1967), разом з Маргаритою Герреро
• ¿Qué es el budismo? (1976), разом з Алісією Хурадо
• Diálogos (1976), разом з Ернесто Сабато
• Nuevos cuentos de Bustos Domecq (1977), разом з Адольфо Бйой Касаресом
• Breve antología anglosajona (1978), разом з Марією Кодама
• Atlas (1985), разом з Марією Кодама